СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ - Экономика и организация иновационной деятельности - Каталог для студента - Каталог статей - Школьный и студенчиский сайт
Понедельник, 05.12.2016, 20:35
Приветствую Вас Гость | RSS

Школьный и студенческий сайт

Поиск
Категории раздела
Английский язык
Алгоритмизация
Болонский процесс
Бухгалтерский учет
Государственное регулирование экономики
Деньги и кредит
Защита информации и программ
История экономических учений
Информационные системы
Информационные системы и технологии в финансах и банковском деле
Корпоративное управление
Методички
Менеджмент
Международная экономика
Макроэкономика
Политология
Планирование
Политэкономия
Размещение продуктивных сил
Современная экономическая история
Стратегическое управление
Страхование
Системный анализ
Украинский язык
Учет и аудит
Финансы предприятия
Финансовый менеджмент
Финансы
Экономика предприятия
Экономическое обоснование хозяйственных решений
Экономический анализ
Матпрограмирование
Исследование операций
Основы создания информационных систем
Экономика и организация иновационной деятельности
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Каталог для студента » Экономика и организация иновационной деятельности

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ

Вивчення проблемних питань теми необхідно починати з об'єктивної необхідності і сутнісної характеристики менеджмен­ту інноваційними процесами.

Управління інноваціями є складовою частиною інноваційної діяльності і вирішує питання планування і реалізації інновацій­них проектів, розрахованих на значний якісний стрибок у вироб­ництві, підприємництві, соціальній сфері. У широкому розумінні стратегічне управління пов'язано з процесом передбачення гло­бальних змін в економічній ситуації, пошуком і реалізацією великомасштабних рішень, що забезпечують його виживання і стійкий розвиток за рахунок виявлення майбутніх чинників успіху. В управлінні інноваціями оперують складними цілями, що покликані вирішувати завдання:

• зіставлення існуючого стану з бажаним — функція ініціативи;

• вироблення керівних вимог до дії — інструмент управління;

• визначення критеріїв оцінки інформації і вибору альтернатив — прийняття рішень;

• забезпечення безконфліктного співіснування осіб, що при­ймають рішення — інструмент координування;

• створення передумов. Розрізняють такі види цілей:

• за охоплюваною ціллю (загальна частина);

• за значенням (головна, другорядна);

• за грошовим виразом (грошовий, безгрошовий);

• за кількістю перемінних у цілі (одно - і багатоперемінні); «за предметом цілі ( на загальний і виробничий результат);

• за місцем в ієрархії цілей (вищі, проміжні і нижчі);

• за взаємним співвідношенням цілей (комплементарні — що доповнюють, індиферентні — байдужі і конкуруючі цілі).

Найпоширенішим прийомом визначення мети на підприємстві | побудова так званого дерева цілей, що являє собою процес по­ділу головної (глобальної) мети на її складові (часткові цілі) і розташування їх за ієрархічним принципом. У дереві цілей розрі­зняють кілька рівнів стратегічних цілей:

1. Цілі підприємства в цілому — очікуваний стан сукупності стра­тегічних господарських одиниць (продуктово-ринкових комбінацій).

2. Цілі стратегічних господарських одиниць (СГО) — цільові настанови для окремих СГО, на які поділені підприємства.

3. Цілі функціональних сфер діяльності — директивні завдання для функціональних підрозділів підприємства, що закладаються в основу стратегії, що розробляється.

&    Між цілями складаються множинні відносини по горизонталі і !вертикалі, що мають обов'язково враховуватися в процесі ціле планування.

Далі слід коротко розглянути форми управління інноваціями.

процес управління, як ми вже знаємо, складається з взаємозалеж­них фаз (етапів): планування, реалізація, контроль. Інтеграція цих ;фаз утворює систему стратегічного менеджменту, зайнятого рішенням стратегічних завдань. Для того, щоб пов'язати всі ланки Зазначеної системи, необхідна відповідна організаційна форма. Досвід показує, що існуючі організаційні структури зазвичай не

спроможні в достатній мірі концентруватися на виконанні екст­раординарних інноваційних завдань (вони були сформовані для неринкових типових схем).

