Четверг, 28.03.2024, 16:43
Приветствую Вас Гость | RSS

Школьный и студенческий сайт

Поиск
Категории раздела
Английский язык
Алгоритмизация
Болонский процесс
Бухгалтерский учет
Государственное регулирование экономики
Деньги и кредит
Защита информации и программ
История экономических учений
Информационные системы
Информационные системы и технологии в финансах и банковском деле
Корпоративное управление
Методички
Менеджмент
Международная экономика
Макроэкономика
Политология
Планирование
Политэкономия
Размещение продуктивных сил
Современная экономическая история
Стратегическое управление
Страхование
Системный анализ
Украинский язык
Учет и аудит
Финансы предприятия
Финансовый менеджмент
Финансы
Экономика предприятия
Экономическое обоснование хозяйственных решений
Экономический анализ
Матпрограмирование
Исследование операций
Основы создания информационных систем
Экономика и организация иновационной деятельности
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Каталог для студента » Экономика и организация иновационной деятельности

ІННОВАЦІЇ: СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Вивчення теми доцільно розпочати з питань становлення та розвитку теорії інновацій.

Зародження інноваційної теорії відноситься до початку XX ст. і відображене в працях західноєвропейських учених. Але питан­ня, пов'язані з науково-технічним прогресом та його впливом на розвиток (трансформацію) суспільства, вивчалися й висвітлюва­лися в економічних теоріях, починаючи від класиків політеконо­мії. Яке ж місце посідав науково-технічний прогрес у цих теоріях?

1.  А. Сміт  (1723 — 1790) пов'язував науково-технічний про­грес з характером розвитку і потребами виробництва.

2.  К. Маркс (1818 — 1883) уважав розвиток продуктивних сил базисом, а науково-технічний прогрес надбудовою, тобто наслід­ком, а не причиною розвитку виробництва.

3.  Неокласична школа (1870 — 1930), яка представлена В. Джевонсом (1871), А. Маршаллом (1890), Л. Вальрасом (1874), роз­глядала науково-технічний прогрес як заданий чинник при дослі­дженні ринкової економічної системи.

4.  Кейнсіанська теорія, заснована Джоном Кейнсом (1883 — 1945), у ЗО — 50 роках (напередодні Другої світової війни) розгля­дала економічні процеси в короткостроковому періоді, тому нау­ково-технічному прогресові не приділялося достатньої уваги, він перебував у становищі «за інших рівних умов».

5.  У другій половині 50-х років представники неокласичного ренесансу — М. Абрамовиц, Р. Солоу, Е. Денісон та інші довели, що науково-технічний прогрес є основним чинником економіч­ного розвитку XX ст. Ці вчені-економісти поклали край ігнору­ванню науково-технічного прогресу в економічній теорії.

6.  Період після Другої світової війни став часом науково-технічної революції та її впливу на економічний розвиток. Саме тоді об'єктивні передумови сприяли народженню нового напряму економічної теорії, спрямованому на вивчення закономірнос­тей науково-технічного прогресу.

Розглянувши економічні теорії в хронологічній послідовності ми бачимо, що лише з 50-х років науково-технічний прогрес роз­глядається як чинник виробництва разом з капіталом та працею.

Але головною постаттю серед фундаторів інноваційних теорій економічного розвитку, безперечно, є австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883—1950). Ще в 30-ті роки він ввів понят­тя інновації, трактуючи його, як зміну з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації промисловості. Економічні категорії «інновація», «інноваційний процес» Й. Шум­петер поєднав з теорією довгострокових циклічних коливань — теорією «довгих хвиль» М.Д. Кондратьєва (1892—1938). Для об­ґрунтування своєї теорії М. Д. Кондратьєв здійснив аналіз статисти­чних даних 4 провідних капіталістичних країн — Англії, Франції, США, Німеччини. Вивчення цих даних дало Кондратьєву підстави для висновку, що існують цикли економічної кон'юнктури — «дов­гі хвилі» з середньою тривалістю 54 роки (пожвавлення виробницт­ва, потім його бурхливий підйом, криза перевиробництва, яка пере­ходить у стадію депресії). Відомо 5 технологічних хвиль (укладів):

I хвиля (1785—1835) — механізація праці у ткацтві;

II хвиля (1830—1890, середина XIX ст.) — вуглевидобуток та паровий двигун;

ПІ хвиля (1880—1940, кінець XIX — початок XX ст.) — чорна металургія;

IVхвиля (1930—1990) — нафта разом з продуктами органічної хімії;

Vхвиля (1985—2035) — мікроелектроніка.

Ключовим чинником є саме масовий попит на відповідні зміни.

М. Д. Кондратьєв з'ясував причини знайдених закономірностей (хвильових коливань у виробництві) та помітив, що «довгі хвилі» ви­никають не від дії чинників економічного розвитку, які визнавались головними на ті часи. Кондратьєв звернув увагу, що протягом двох десятиріч, які передують підйомові хвилі довгого циклу, спостеріга­ється пожвавлення в галузі технічних винаходів, а початок підйому збігається з широким застосуванням винаходів у промисловості. Це підтверджувало інноваційну теорію Й. Шумпетера, який побачив можливість подолання кризи та спадів у виробництві за допомогою інноваційного оновлення капіталу завдяки (через) технічним, органі­заційним, економічним та управлінським нововведенням.

Ми побачили, що науково-технічний прогрес є головним чин-ником історичної трансформації суспільства, еволюції економіч-ної системи, але ця його вирішальна роль в економічному зрос-танні стала зрозумілою тільки в другій половині XX ст.    Узагальнення історичного досвіду різних країн доводить, що спрямованість суспільства на досягнення науково-технічного про­гресу сприяє розвитку економіки країни, і навпаки, суспільства, які неспроможні забезпечити потік науково-технічних інновацій, неспроможні економічно розвиватися.

