TYRANNOSAURUS
REX
Terwilliger opened a door into the crowded
cinema hall and heard a dreadful voice, 'Well? Come on!' It belonged to a
little boy. No, not a boy. That's him — Joe Clarence, the producer.
The next moment film titles appeared on the screen:
TYRANNOSAURUS REX: The Thunder Lizard.
Created by John Terwilliger.
The world of prehistoric sun and poisonous rain
was full of monstrous creatures. Bony pterodactyls were hunting in the sky. In
the jungle shadow the dinosaurs, those great creatures looked like ugly
machines destroying a thousand flowers at one footfall.
It had taken Terwilliger a lot of time to make
all those steel reptilian skeletons and cover them with rubber. Most of models
were not bigger that his hand. The biggest ones were as large as his head. Step
by step, frame by frame, Terwilliger made his animation film. He photographed
his beasts, moved them a little, photographed them again, for hours and days
and months.
‘My beauties!'
thought the animator.
‘Lord,' said an admiring voice. 'Wonderful animation.'
'I've seen better,'.said Clarence the Great— the
man with a boy's voice.
Terwilliger turned from the screen where the battle of
prehistoric giants was going on. For the first time he looked at his possible employers.
'It's jerky.
I'm glad it's over,' the producer said when the monsters disappeared. 'It's not
bad. But don't get ideas about money, Terwilliger!'
Terwilliger
was not going to give up. In his studio he continued his work. Twice a day Joe
Clarence came in and gave his useless advice: 'Make it real horrible. The more,
the better!' or 'I don't like his expression.' Or 'Too soft, too gentle! Not
bloodthirsty at all! Work!' Terwilliger would destroy the reptile and reshape
its prehistoric face again and again.
After the first film test Clarence said,
'Better. But... not enough horrible. Back to work!’ After the second film test
Clarence said, 'Close! The face is almost right. Try again!’ Terwilliger went
back to work. He tried his best to create the most disgusting face!
'That's
it!' cried Clarence one day. 'Perfect! Now that's what I
call a monster! You are a genius, Mr. Terwilliger!'
It was at the third film test when the audience
watched the most dreadful and powerful beast on the screen. When the reptile
paused with a red bone in its mouth, somebody said, 'That monster, it looks
familiar.’
'Familiar?’ Terwilligcr felt uncomfortable.
'Who cares?’
Clarence cried. 'It's great. And all because I made Terwilliger create this
dreadful beast.’
Suddenly a gasp ran through the audience.
Clarence looked around and Terwilliger started, not knowing why. Another gasp
followed. Then there was dead silence. Clarence jumped to his feet and his tiny
figure stood in the light of the screen. For a moment the audience watched two
images: Tyrannosaurus and Clarence. The film stopped and Clarence pointed at
the reptile's mouth, its eye and its teeth, 'What is this?' the producer hit
the screen with his tiny hand. 'That's me!'
Terwilliger was gone. An hour later Clarence's
lawyer, Mr. Glass found him in the studio packing his boxes.
'I didn't know I was doing it. It just came out in my fingers,' cried
Terwilliger. 'He kept at me. Do
this. Do that. I was angry all the time. Without knowing, I must have changed
the face. But right up till five minutes ago, when Mr. Clarence jumped at his
feet, I didn't see it.'
'No,' said Mr. Glass, 'we should all have seen.
If you tell him...'
'Tell me what?' Joe Clarence stood in the door.
'What he has just told me.' Mr. Glass turned
calmly. 'A touching story.'
'I'm listening!' said Clarence.
'Mr. Clarence,’ the lawyer spoke carefully.
'This film is Mr. Terwilliger's solemn tribute to you.’
Both men, Clarence and Terwilliger, opened their
mouths.
