Зміст фінансової політики, її основні напрямки залежать від рівня розвитку науки про роль держави в розвитку суспільства і відповідних теоретичних концепцій, що визначають ступінь участі держави в управлінні економікою і використанні окремих інструментів реалізації фінансової політики, тобто конкретних форм організації фінансових відносин.

Основні напрямки в теорії фінансів щодо питання про роль держави в розвитку капіталістичного суспільства в ХХ ст. визначалися класиками буржуазної політекономії А. Смітом (1723 - 1780) і Д. Рікардо (1772 - 1823) і англійським економістом Дж. Кейнсом (1883- 1946) та їхніми послідовниками.

1. Сутність концепції А. Сміта і Д. Рікардо зводилася до невтручання держави в економіку, зберігання вільної конкуренції, відведення головної ролі в регулюванні господарського життя суспільства ринковим механізмам. Слідуючи цим принципам, фінансова політика до кінця 20-х років ХХ ст. спрямовувалася на обмеження державних витрат і податків і на забезпечення рівноважного (збалансованого) бюджету держави. Відповідно до цих цілей організація фінансових відносин забезпечувала реалізацію функцій держави через фінансування з бюджету в основному витрат військових, управлінських і витрат на обслуговування і погашення державного боргу. Прибутки бюджету формувалися в основному за рахунок непрямих податків.

2. Наприкінці 20-х років ХХ ст. взяла гору кейнсіанська теоретична концепція, що обґрунтовує необхідність посилення ролі держави в розвитку економіки через втручання і регулювання циклічного розвитку відтворювального процесу. Основним інструментом реалізації такої фінансової політики були державні витрати, спрямовані на створення нових робочих місць, що сприяло вирішенню одразу декількох економічних і соціальних завдань: підвищенню зайнятості населення і зниженню безробіття, зростанню підприємницької діяльності і формування додаткового попиту, збільшенню національного доходу, а значить, і виникла можливість фінансування соціальних потреб.

Втручання держави призвело до зростання витрат державного бюджету і тому воно одночасно супроводжувалося фінансовими заходами, спрямованими на забезпечення необхідного збільшення державних прибутків. Основним джерелом збільшення прибутків став прибутковий податок, при обчисленні якого застосовувалися прогресивні ставки обкладення. Така система податків підвищувала роль держави в перерозподілі національного доходу.

І дійсно, в 30-60-х роках ХХ ст. кейнсіанська фінансова політика в західних країнах довела свою ефективність. В міру розширення втручання держави в економіку і посилення регулюючої функції держави ускладнювалася організація фінансових відносин. Політика дефіцитного фінансування державних витрат визначала розвиток державного кредиту. Більш широке залучення довгострокових і середньострокових позик призводить до розвитку ринку позичкових капіталів і перетворення його в друге за значущістю джерело формування фінансових ресурсів держави. У результаті ще більше зростає роль фінансів у перерозподілі національного доходу.

3. У 70-х роках особливості фінансової політики визначаються неокласичним напрямком економічної теорії. Ця концепція не відмовлялася від регулюючої ролі держави, але обмежувала ступінь втручання її в економіку і соціальну сферу. У дійсності ступінь втручання держави не зменшувався, а скоріше збільшувався, тому що це втручання здійснювалося тепер не тільки безпосередньо через доходи або витрати державного бюджету, але і через регулювання грошового обігу, валютного курсу, ринку позичкових капіталів і цінних паперів. У результаті розширювалася сфера впливу держави і підсилювалася його роль у переливі капіталу, що впливало на структурну перебудову і на соціальні чинники розвитку.

4. У Радянському Союзі і усіх країнах соціалістичної орієнтації фінансова політика формувалася під впливом теоретичних концепцій К. Маркса (1818 - 1881 р.) і В. Леніна (1870 - 1924 р.). Марксистсько-ленінська теорія розробила і спиралась на головний принцип фінансової політики радянської держави - фінансову централізацію.

Фінансова централізація стала необхідною через те, що функції держави розширилися настільки, що основними з них стали господарсько-організаторська і культурно-виховна.

Радянська держава цілком фінансувала з бюджету потреби економіки і соціальної сфери. Роль держави в розвитку суспільства значно зросла, тому що вона безпосередньо керувала всіма сферами суспільної діяльності за допомогою державних планів економічного і соціального розвитку. Це було зумовлено переходом приватної форми власності до державної (загальнонародної). Відповідно до цього держава перейшла від податкової форми перерозподілу національного доходу до його прямого розподілу в сфері виробництва і перерозподілу через державний бюджет.

Фінансова політика виражалася в тому, що держава безпосередньо і монопольно стала регламентувати ціноутворення, грошовий обіг, систему розрахунків і кредитні відносини. Таким чином, усі вартісні елементи системи управління фактично об'єдналися в одну адміністративно-командну систему управління усім виробничим процесом.

Така фінансова політика гарантувала перехід від однієї системи суспільних відносин до іншої, цілком нової для історії людства системи суспільних відносин, і вирішення соціально-економічних проблем, що ставилася перед радянською державою на різних етапах її існування.

При розробці фінансової політики принциповим є те, що в основі розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів лежать такі принципи:

1) вибір суб'єктів розподільних відносин, тобто власників і розподільників фінансових ресурсів;

2) визначення ступеня централізації фінансових ресурсів у розпорядженні держави в залежності від функцій держави і ступеня самостійності юридичних осіб і населення в задоволенні своїх потреб;

3) визначення першочергових суспільних потреб і заходи його задоволення і, відповідно, пріоритетних напрямків використання фінансових ресурсів;

4) вибір джерел і методів формування фінансових ресурсів.

Державна фінансова політика - поняття багатопланове. І якщо в цілому її сфера визначається параметрами участі держави в управлінні економічною і соціальною сферою, виходячи з пануючих на окремих історичних етапах розвитку суспільства теоретичних концепцій, диференціація її за елементами вартісних відношень залежить від розвиненості фінансової системи і міри самостійності окремих її ланок.