Среда, 28.06.2017, 00:32
Приветствую Вас Гость | RSS

Школьный и студенческий сайт

Поиск
Категории раздела
Английский язык
Алгоритмизация
Болонский процесс
Бухгалтерский учет
Государственное регулирование экономики
Деньги и кредит
Защита информации и программ
История экономических учений
Информационные системы
Информационные системы и технологии в финансах и банковском деле
Корпоративное управление
Методички
Менеджмент
Международная экономика
Макроэкономика
Политология
Планирование
Политэкономия
Размещение продуктивных сил
Современная экономическая история
Стратегическое управление
Страхование
Системный анализ
Украинский язык
Учет и аудит
Финансы предприятия
Финансовый менеджмент
Финансы
Экономика предприятия
Экономическое обоснование хозяйственных решений
Экономический анализ
Матпрограмирование
Исследование операций
Основы создания информационных систем
Экономика и организация иновационной деятельности
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Каталог для студента » Экономика и организация иновационной деятельности

РЕГУЛЮВАННЯ ТА СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Розглянемо надзвичайно важливу тему курсу — правове регу­лювання інноваційної діяльності та стимулювання інноваційних процесів як на рівні держави, так і на рівні підприємства.

Державна інноваційна політика — це сукупність науково-технічних, виробничих, управлінських, фінансово-збутових та інших заходів, пов'язаних з просуванням нової чи поліпшеної продукції на ринок збуту. Інноваційна політика є ширшим понят­тям, ніж науково-технічна, яка традиційно пов'язана з вибором пріоритетів у науці та техніці. Інноваційна політика поєднує нау­ку, техніку, підприємництво, економіку та управління; охоплює виробництво, банки, науково-технічні кадри. Розрізняють 4 типи інноваційної політики:

1.  Інноваційна політика «технологічного поштовху». Ця політика пов'язана з визначенням державою пріоритетних напря­мів розвитку науки та техніки.

2.  Інноваційна політика ринкової орієнтації. Пов'язана з використанням ринкового механізму розподілення ресурсів і ви­бору напрямів розвитку науки та техніки. При цій політиці обме­жена роль держави в стимулюванні інноваційної діяльності.

3.  Інноваційна політика соціальної орієнтації. Ця політика стосується соціального регулювання наслідків НТП, а процес прийняття рішень базується на соціально-політичних рішеннях. Ця політика ніколи не використовувалась самостійно, але окремі її елементи відображені в розвитку різних країн.

4. Інноваційна політика, яка націлена на зміни економічної структури господарського механізму. Ця політика пов'язана із впливом передової технології на вирішення соціально-економіч­них проблем, на зміни галузевої структури, на рівень життя.

Важливими засобами державного регулювання інноваційної діяльності — інструментами державної підтримки інновацій­ної діяльності мають бути:

* національні науково-технічні програми;

* державне замовлення в науково-технічній сфері;

* державна науково-технічна експертиза;

* бюджетне фінансування інноваційних процесів; » патентно-ліцензійна діяльність;

* стандартизація та сертифікація продукції в науково-техніч­ній сфері;

* формування науково-технічних кадрів;

» створення системи науково-технічної інформації.

Основою правового регулювання інноваційної діяльності є цивільне законодавство, що об'єднує законодавство про авторсь­кі суміжні права, патентне й інше, законодавство про інтелекту­альну власність, закони про підприємництво та інноваційну діяль­ність. Правове регулювання інноваційної діяльності узгоджуєть­ся з трудовим законодавством, законодавством про бюджетний процес, законодавством про постачання продукції для найважливіших державних потреб і законодавством про державну та коме­дійну таємницю.

Нормативно-правова база інноваційної діяльності містить у собі нормативні акти трьох рівнів:

— законодавчі ( акти вищої сили: конституційні закони, укази резидента);

— підзаконні (урядові постанови, що включають і відомчі акти);

— локальні (акти індивідуального характеру, різноманітні цивільно-правові договори та адміністративні акти учасників інноваційної діяльності).

Центральне місце в правовому регулюванні інноваційної діяль­ності посідають правові аспекти охорони інтелектуальної власно­сті, під якими розуміється сукупність авторських і інших прав на результати цієї діяльності, що охороняються законодавчими ак­тами держави. Матеріально-речовинну основу інтелектуальної власності становить інтелектуальний продукт як результат творчих зусиль його творців (окремої особистості або наукового "колективу), що виступає в різноманітних формах:

— наукові відкриття і винаходи;

—результати НДДКР, технологічних і проектних робіт; —зразки нової продукції, нової техніки і матеріалів, отримані в процесі НДДКР, а також оригінальні науково-виробничі послуги;

— оригінальні консалтингові послуги наукового, технічного, економічного, управлінського характеру, включаючи сферу маркетингу;

—нові технології, патенти і т. д.

Зміст і призначення правового регулювання інтелектуальної власності в широкому розумінні полягає в охороні і стимулюван­ні розвитку інтелектуального потенціалу країни. З огляду на різ­номанітність об'єктів інтелектуальної власності та вимог щодо їх охорони, правове регулювання поділяється на ряд самостійних функціональних сфер: авторське право, патентне право, комер­ційна таємниця.