The old lawyer continued in a shy voice, 'Shall
I go on?’ This film was done from a feeling of honour and friendship for you,
Joe Clarence. Behind your desk, a noble hero of the film industry, unknown,
unseen, you worked hard while who gets the glory? The film stars. It was
absolutely unfair! How could Terwilliger present the real Clarence to the
world? The dinosaur! This is it! A lonely, proud, wonderful, awful symbol of independence,
power and strength! Dinosaur: Joe Clarence. Joe Clarence: Dinosaur!'
Terwilliger said nothing.
'He's shy,' said Mr. Glass. 'He is impressed by your
genius, but he can't express it in words. But he can immortalize the people he
loves! Years from now people will say, "Remember that film about the
Monster?" And people will say, "Sure! Because it was the one and only
monster in all Hollywood history that had
real personality. A genius had based that powerful creature on a real-life
businessman." You're one with
history, Mr. Clarence. Every day for the next five hundred years, you'll be
starring somewhere in the world!'
'My God, Terwilliger,' Clarence said. 'Do you
really like me so much?'
'It's hard to put in words,' said Terwilliger with
difficulty.
'So do we finish the film that mighty
spectacle?' asked Glass.
'Sure!' Clarence said leaving the studio.
At the first night when 'Monster from the Stone
Age' was on, Mr. Glass visited Terwilliger, 'You weren't there? A great
success! A lovelier monster has never been seen!'
The phone rang.
'Terwilliger,
this is Clarence! We've done it!'
Тиранозавр Рекс
Тервіллігер відчинив двері в переповнений кінозал і
почув жахливий голос: «Ну?
Підійдіть!» Він
належав маленькому хлопчику. Ні , не
хлопчику. Йому - Джо Кларенсу, продюсеру.
В наступну мить назва фільму з’явилась не екрані:
Тиранозавр Рекс:грізна ящірка.
Створений Джоном Тервіллігером.
Світ доісторичного сонця та отруйного дощу був
повний потворних створінь. Кістляві
птеродактилі полювали у небі. В тіні джунглів динозаври, такі великі створіння, нагадували
потворні машини, які знищували тисячі квітів одним кроком.
Тервіллігеру знадобилося багато часу, щоб зробити
всі ці сталеві скелети рептилій та покрити їх каучуком. Більшість з моделей
були не більше ніж його рука. Найбільші були такого розміру, як його голова. Крок за кроком,
кістка за кісткою,
Тервіллігер зробив свій мультиплікаційний фільм. Він сфотографував своїх тварин, трохи їх рухав, фотографував їх
знову, годинами, днями, та місяцями.
«Мої красені!» подумав аніматор.
«Лорд,» сказав захоплений
голос. «Чудова
мультиплікація.»
«Я бачив краще,» сказав Кларенс Великий – чоловік з хлопчачим
голосом.
Тервіллігер відвернувся від екрану, де продовжувалась
битва доісторичних гігантів. Вперше
він подивився на його можливих роботодавців.
«Це моторошно. Я радий, що воно
скінчилось,» сказав
роботодавець, коли монстри щезли. «Це не погано. Але не мрійте про гроші, Тервіллігер!»
Тервіллігер не
збирався кидати. В його
студії він продовжував свою роботу. Двічі на день Джо Кларенс заходив та давав свою
некорисну пораду: «Робіть
це дійсно жахливим.Чим більше,
тим краще!» або «Мені не подобається його вираз» або «Занадто м’який, занадто
ніжний! Зовсім
не кровожерливий! Працюйте!». Тервіллігер
знищував рептилію та змінював її доісторичне обличчя знову і знову.
Після першої перевірки фільму Кларенс сказав:
«Краще. Але...,недостатньо
жахливо. Назад
працювати!» Після
другої перевірки фільму Кларенс сказав :
«Близько! Обличчя
майже правильне. Спробуй
знову!».
Тервіллігер повернувся працювати. Він намагався всіма силами створити найжахливіше обличчя!
«В яблучко!» закричав Кларенс одного разу. «Чудово! Тепер це те, що
я називаю монстром! Ви-
геній, містер Тервіллігер!»
