Понедельник, 26.06.2017, 12:30
Приветствую Вас Гость | RSS

Школьный и студенческий сайт

Поиск
Категории раздела
Английский язык
Алгоритмизация
Болонский процесс
Бухгалтерский учет
Государственное регулирование экономики
Деньги и кредит
Защита информации и программ
История экономических учений
Информационные системы
Информационные системы и технологии в финансах и банковском деле
Корпоративное управление
Методички
Менеджмент
Международная экономика
Макроэкономика
Политология
Планирование
Политэкономия
Размещение продуктивных сил
Современная экономическая история
Стратегическое управление
Страхование
Системный анализ
Украинский язык
Учет и аудит
Финансы предприятия
Финансовый менеджмент
Финансы
Экономика предприятия
Экономическое обоснование хозяйственных решений
Экономический анализ
Матпрограмирование
Исследование операций
Основы создания информационных систем
Экономика и организация иновационной деятельности
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Каталог для студента » Экономика предприятия

НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ

Нематеріальні ресурси, як і решта ресурсів, що  застосовуються в діяльності підприємства, мають  бути створені або придбані підприємством. Виникає необхідність захистити права власності автора. Отже, доступ до таких знань захищено правами, що самі по собі і є не­матеріальними активами.

Нематеріальні активи — це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та їхнього використання в господарській діяль­ності з отриманням доходу.

До складу нематеріальних активів включають:

1) права, що з'являються внаслідок володіння підприємством:

— патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

— свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, найменування місця походження товару, фірмове найменування;

2) права, що виникають унаслідок володіння підприємством об'єктами авторського права (твори науки, літератури, мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікро­схем) та суміжних прав (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення);

3) права на використання створених на підприємстві нетради­ційних об'єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських про­позицій, «ноу-хау», комерційних таємниць тощо);

4) права на користування земельними ділянками та природни­ми ресурсами;

5) монопольні права та привілеї на використання рідкісних ре­сурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;

6) організаційні витрати на створення підприємства;

7) права, що з'являються внаслідок укладених підприємством з іншими організаціями ліцензійних угод на використання об'єктів інтелектуальної власності.

Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності досить простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника, або їхня підробка. Проте форми пра­вового захисту дуже різняться між собою залежно від типу активів.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зраз­ки засвідчується патентами. Патентом називається виданий дер­жавним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промисло­вої власності. Патент забезпечує його власнику:

— виключне право використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд;

— право забороняти третім особам використовувати винахід (ко­рисну модель, промисловий зразок) без дозволу власника;

— можливість передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок) будь-якій особі, яка стає правонаступницею власника патенту;

— право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на вико­ристання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на підставі ліцензійного договору;

— право подати до патентного відомства для офіційної публі­кації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання ІІ38 запатентованого винаходу (корисної моделі, промислового зразка).

У разі порушення прав патентовласника він може через суд при­мусово стягувати компенсацію збитків. Порушенням виключного права вважається несанкціоноване виготовлення, використання, пропозиція продажу, продаж або інше введення в господарський обіг товарів або їхніх компонентів, створених за технічним рішен­ням, на яке поширюється дія патенту. Виключне право, яке випли­ває з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент, і не може виходити за межі її кордонів.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення похо­дження товару та фірмового найменування здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг (зазначення походження товару, фірмове найменування) видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет.

«Ноу-хау», раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власні­стю підприємства, не мають спеціального правового захисту. По­рядок їхнього захисту визначається керівництвом підприємства. За розголошення інформації про «ноу-хау» та комерційні таємниці передбачається сувора (аж до кримінальної) відповідальність.

Реалізація права власності на нематеріальні ре­сурси можлива або через їхнє використання са­мим власником, або наданням з його дозволу такого права іншій заінтересованій стороні. Така передача права використання здійснюється у формі ліцен­зійної угоди.

     Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду. Ліцензійна угода — це договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі тощо (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на викорис­тання в певних межах своїх прав на патенти, «ноу-хау», товарні знаки тощо.

Залежно від обсягу прав на використання розрізняють звичайні, виключні й повні ліцензії. Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові право особистої експлуатації технічного рішення і можливість ук­ладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами. Виключна ліцензія передає ліцензіатові права виключного користування об'­єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування тех­нічним рішенням. Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Унаслідок такої угоди ліцензі-ар сам позбавляється права користування об'єктом ліцензії протя­гом зазначеного в договорі періоду.

За використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії. Найбільш поширено періодичні відра­хування протягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати. Пері­одичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді фінансо­вих ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробницт­ва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди на­зивається пашуальною виплатою. Пашуальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Він здійснюється одноразово та не за­лежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.

 

Категория: Экономика предприятия | Добавил: eklion (24.01.2010)
Просмотров: 741
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 1423
Статистика
Счетчики


Каталог@MAIL.RU - каталог ресурсов интернет
Украина онлайн

Copyright MyCorp © 2017
Конструктор сайтов - uCoz