Згідно з чинним законодавством та
інструктивними матеріалами виокремлюють: валові витрати; кошторис виробництва;
собівартість валової, товарної і реалізованої (проданої) продукції.
Показник валових витрат уведено в систему
економічних обчислень та обліку на підприємствах для визначення
оподатковуваного прибутку. Він є синтетичним показником і включає не тільки ті
витрати, що формують собівартість продукції, а й інші.
Кошторис виробництва — це витрати підприємства,
зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того,
відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва
і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються.
Матеріальні витрати як елемент кошторису
складаються з витрат на:
• сировину й основні матеріали, які є
матеріальною субстанцією продукції;
• вироби, що їх треба купити для
укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);
• покупні напівфабрикати (штамповки,
відливки, поковки та ін.);
• виробничі послуги сторонніх підприємств і
організацій, необхідні для виготовлення продукції;
• допоміжні матеріали, які використовуються в
технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент і т.п.) або
потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.),
на господарські та управлінські потреби (утримування будівель, канцелярські
товари тощо);
• паливо та енергію зі сторони
(електроенергію, пар, газ тощо). Витрати на власне виробництво енергії
включаються в кошторис 12 за окремими елементами;
• пошук і використання природної сировини
(відрахування на і екологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за
деревину та ін.).
Витрати на матеріали обчислюються на підставі
норм їх витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які
не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування,
вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.).
Із вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи
продажу.
Заробітна плата включає всі форми оплати
праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу,
що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та
управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються
із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.
Відрахування на соціальні потреби містять
відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд та на інші подібні
заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на
оплату праці незалежно від джерел її фінансування.
Амортизація основних фондів у вигляді
амортизаційних відрахувань на повне їхнє відтворення обчислюється за
встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів
здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи і терміну функціонування
цих активів у межах до 10 років.
До інших витрат включають ті з них, які за
змістом не можна віднести до щойно перелічених. До них належить широке коло
витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, обчислювальних
центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за
винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації
продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти
основних фондів та ін.
Кошторис виробництва, узагальнюючи
поелементні витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на
матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу
факторів формування та зниження собівартості продукції.
Порядок розробки кошторису виробництва може
бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру
підприємства. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва
можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період.
Елементи фактичних витрат коригуються на
прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, кількості персоцалу та
вартості основних фондів з урахуванням закономірності динаміки витрат,
імовірної зміни норм і цін (тарифів). Більш обґрунтовано кошторис виробництва
обчислюється за кожним елементом на підставі планових обсягів продукції
(послуг), норм і цін (тарифів). Причому на малих підприємствах таке обчислення
є відразу узагальнюючим. На середніх і великих підприємствах кошторис
виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб,
загальногосподарських витрат).
Собівартість валової продукції як показник
застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною
величина залишків незавершеного виробництва.
Собівартість товарної продукції підприємства
обчислюється 414 двома основними способами. Перший з них, синтетичний,
ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий [спосіб:
• з кошторису віднімають витрати, які з
різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на
підготовку І та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку І
чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку);
• віднімається приріст, додається зменшення
залишків витрат | майбутніх періодів;
• додається приріст, віднімається зменшення
залишків майбутніх j платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за
підготовчі | роботи в сезонних виробництвах тощо).
Одержана сума є собівартістю валової
продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за
собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість
товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні)
витрати, то одержимо по-| єну собівартість товарної продукції.
Інший спосіб обчислення собівартості товарної
продукції полягає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих
| виробів
Існує ще один метод обчислення собівартості
товарної продукції — факторний.
|