Для вирішення стратегічних завдань виникає необхідність у радикальному реформуванні підходів до структур управління, підвищенні рівня їхньої варіантності. Це особливо важливо при вирішенні великомасштабних інноваційних завдань, що потре­бують значного якісного ривка і концентрації сил всієї системи управління.

Планування є одним з основних елементів системи внутріфірмового управління діяльністю інноваційного підприємства. Як елемент системи менеджменту планування являє собою самостій­ну підсистему, що містить сукупність специфічних інструментів, правил, структурних органів, інформації і процесів, націлених на підготовку і забезпечення виконання планів.

Планування інновацій — це система розрахунків, спрямована на вибір і обґрунтування цілей розвитку інноваційного підприєм­ства і підготовку рішень, необхідних для їхнього безумовного досягнення. У рамках інтегрованої системи менеджменту підсис­тема планування виконує такі часткові функції:

1. Цільова орієнтація всіх учасників. Завдяки узгодженим пла­нам часткові цілі окремих учасників і виконавців орієнтовані на досягнення генеральних цілей спільного інноваційного проекту або інноваційного підприємства в цілому.

2. Перспективна орієнтація і раннє розпізнавання  проблем розвитку. Плани орієнтовані в майбутнє і базуються на обґрунто­ваних прогнозах розвитку ситуації.

3. Координація діяльності всіх учасників інновацій. Коорди­нація здійснюється як попереднє узгодження дій при підготовці планів і як узгоджена реакція на виникеточі перешкоди і пробле­ми при виконанні планів. У процесі планування інновацій вико­ристовуються такі основні форми координації: розпорядницька, ініціативна, програмна і бюджетна.

4. Підготовка управлінських рішень. Плани являють собою най­поширеніші в інноваційному менеджменті управлінські рішення. При їхньому підготуванні проводиться глибокий аналіз проблем, виконуються прогнози, досліджуються всі альтернативи і прова­диться економічне обґрунтування найраціональнішого рішення.

5. Створення об'єктивної бази для ефективного  контролю. Плани встановлюють бажаний або необхідний стан системи на визначений період часу. Плани дають змогу об'єктивно оцінюва­ти діяльність підприємства шляхом порівняння фактичних знань параметрів із запланованими за принципом «факт — план». Ході контроль стає предметним, спрямованим на забезпечення цільового стану системи.

і% 6. Інформаційне забезпечення учасників інноваційного проце­су. Плани містять важливу для кожного учасника інформацію про цілі, прогнози, альтернативи, терміни, ресурси й адміністра­тивні умови проведення інновацій.

1 7. Мотивація учасників. Успішне виконання планових зав­дань, як правило, є об'єктом особливого стимулювання і підста­вою для взаємних розрахунків, що створює діючі мотиви для продуктивної і скоординованої діяльності всіх учасників. ,„ Плануванню інновацій властиві принципи, що встановлюють загальні правила розроблення й ефективного функціонування ці­лої підсистеми в інноваційному менеджменті: єдність науково-технічних, соціальних і економічних завдань розвитку; наукової обґрунтованості й оптимальності рішень; домінування стратегіч­них аспектів; бюджетної збалансованості; комплексності, безпе­рервності, гнучкості й еластичності.

Принцип наукової обґрунтованості планування реалізується в умовах, коли воно базується на врахуванні законів і тенденцій нау­ково-технічного й економічного розвитку, враховує об'єктивні умо­ви і специфічні риси конкретного інноваційного підприємства. Рі­вень наукової обґрунтованості планування й оптимальності прийня­тих рішень підвищується в міру розвитку теорії інноваційного мене­джменту й удосконалення методів планування інновацій.

Принцип домінування стратегічних об'єктів у плануванні випливає з довгострокового характеру результатів, тривалого ци­клу здійснення інновацій і їхньої життєвої значущості для забез­печення конкурентоспроможності інноваційного підприємства.

