CARMEN GETS A SPIDER PLANT                        by Yetta Speevack

(Part II)

            On Friday, Carmen went to the garden club. When she came home, she ran to look at her plant. There was no ques­tion about it — it was drooping . She quickly washed the leaves and watered the soil. But the plant did not look well, even so. It needed light, and she must find a way to give it some.

           "Where's Pedro?" Carmen asked Mama. She would beg Pedro to let herj plant stand under his lamp for just ten minutes.

           "He's working for Mr. Rocano again today," Mama answered.

            Here was a chance to give her plant some light. It wouldn't hurt Pedro's fish; he wouldn't even know about it. She would take the plant from the tank long before he got home. She pushed the tank over to one side of the table again and put the spider plant directly under the lamp.

            Just then the doorbell rang, and Mrs. Morales came in to ask Carmen to sit with Maria while she went to the store to get some milk and bread.

            Carmen went off with Mrs. Morales to the apartment next door. She sat with Maria until five o'clock.

           When Carmen left the Morales apartment to go into her own house, Pedro was coming up the stairs. Carmen saw him and remembered her plant. But it was too late. Inside, Pedro hurried to his fish tank.

"No, not again!" he shouted. "Mama, come here." Mama hurried into the living room. "Look at my tank! It's lucky it didn't fall off the table and break. Well, I warned her." And before Carmen or her mother had a chance to take the plant, he had thrown it off the table.

           The pot broke into a thou­sand pieces. Carmen was so surprised she couldn't open her mouth to speak. What would she tell her teacher? And what was the point of belonging to a garden club when she had no plant at all? And what about the plant? It meant as much to her as Pedro's fish meant to him. And now it was gone. Carmen ran to her bedroom. She shut the door, threw herself on the bed, and buried her head in the pillow. She didn't even ay. And she didn't answer her mother when she called.

            Soon Carmen heard Papa came home from work. She heard him talking first to Mama and then to Pedro. And after a while he called her.

            "Come, Carmen. Come to the table. Supper is ready."

            Carmen didn't feel like eating. But Papa had called, and she knew that she must obey.

           "Look, Carmen," said Papa when she came to the table, "only the little pot is broken. The plant is still good. Put your plant in the little sugar bowl. Mama says you like it."

            Carmen nodded. She still had no voice.

            After supper, Mama watched as Carmen put some of the broken pieces of the flowerpot at the bottom of the sugar bowl. She had seen her teacher do that to pots that didn't have a hole at the bottom for drainage . Then Carmen filled the bottom of the bowl with some of the earth her mother had picked up from the floor.

            Her father, came up to the table, and saw how she was setting the little plant in the middle and gently pressing the earth around it.

           "You don't have enough soil," he said. "Go to the five-and-ten-cent store  tomorrow and buy a small bag. I'll give you the money."

           "I'll buy you a watering can," said Mama.

           "I'll buy you a little lamp," said Pedro, not looking into her eyes.

            It was just like a birthday, with presents all around.

           Carmen held the little plant in her hand and smiled at all of them. "Soon it will bloom, my spider plant," she said. "And the little white flower will be a "thank you" to all of you."

           Papa's face grew serious. "Our family was like your plant, Carmen. We lost our home in Puerto Rico but not our courage and strength. Our family is still whole."

 Кармен ростить квітку – павука

Ета Співак

(частина II)

           В п’ятницю Кармен ходила до клубу садівництва. Коли вана прийшла додому, вона побігла подивитись на свою рослину. Не було жодного питання – рослина зів’яла. Вона бистро промила листя та полила грунт. Але рослина не стала виглядати краще навіть після цього. Їй було потрібно світло, та вона повинна була знайти шлях дати його.

           "Де Педро? " запитала Кармен у матері. Вона попросила би Педро дозволити поставити її рослину під його лампу тільки на десять хвилин.

           "Він знову сьогодні працює для містера Рокано," –відповіла мати.

            Це був шанс дати її рослині трохи світла. Це б не зашкодило рибі Педро; він навіть не дізнався б про це. Вона б забрала би рослину з акваріуму до того, як би він прийшов до дому. Вона знову відштовхнула акваріум на іншу сторону столу та поклала квітку – повука безпосередньо під лампу.

            В цей момент подзвонив дверний дзвоник, та прийшла місіс Моралес попросити Кармен посидіти з Марією доки вона сходить до магазину купити трохи молока та хліба.

Кармен пішла з місіс Моралєс в квартиру по сусідству. Вона просиділа з Марією до п’яти годин.

           Коли Кармен залишила квартиру Моралисів, щоб піти у власний будинок, Педро повертався сходами. Кармен побачила його та згадала про свою рослину. Але було дуже піздно. Увійшовши, Педро поквапився до свого акваріуму.

"Ні, тільки не знову!" закричав він. "Мама, йди сюди". Мама поквапилась до вітальні. "Подивись на мій акваріум! Це щастя що він не впав зі столу та не розбився. Добре, що я попередив її." І ще до того, як Кармен та її мати мали шанс забрати рослину, він кинув її зі столу.

           Горщик розбився на тисячі шматків. Кармен була настільки здивована, що вана не змогла відкрити свого рота, щоб говороти. Що вона роскаже своєму вчитилю? Який сенс ходити до клубу садівництва, коли в неї зовсім не було рослини? І що з рослиною? Це для неї так багато означало, як для Педро його риба. Тепер цого немає. Кармен побігла до своєї спальні. Вона закрила двері, кинулася на ліжко, та занурилась з головою під подушку. Вона навіть не закричала. Вона не відповіла своїй матері, коли вона позвала.

            Пізніше Кармен почула,що тато повернувся з роботи.Вона чула, як він розмовляв спершу с мамою , а потім з Педро.А через деякий час він позвав її.

            "Підійди,Кармен. Йди до столу.Вечеря готова. "

            Кармен не мала бажання їсти. Але тато покликав, і вона знала , що вона мала слухатись.

           "Подивись, Кармен, " сказав тато, коли вона сіла за стол, " тільки маленький горщик розбився.Рослина все ще гарна. Поклади свою рослину в маленьку цукорницю. Мама каже, що вона тобі подобається. "

            Кармен кивнула. Вона все ще нічого не промовила.

            Після вечері, мати побачила , як Кармен поклала деякі розбиті шматочки квіткового горщика на дно цукорниці. Вона бачила, як її вчитель робить це з горщиками, які не мають дірки на дні для дренажу. Потім Кармен заповнила дно цукорниці землею, яку мати зібрала з підлоги.

            ЇЇ батько підійшов до столу та побачив, як вона садить маленьку рослину в середину та м’яко придавлює землю навколо неї.

           "В тебе недостатньо грунту, " сказав він. "Піди до магазину з недорогим товаром завтра та купи маленький мішечок землі. Я дам тобі гроші. "

           "Я куплю тобі поливальницю, " сказала Мама.

           "Я куплю тобі маленьку лампу, " сказал Педро, не дивлячись їй в очі.

            Це було , як день народження,всі навкруги з подарунками.

           Кармен тримала маленьку рослину в своїй руці та всім усміхалась. "Скоро моя квітка-павук розквітне, " сказала вона. "та буде маленька біла квітка "дякую всім вам. "

           Татове обличчя стало серйозним. "Наша родина була схожа на рослину, Кармен. Ми втратили наш будинок в Пуерто Ріко, але не нашу мужність та силу.Тому наша родина все ще ціла.