Третя перевірка фільму була тоді, коли аудиторія
подивилась найбільш жахливу та сильну тварину на екрані. Коли рептилія
завмерла з червоною кісткою в своїй пащі, хтось сказав: «Цей монстр виглядає знайомим».
«Знайомим?» Тервіллігер почував себе незручно.
«Яка різниця!» закричав Кларенс. «Це чудово.І все тому, що я примусив
Тервіллігера створити цю жахливу тварину».
Раптом в аудиторії стало важко дихати. Кларенс подивився
навкруги, почавши з Тервіллігера, не знаючи чому. Прослідувала наступна задуха. Потім була
мертва тиша. Кларенс вскочив на ноги,
та його маленька фігура стала в світлі екрану. На мить аудиторія побачила два зображення:
тиранозавра та Кларенса. Фільм зупинився, та Кларенс вказав на пащу рептилії,
її очі та її зуби : «Що це?» продюсер вказав на екрані своєю маленькою рукою.
«Це- я!»
Тервіллігер пішов. Годину пізніше адвокат Кларенса, містер Глас
знайшов його в студії, пакуючого свої коробки.
«Я не знав, що я роблю це. Руки працювали
самі по собі,»
закричав Тервіллігер. «Він
змушував мене працювати. Зроби це. Зроби це. Я був сердитим
увесь час. Не
знаючи, я мабуть змінив обличчя. Правда за п’ять хвилин до того, як містер Кларенс
вскочив на ноги, я не бачив цього.»
«Ні», сказав містер Глас, « ми повинні були все бачити.Якщо ви розповісте
йому ... '
«Розповісти мені що?» Джо Кларенс стояв у дверях.
«Що він тільки-но розповів мені,» містер Глас
спокійно повернувся. «Зворушлива розповідь».
«Я слухаю!»
сказав Кларенс.
«Містер Кларенс,» говорив обережно адвокат. «Цей фільм – урочиста нагорода вам від містера Тервіллігера.»
Обидва
чоловіки, Кларенс та
Тервіллігер відкрили свої роти.
Старий адвокат продовжив соромливим голосом : «Я
продовжу? Цей фільм
був зроблений від почуття поваги та приязності до вас, Джо Кларенса. За вашим робочим
столом, шляхетний герой кіноіндустрії, невідомий та небачений, поки ви важко
працювали, хто отримує славу? Кінозірки. Це було цілком несправедливо! Як міг
Тервіллігер представити реального Кларенса світу? Динозавром!
Це - він!
Самотній, гордий, чудовий,
жахливий символ незалежності, влади та сили! Динозавр: Джо Кларенс. Джо Кларенс: динозавр!»
Тервіллігер нічого не сказав.
«Він сором’язливий», сказав містер Глас. «Він захоплюється вами, але він не може виразити
це словами.Але він
може увічнити людей, яких любить! Роки потому люди скажуть: «Пам’ятаєте той фільм про
монстра?» І люди
скажуть: «Авжеж! Тому що
це був єдиний монстр за всю голлівудську історію, який мав реальну особистість. Геній заснував
те потужне створіння на реальному бізнесменові.» Ви входите в історію, містер Кларенс. Кожного дня на
протязі наступних 500 років , ви будете грати головну роль десь у світі!»
«Мій Бог, Тервіллігер», сказав Кларенс. « Я вам дійсно так подобаюсь?»
«Це важко вимовити словами,» сказав Тервіллігер з важкістю.
«Так що , ми закінчуємо фільм як могутню виставу?» запитав Глас.
«Авжеж!» сказав Кларенс, залишаючи студію.
В першу ніч, коли відбувся «Монстр з кам’яного
віку», містер Глас відвідав Тервіллігера : « Ви не були там? Великий успіх! Більш гарнішого
монстра ніколи не бачив!»
Подзвонив телефон.
«Тервіллігер, це Кларенс! Ми перемогли!»
|