Авторське право — це сукупність норм права, що регулюють правові відносини, пов'язані зі створенням і використанням певного інтелектуального продукту7. Авторське право передбачає виключне право автора оригінальних наукових, літературних, художніх та ін­ших творів розмножувати їх будь-якими методами і продавати.

Теоретичні передумови авторського права базуються на необ­хідності частки людства мати широкий доступ до всіх досягнень інтелектуальної творчої діяльності. У Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р.. ав­торські права віднесені до основних прав людини.

Термін «інтелектуальна власність» має різноманітні відтінки. Ми будемо використовувати визначення інтелектуальної власно­сті, що містяться в Конвенції ВОІВ (Всесвітня організація інтелек­туальної власності). Права на інтелектуальну власність можна визначити як:

— авторські права на наукові, художні і літературні (включа­ючи програми, бази даних для ЕОМ) твори;

— права артистів-виконавців, виробників фонограм і органі­зацій ефірного або кабельного віщання;

— права на промислову власність (розглянемо пізніше);      

—закриту інформацію, у тому числі секрети виробництва (ноу-хау).

Ми коротко спинимося на питаннях регулювання відносин, що називаються авторськими правами.

Авторське право об'єктивно — це сукупність норм цивільно­го права, що регулюють відносини, які виникають у зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецт­ва. Воно є самостійним інститутом цивільного права.

У суб'єктивному розумінні авторське право — це сукупність особистих немайнових (моральних) і майнових прав, які нале­жать особам, що створюють твори науки, літератури і мистецтва (авторам), відносно створених ними творів.

У юридичній літературі, у тому числі навчальній, об'єкт ав­торського права (твір) визначають як нематеріальний продукт ду­ховної творчості людини, що має об'єктивну форму. Поняття науки, літератури і мистецтва мають різне сутнісне значення (відтінки). Важливе значення має лише творчий характер праці, у результаті якого створений твір. Якщо немає творчості, немає й об'єкта ав­торського права. Наприклад, не може бути об'єктом авторського права список телефонів, проста компіляція й ін. У випадку супереч­ки про наявність або відсутність творчості призначається експерти­за, за допомогою якої суд може вирішити це питання.

Відповідно до Типового закону ВОІВ до об'єктів авторсько­го права відносять:

— літературні твори (літературно-художні, наукові, навчальні, публіцистичні тощо);

—драматичні і сценарні твори;

— музичні твори з текстом і без тексту;

— хореографічні твори і пантоміми;

— аудіовізуальні твори (кіно,- теле- і відеофільми, слайд фільми, діафільми та інші кіно,- теле-, відео твори), радіо твори;

—твори живопису, скульптури, графіки, дизайну й інші твори образотворчого мистецтва;

— твори декоративно-прикладного і стенографічного мистецтва;

— твори архітектури, містобудування і садово-паркового мис­тецтва;

— фотографічні твори і твори, отримані засобами, аналогіч­ними фотографії;

— географічні, геологічні та інші карти, плани, ескізи і плас­тичні твори, що належать до географії, топографії й інших наук;

— програми для ЕОМ усіх видів, включаючи прикладні про­грами й операційні системи;

— інші твори, що задовольняють вимоги щодо надання охорони. До об'єктів авторського права також належать:

1) похідні твори (переклади, опрацювання, анотації, реферати, резюме, огляди, інсценівки, музичні аранжування й інші обробки творів науки, літератури і мистецтва);             :

2) збірники творів, такі як енциклопедії, антології, бази даних та інші результати творчої праці.

Суб'єктом авторського права, як правило, є громадянин, твор­чою працею якого створений твір науки, літератури або мистецтва.

Авторські права мають знаки охорони. Наприклад, на кожно­му примірнику твору автор поміщає знак охорони, що складаєть­ся з 3-х елементів:

— латинської літери «С» у колі;

— імені (найменування) власника авторського права; —року першого опублікування твору.

Авторське право виникає з моменту створення твору і діє про­тягом усього життя автора і ще 50 років після його смерті (крім спеціальних випадків, обумовлених законом).

Варто звернути увагу на новий правовий інститут так назва­них «суміжних прав», зміст якого багато в чому близький до змісту інституту авторського права. Відмінною рисою більшості суміжних прав є їхня залежність від прав авторів творів.

Особливо важливо забезпечити правову охорону секретів ви­робництва — «ноу-хау», що містять результати творчої інтелек­туальної діяльності, у тому числі комерційні, технологічні і кон­структорські секрети виробництва, усілякі рекомендації до вико­ристання, специфікації, формули і рецептури, характеристики технологічного процесу, знання і досвід у сфері маркетингу, роз­робки планів розвитку і реорганізації виробництва. На практиці правова охорона ноу-хау здійснюється за нормами Цивільного кодексу про промислову конфіденційну інформацію.

З метою правового регулювання в законодавстві виділяються види і типи об'єктів інтелектуальної власності, специфіка яких визначається сутністю створеного інтелектуального продукту і фа­зою інноваційного циклу, на якій цей продукт був отриманий.