Комплексність планування інновацій означає системну пов'язаність усіх розроблюваних на інноваційному підприємстві планів. Система планування інновацій має складну структуру і охоплює підготовку різноманітних за цільовою спрямованістю і рівнем розроблення планів.

Принцип гнучкості й еластичності планування інновацій полягає в забезпеченні динамічної реакції планів на відхилення в процесі робіт або зміни внутрішніх і зовнішніх чинників. При цьому гнучкість планів характеризує їхню спроможність реагува­ти на прояв випадкових чинників в інноваційних процесах, ура­ховувати слабкі і сильні сторони інноваційного підприємства, а також спроможність відбивати ризики і шанси, властиві умовам ринкової економіки.

Безперервність планування інновацій має два аспекти: наступ­ність і взаємозв'язок планів різноманітної тривалості; вимоги постійного здійснення планових розрахунків відповідно до умов, що змінюються, і відхилень, що виникають. Планування інновацій обов'язково передбачає розроблення планів різноманітного прогно­зування в часі: довго-, середньо- і короткострокових. Наявність планів різноманітної тривалості встановлює визначену періодич­ність їх формування, що перетворює планування в безупинний про­цес розроблення, деталізації, внесення змін і продовження планів.

Перелічені принципи складають методичну основу формування системи планування інновацій і відбиваються в складі, змісті, по­рядку і методах розроблення планів на інноваційному підприємстві.

Звертаємо вашу увагу на види планів, що різняться за цілями, предметам, рівнями, змістом і періодами планування.

За цільовою орієнтацією розрізняють стратегічне й оператив­не планування інновацій. Стратегічне планування як елемент стратегічного управління інноваціями полягає у визначенні місії організації на кожній стадії її життєвого циклу, формуванні си­стеми цілей діяльності і стратегії поводження на ринках іннова­цій. При цьому проводяться глибокі маркетингові дослідження, масштабні прогнозні розробки, оцінювання сильних і слабких сторін організації, ризиків і чинників успіху. Стратегічне плану­вання, як правило, орієнтоване на п'ять і більше років. Воно спрямоване на створення нового потенціалу успішної діяльності інноваційного підприємства.

Далі слід перейти до вивчення ключових аспектів оперативно­го менеджменту. Оперативне планування інновацій має своїм завданням пошук і узгодження найефективніших шляхів і засобів реалізації прийнятої стратегії розвитку інноваційного підприєм­ства. Воно передбачає формування продуктового-тематичного портфеля інноваційного підприємства, розроблення календарних планів, упорядкування бізнес-планів окремих проектів, виконання розрахунків потрібних ресурсів, коштів і джерела їх покриття то­що. Серед завдань оперативного планування інновацій — реаліза­ція потенціалу організації у формі досягнутого прибутку, прибут­ків, обсягів реалізації й ін. Стратегічне й оперативне планування перебувають у діалектичній взаємодії і змістовно доповнюють од­не одного в єдиному процесі інноваційного менеджменту.

Обсяг планової роботи на інноваційному підприємстві харак­теризує предметна ознака. Відповідно до поділу праці за предмет­ною ознакою на інноваційному підприємстві в окремі види пла­нів виокремлюють планування НДДКР, виробництва, збуту, матеріально-технічного постачання, інформаційного забезпечення, фінансів, персоналу й інших предметних сфер інноваційного під­приємства. Змістовний аспект у плануванні інновацій виявляєть­ся в таких видах планових розрахунків: продуктово-тематичному, техніко-економічному, кількісно-календарному.

Продуктово-тематичне планування інновацій полягає у формуванні перспективних напрямів і тематики НДДКР, підгото­вці програм і заходів щодо відновлення продукції, удосконаленні технології й організації виробництва на інноваційному підприєм­стві. На виробничій стадії інноваційних процесів цей вид плану­вання передбачає розроблення й оптимізацію виробничих про­грам інноваційного підприємства і цехів.