М. Портер  розрізняє  4  стадії конкурентного розвитку

країни:                                               

- стадія розвитку на основі чинників виробництва;

- стадія інвестиційного розвитку;

- стадія інноваційного розвитку;

 - стадія розвитку на основі добробуту.

На підставі розглянутого розподілу можна виокремити такі структурні джерела економічного розвитку країни:

 1) чинники виробництва;

 2) інвестиції;

 3) інноваційна діяльність.

Кожна країна одночасно використовує всі джерела розвитку. Конкурентоспроможність і ефективність економіки визначаються - структурою джерел її фінансування. Якщо для функціонування і розвитку народного господарства використовується в основному валюта від експорту природних ресурсів, то рівень економічного розвитку такої країни буде низьким.

Звертаємо вашу увагу ще на кілька аспектів сучасного еконо­мічного розвитку на основі інноваційного компонента. З погляду рівня розвитку країн, міжнародної кооперації та інтеграції світо­ве співтовариство поділяють на такі групи:

1. Технологічне ядро: США, Японія, Німеччина, Великобри­танія, Франція.

2. Країни першого технологічного кола: Італія, Канада, Шве­ція, Голландія, Австрія, Південна Корея та ін.

3. Країни другого технологічного кола: найрозвиненіші країни з тонки зору інноваційної складової.

4. Постсоціалістичні країни Східної Європи.

5. Країни СНД.

6. Країни, що розвиваються.

Організація інноваційної діяльності в країнах-лідерах:

Ці властивості створюють невпевненість і нерівномірність поширення інноваційного продукту; постійно виникають «ніші», у які можуть вбудуватися аутсайдери; складно зберігати позиції лідерства і монополізму в технологічній сфері.

Використовуючи розроблені у світі передові технології, мож­на перейти лише на стадію інвестиційного розвитку. Стадія ж інноваційного розвитку припускає певний технологічний монополізм, одержуваний у результаті власних розробок і ви­находів.

Проте вже на початку XXI ст. розвиток науки і техніки буде не метою, а засобом соціально-економічного розвитку країн. Ба­гато дослідників схильні вважати, що майбутнє людства пов'я­зано не з технотронним суспільством, а з гуманістичним суспі­льством, яке ґрунтуватиметься на гідності, знаннях, свободі особи. Гуманіст — це і є гідна людина, що прагне до знань, до­бра і краси.

Сучасна ринкова модель економіки базується на інновацій­ному типі розвитку, для якої характерні:

Сьогодні світовий ринок високих технологій становить при­близно 2 трильйони доларів, з яких на США припадає 39 %, Японію —ЗО %, Німеччину — 16 %. У світі на одного вченого при­падає 10 менеджерів, які відбирають перспективні науково-техніч­ні досягнення, своєчасно патентують винаходи, займаються про­суванням наукомістких товарів на ринок. У нашій країні на 10 вче­них припадає лише один менеджер.

Результатом інноваційної діяльності є інтелектуальний про­дукт, без якого неможливо створити конкурентоспроможне ви­робництво та продукцію. Тому найважливішою економічною ме­тою передових компаній і країн є підтримання здатності націо­нальної економіки до інноваційного розвитку й ефективного використання найновіших технологій. Цей процес відображаєть­ся динамікою показника наукомісткості виробництва.

Наукомісткість виробництва визначається як відношення ви­трат на дослідження і розроблення до обсягу продажу. Саме цей по­казник використовується для класифікації галузей і виробництв за ступенем наукомісткості та для проведення різноманітного аналізу інноваційного процесу. Для віднесення галузі промисловості до на-укомісткої названий показник має перевищувати середній рівень.

Необхідність активізації інноваційної діяльності в Україні надзвичайно актуальна. Основними причинами цього, на думку більшості вчених, є:

— незавершеність і нелогічність проведених економічних пе­ретворень;

— слабкість ринкових інструментів економіки;

—збереження економічних відносин із зовнішнім світом, що базуються на імпорті високотехнологічного устаткування, ма­шин, товарів народного споживання.

Цей перелік ми можемо доповнити такими обставинами:

При цьому не враховується, що чинники виробництва та інве­стиції мають бути не метою функціонування соціально-економіч­них систем, а засобом активізації інноваційної діяльності та під­вищення за рахунок цього темпів економічного зростання.

Заглиблення в проблематику курсу зумовлює необхідність хоча б стислого огляду літературних джерел, що дає можливість визна­читися в понятійному апараті щодо інноваційного процесу. Це тим більше важливо, що в даний час ще чітко не сформувалась термінологія в галузі інноваційної діяльності.

Так, рекомендується під науково-технічним прогресом розу­міти розвиток науки і техніки, що проявляється, з одного боку, у впливі науки на рівень техніки і технології, а з іншого — у засто­суванні новітніх приладів у наукових дослідженнях (Л. І. Абалкін).

Початкова фаза науково-технічного прогресу відноситься до пізнього Відродження, і особливо суттєвий імпульс він одержав у XVIXVII ст., коли потреби зростаючого мануфактурного ви­робництва, розширення мореплавання, торгівлі поклали початок спілці наукової, технічної, винахідницької діяльності.

Категория: Экономика и организация иновационной деятельности | Добавил: eklion (24.02.2012)
Просмотров: 4357
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 1557
Статистика
Счетчики


Каталог@MAIL.RU - каталог ресурсов интернет
Украина онлайн

Copyright MyCorp © 2024
Конструктор сайтов - uCoz