Так, інтелектуальна власність на стадії фундаментальних і пошукових досліджень виступає у формі нових наукових знань, теорій, наукових відкриттів тощо, що об'єднуються поняттям ре­зультату наукової діяльності.

Звертаємо вашу увагу на ще одне дуже важливе для осмис­лення змісту курсу питання, пов'язане з відносинами з приводу промислової власності. Наведемо деякі поняття і визначення.

Поняття «промислова власність» часто вживається для позна­чення об'єктів матеріального світу, використовуваних у процесі виробничої діяльності у сфері промисловості, торгівлі чи сільсь­кого господарства. До промислової власності відносять виключ­ні права на нематеріальні блага, які є результатом творчої діяль­ності. Ці блага використовуються у виробничій діяльності не тільки в галузі промисловості, айв інших галузях економіки (бу­дівництві, сільському господарстві, торгівлі, наданні послуг тощо). Вони втілюються в конструкціях, нових речовинах, засобах ви­робничої діяльності й інших об'єктах матеріального світу.

До об'єктів промислової власності, що охороняються, належать:

—винаходи;

— корисні моделі;

— промислові зразки; —товарні знаки;

—знаки обслуговування;

— фірмові найменування.

Відносини, пов'язані зі створенням, використанням та охоро­ною об'єктів промислової власності, регулюються національним законодавством і низкою міжнародних конвенцій та угод. Цими угодами до об'єктів промислової власності відносяться винаходи.

Відповідно до ВОІВ «винаходом є така нова ідея, що дає змо­гу на практиці вирішити конкретну проблему у сфері техніки». Деякі винаходи являють собою видатний внесок у розвиток тех­ніки і є цілком новими — це піонерні винаходи. Такі винаходи досить рідкісні. Звичайно винаходи використовуються для вирі­шення окремих завдань і вони є новими на вузькій ділянці техніки.

Корисна модель як об'єкт промислової власності, що підлягає правовій охороні, визнається далеко не у всіх країнах; по суті, це просто назва, застосовувана до деяких винаходів у галузі механіки. Від винаходів корисні моделі відрізняються двома особливостями:

—рівень технологічного прогресу корисної моделі нижчий, ніж відповідний рівень винаходу;

— максимальний термін охорони, передбачений Законом про корисні моделі, звичайно набагато коротший, ніж максимальний термін охорони винаходів.

Промисловий зразок відноситься до дизайну. Промисловий зразок — орнаментальний аспект корисного виробу, його суть полягає у вирішенні питання естетичного або декоративного оформлення корисного виробу. Він є моделлю в промисловому або кустарному виробництві і діє на зорове сприйняття.

Товарні знаки і знаки обслуговування. На ринку продаються і купуються товари, вироблені різними суб'єктами господарської діяльності. В умовах жорсткої конкуренції кожний з продавців зацікавлений у тому, щоб покупці віддавали перевагу його това­рам. Щоб споживач міг у масі однорідних товарів визначити то­вари даного виробника, вони мають спеціальні символи, які на­зиваються товарними знаками.

Коли знак потрібен, щоб розрізняти надані послуги, він нази­вається знаком обслуговування.

Суб'єктами, стосовно яких охороняються права на об'єкти промислової власності, є автори й особи, до яких права авторів (співавторів) на одержання патенту переходять відповідно до за­кону або договору. На відміну від об'єктів авторського права, що не можуть бути створені вдруге без участі самого автора, об'єкти промислової власності можуть знову і знову створюватися інши­ми особами. Це закономірно.

Засобами правової охорони об'єктів промислової власності є патенти, свідчення і відповідна державна реєстрація таких об'єктів. Патент — це документ, що засвідчує авторство і надає його власнику виключне право на винахід. При цьому передбача­ється, що ніхто не має права використовувати винахід без згоди власника патенту. По суті, патент — це титул власника на вина­хід, що підкріплюється промисловим зразком або реєстрацією товарного знака. Згода на використання винаходу виражається шляхом видачі (продажу) ліцензії на часткове використання або повну передачу патентних прав.

На закінчення даної теми необхідно розглянути питання, пов'язане з визначенням форм і методів стимулювання іннова­ційної діяльності.

Стимулювання інноваційної діяльності це процес впливу на людей з метою досягнення загальних цілей підприємства. До загальних цілей підприємства можна віднести: конкурентне чи технологічне лідерство підприємства, утримання ринкових пози­цій, виробництво нової продукції і задоволення попиту споживачів та ін. Форми і методи стимулювання інноваційної діяльно­сті на підприємстві можна поділити на три групи:

1  група — прямі економічні стимули: оплата праці, премії за раціоналізацію, участь у прибутках, оплата за підготовку та пе­репідготовку кадрів;

2 група — непрямі економічні стимули: доплата за стаж, піль­гові послуги;

3  група — негрошові стимули: сприяння ініціативі, творчому характерові праці.

Категория: Экономика и организация иновационной деятельности | Добавил: eklion (24.02.2012)
Просмотров: 2211
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 1423
Статистика
Счетчики


Каталог@MAIL.RU - каталог ресурсов интернет
Украина онлайн

Copyright MyCorp © 2017
Конструктор сайтов - uCoz