Техніко-економічне планування передбачає розрахунки матері­альних, трудових і фінансових ресурсів, необхідних для виконання номенклатурно-тематичних завдань, а також оцінку економічних ре­зультатів і ефективності інноваційної діяльності інноваційного під­приємства. Цей вид розрахунків охоплює фінансове планування, упорядкування бізнес-планів, бюджетне планування і т. п. '   Календарне планування інновацій полягає в плануванні обся­гів робіт, завантаження підрозділів і виконавців; побудові кален­дарних графіків проведення робіт з окремих проектів, усієї сукуп­ності планованих робіт, завантаження устаткування і виконавців; розподілі робіт з окремих календарних періодів. Залежно від пе­ріоду планування розрізняють плани довгострокові, орієнтовані на п'ять і більше років, середньострокові — до п'ятьох років і короткострокові, що охоплюють період до року.

 Склад і сполучення різноманітних видів планів у рамках окремої організації формуються виходячи з прийнятої в ній концепції планування інновацій. У вітчизняній і закордонній прак­тиці набули поширення такі форми планування інновацій, як програмно-цільовий підхід, управління за цілями, системне управління, мережні методи управління та ін.

У складному блоці планування інноваційної діяльності варто Особливо виділити методи планування, до яких можна віднести Науково-технічне прогнозування, методи диверсифікації, портфельних матриць та ін. При цьому важливе значення має використання спеціальних методів і прийомів пошуку інноваційних ідей. Цей процес у сучасних умовах потребує постійної і достатньо суворої регламентації. Останнім часом у вітчизняній і закордонній практиці використовується велика кількість різноманітних методів і прийомів пошуку інноваційних ідей, їх можна подати двома великими групами: пасивного й активного пошуку.

Методи пасивного пошуку:

— аналіз патентів;

— маркетингові дослідження;

— пропозиції по ліцензіях;

— пропозиції споживачів або замовників;

— пропозиції розроблювачів;

— пропозиції раціоналізаторів;

— пропозиції винахідників.

Методи активного пошуку:

1. Емпіричні методи:

— опитування спеціалістів;

— опитування споживачів;

— матеріали виставок і ярмарків;

— оцінювання публікацій.

2. Системно-логічні методи:

— морфологічний аналіз;

— функціонально-вартісний аналіз;

— «дерево» вирішення проблем.

3. Інтуїтивні методи:

— «мозкова атака»;

— методи синектики;

— метод Дельфі.

Використання різноманітних методів і прийомів пошуку інно­ваційних ідей поряд з постійним аналізом портфельних матриць стратегічного планування продуктової політики дає змогу інно­ваційним підприємствам формувати велику кількість альтернатив­них інноваційних пропозицій до тематичного плану, що конку­рують між собою за наявними ресурсами інноваційного підпри­ємства й очікуваними результатами. За даними консалтингових фірм, для одного успішного інноваційного продукту в серед­ньому необхідно 58 різноманітних нових ідей. При цьому потрі­бно розглянути не менше 300 різноманітних варіантів і пропо­зицій. Тому дуже відповідальною стадією планування інновацій є стадія оцінювання пропозицій і добору найбільш актуальної тематики. У вітчизняній і закордонній практиці для вирішення цього завдання використовуються, як правило, різноманітні ме­тоди селекції конкуруючих пропозицій, що ґрунтуються на багатокритеріальному оцінюванні і двоступінчатому доборі перс­пективної тематики.

Підсумковий блок питань, що необхідно розглянути та доско­нало вивчити, стосується основних критеріїв вибору організацій­них структур управління.

При управлінні інноваційною діяльністю на підприємстві до­цільніше використовувати матричну, дивізіональну та лінійно-функціональну організаційні структури управління. Але при ви­борі структури управління необхідно враховувати такі критерії:

—розмір підприємства;

—ринкова й технологічна позиція підприємства; •—інноваційна стратегія, якої дотримується підприємство;

—резерв фінансових коштів;

— наявність науково-дослідного підрозділу.

Категория: Экономика и организация иновационной деятельности | Добавил: eklion (24.02.2012)
Просмотров: 2904
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 1330
Статистика
Счетчики


Каталог@MAIL.RU - каталог ресурсов интернет
Украина онлайн

Copyright MyCorp © 2016
Конструктор сайтов - uCoz