Державний кредит - сукупність економічних відносин між державою, в особі його органів влади і управління, з одного боку, і юридичними, фізичними особами - з іншого, при яких держава виступає як позичальник, кредитор і гарант. Головна форма кредитних відносин – це ситуація коли держава виступає як позичальник коштів. Рідше вона виступає як кредитор, надаючи позички юридичним і фізичним особам. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, узятих фізичними і юридичними особами, воно є гарантом.

Як економічна категорія державний кредит знаходиться на стику двох видів грошових відносин - фінансів і кредиту і несе риси як тих, так і інших. Як  ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави, тобто державного бюджету і позабюджетних фондів усіх рівнів.

Як один із видів кредиту державний кредит має ряд особливостей, що відрізняють його від класичних фінансових категорій, наприклад, податків. На відміну від податків він має добровільний характер. Якщо податки рухаються лише в одному напрямку: від платника до бюджету або до позабюджетних фондів (зворотний рух можливий тільки у випадку повернення перерахованих або помилково стягнених сум), то основою державного кредиту є його зворотність і платність: через визначений період часу внесена сума повертається з відсотками.

Державний кредит відрізняється від банківського і комерційного кредитів. Так, якщо при наданні банківського кредиту в якості забезпечення звичайно виступають якісь конкретні цінності - товари на складі, незавершене виробництво та інше, то при запозиченні коштів державою забезпеченням кредиту служить усе майно, що знаходиться в його власності, майно даної територіальної одиниці або якийсь її доход.

На загальнодержавному рівні державні позики не мають конкретного цільового характеру. Тоді як позичання коштів на більш низьких рівнях досить часто має чітко виражену цільову спрямованість. Наприклад, місцеві органи влади можуть розміщати позики, мобілізуючи кошти для будівництва нової каналізаційної системи, дороги, парку, школи.

Як і будь-який інший позичальник держава залучає кошти на заздалегідь визначений термін.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну; регулюючу; контрольну.

Через розподільну функцію державного кредиту здійснюється формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах терміновості, платності і зворотності. Виступаючи в якості позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту. В сучасних умовах надходження від державних позик стали другим після податків методом фінансування витрат бюджету. Останнє пояснюється більш швидким темпом росту витрат у порівнянні зі збільшенням податкових надходжень.

Фінансування витрат капітального характеру за рахунок запозичених коштів у визначених межах має позитивне значення. Школа або бібліотека забезпечують потреби не одного покоління, оскільки служать 30 - 50 років. Чому ж тоді їх будівництво повинно бути оплачене протягом декількох років за рахунок податків із тих, хто, можливо, навіть не встигне скористатися їх послугами. Набагато розумніше перекласти фінансування таких об'єктів на всі покоління, що будуть ними користуватися

Таким чином, позитивний вплив розподільної функції державного кредиту полягає в тому, що з її допомогою податковий тягар більш рівномірно розподіляється в часі. Податки, що стягуються в період фінансування витрат за рахунок державної позики, не збільшуються. Зате потім, коли кредити погашаються, податки стягуються не тільки для їх сплати, але і для погашення відсотків з заборгованості.

Податки є основним, але не єдиним джерелом фінансування витрат, пов'язаних із обслуговуванням і погашенням державного боргу. Джерела фінансування цих витрат залежать від напрямку використання коштів. У випадку продуктивного вкладення мобілізованих капіталів побудований об'єкт після вступу в дію починає приносити прибуток, за рахунок якого і погашається позика. Ніякого посилення податкового тягаря в цьому випадку не відбувається.

При непродуктивному використанні мобілізованих у результаті державних позик капіталів, наприклад, фінансування за їх рахунок військових або соціальних витрат, єдиним джерелом їх погашення стають податки або нові позики. Розміщення нових державних позик для погашення заборгованості за вже випущеними називається рефінансуванням державного боргу.

Регулююча функція державного кредиту: вступаючи в кредитні відносини, держава навмисно або мимоволі впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. Свідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може проводити ту чи іншу фінансову політику.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит. Тоді, якщо за рахунок кредиту профінансуються виробничі витрати, наприклад, інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення наявної грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на оплату праці, викладачів і лікарів, кількість наявної грошової маси в обігу залишиться без змін, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

Виступаючи на фінансовому ринку в ролі позичальника, держава збільшує попит на позикові кошти і тим самим сприяє зростанню ціни кредиту. Чим вище попит держави, тим вище за інших рівних умов рівень позичкового відсотку, тим дорожчим стає кредит для підприємців. Дорожнеча позикових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції в сферу виробництва, у той же час вона стимулює накопичення у вигляді придбання державних цінних паперів.

До визначених меж цей процес не здійснює істотного негативного впливу на виробництво. У тому випадку, коли в країні досить вільних капіталів, негативний вплив буде дорівнювати нулю до їх повного поглинання. Тільки після цього активність держави на фінансовому ринку виразиться у зростанні позичкового відсотка, а відволікання значної частки грошових накопичень для непродуктивного використання істотно сповільнить темпи економічного росту.

Підтримка малого бізнесу припускає, що держава бере на себе погашення заборгованості банкам за кредитами, наданими підприємцям, у випадку їх банкрутства.

Контрольна функція  державного кредиту органічно доповнює контрольну функцію фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями цієї категорії:

1) тісно пов'язана з діяльністю держави, зі станом централізованого фонду коштів;

2) охоплює рух вартості в двосторонньому порядку оскільки припускає зворотність і платність одержання коштів;

3) здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кредитними інститутами.

В основному контролюється цільове використання коштів, терміни їх повернення і вчасність сплати відсотків.