Фінанси як економічна категорія
носить історичний характер. За одними дослідженнями термін "фінанси” почав
використовуватись у ХIII – XIV ст. у великих торгівельних центрах Італії (Флоренція, Венеція, Генуя тощо), які на той
час були центрами торгівлі, грошових розрахунків та банківської справи, в
значенні "грошові надходження” або "грошовий доход”. Вважається, що авторство
терміну "фінанси” може належати французькому вченому Ж. Боден, який у 1577 р.
видав роботу "Шість книг про республіку”. З французької мови термін "фінанси”
перейшов до всіх мов світу. Зустрічається в літературі також й недоведена точка
зору про латинське походження терміну "фінанси”. Так чи інакше, дослівно
"фінанси” (фр. finance або лат. financia) означає готівку, доход. Першим
автором роботи, яка була присвячена фінансам, був Ксенофонт (430-355 рр. до
н.е.), який видав роботу "Про доходи Афінської республіки”.
Значення фінансів, закономірності їх розвитку, сфера охоплених ними
товарно-грошових відносин і роль у процесі суспільного відтворення визначаються
економічним ладом суспільства, природою і функціями держави.
У докапіталістичних формаціях
значна частина потреб держави задовольнялась шляхом збирання різного роду
натуральних повинностей та зборів. Грошове господарство на той час було розвинуто
тільки в армії.
В умовах капіталізму, коли
товарно-грошові відносини набувають всеохоплюючого характеру, фінанси відображали
економічні відносини, що складаються у суспільстві
щодо створення, розподілу та використання доходів та фондів грошових ресурсів.
Проте при розподілі сукупного суспільного продукту використовуються не
лише фінанси, а й інші економічні
категорії – ціна, заробітна плата тощо. Основною відмінністю фінансів від цих
категорій є те, що у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього
продукту (ВВП) та національного доходу (НД) за їх допомогою формуються грошові
фонди різного економічного призначення. Отже сукупний суспільний продукт
розподіляється не тільки у натурально –
речовій формі, а й у вартісній формі шляхом створення відповідних грошових
фондів.
На ранніх стадіях розвитку
держави не існувало розмежування між ресурсами держави і ресурсами його глави:
монархи розпоряджалися коштами держави як своєю власністю. Лише з виділенням
державної скарбниці і повного відділення її від власності монарха (ХVІ - ХVІІ
ст.) виникають поняття:
- державні фінанси;
- державний бюджет;
- державний кредит.
Державні фінанси стали потужним
джерелом первісного нагромадження капіталу. Це була система економічних
відносин, безпосередньо пов’язаних із створенням, розподілом та використанням
доходів і грошових фондів у руках держави і призначених для забезпечення
властивих їй функцій, а також сукупність форм і методів, за допомогою яких ці
функції реалізуються.
Для державних фінансів був
притаманний швидкий ріст витрат, що обумовлено, насамперед, посиленням
мілітаризації економіки. Наприкінці ХІХ ст. майже у всіх країнах витрати держави на військові цілі,
погашення державного боргу і відсотків за ним складали понад 2/3 усіх державних
витрат. Великі кошти направлялися також на утримання державного апарату -
парламенту, міністерств, відомств, поліції та ін. Витрати на освіту, охорону
здоров'я були вкрай невеликі. Основним джерелом прибутків держави були податки,
переважно непрямі.
ХХ ст. характеризується потужним
розвитком продуктивних сил, утворенням монополістичних об'єднань, злиттям
держави з монополіями, розширенням функцій держави. Держава не тільки
забезпечувала обороноздатність країни, охорону приватної власності на засоби виробництва,
свободу підприємництва і правопорядок, але і брали участь у процесі
виробництва, розподілу і використання суспільного продукту.
Слід зазначити, що в структурі
державних витрат після Другої світової війни відбулися істотні зміни.
Незважаючи на величезне зростання витрат на мілітаризацію (особливо в США),
питома вага цих витрат у порівнянні з кінцем ХІХ ст. і початком ХХ ст.
знизилася й істотно збільшились питома вага й абсолютні суми витрат на
соціальні цілі (охорона здоров'я, соціальне забезпечення). Демократизація
громадського життя в умовах розвиненої ринкової економіки призвела до того, що
в деяких країнах Західної Європи (Швеції, Норвегії) витрати на соціальні цілі
стали одними з головних. Так виникло поняття "Шведська модель соціалізму”.
Значний розвиток одержали витрати
з втручання держави в економіку: зросли державні капітальні вкладення в
електроенергетику, вугільну, газову й інші галузі промисловості, на підтримку
сільського господарства.
Витрати на регулювання процесу
капіталістичного відтворення в багатьох країнах досягли 20 % і більше загальної
суми витрат державного бюджету.
Втручання в процесі відтворення в
сферу соціальних відносин здійснюється не тільки на національному, але і на
міждержавному рівні. Так, країни Європейського Співтовариства (ЄС) створили
міждержавні фонди коштів, що використовуються для фінансування сільського
господарства, подолання структурного безробіття, перепідготовки робочої сили,
подолання істотних диспропорцій у розвитку окремих регіонів цих країн.
З'явилися нові державні витрати
на охорону навколишнього середовища, подолання економічної відсталості окремих
регіонів, надання субсидій і кредитів
країнам, що розвиваються.
Величезні витрати викликали
необхідність збільшення податків - головного фінансового методу мобілізації
ресурсів у державний та місцеві бюджети.
Податки - найважливіше знаряддя
перерозподілу національного доходу. В ХХ ст. зросло значення прямих податків і
головного серед них - прибуткового податку з фізичних осіб. Ним оподатковується
практично все працездатне населення. Другий великий податок - податок із
прибутку корпорацій.
Поряд із збільшенням прямих
податків відбулося підвищення непрямих податків, насамперед за рахунок
надходжень з акцизів і податку на додану вартість. Зросла питома вага податків
у валовому національному продукті - з 30 % (у США) до 50 % і більше (у країнах
Західної Європи).
Однак, незважаючи на підвищення
податків, що акумулюються, прибутків не вистачає на покриття всіх зростаючих
витрат держави. Бюджети капіталістичних країн у роки після Другої світової
війни характеризуються великими хронічними дефіцитами, що покриваються
державними позиками, випуск яких тягне за собою зростання державного боргу.
Після Другої світової війни різко
розширилася сфера фінансових відносин. Значний розвиток одержали:
- місцеві (регіональні) фінанси;
- позабюджетні соціальні урядові
фонди;
- фінанси підприємств.
У розвинутих країнах важливою сферою фінансових відносин є
фінанси приватних національних і транснаціональних корпорацій. За своєю організаційною
структурою корпорації являють собою акціонерні товариства. В сучасних умовах в
акціонерні підприємства вкладають свої кошти не тільки підприємці, але і значна
частина населення.
Акціонерна форма організації
діяльності підприємств у країнах із розвитою ринковою економікою одержала
винятково широкий розвиток.
Випуск акцій - одна з
найефективніших форм мобілізації капіталу, що дозволяє трансформувати грошові
заощадження у виробничі інвестиції. Без акцій, облігацій, кредитів банків та
інших елементів фінансового ринку корпорації повинні були б знаходитися на
самофінансуванні, що різко обмежило б можливості їхнього росту. Сучасні умови
капіталістичного відтворення, загострення конкурентної боротьби актуалізували
питання управління підприємств.
| 
