Перша школа економічної науки -
меркантилізм. Концепція меркантилізму є самостійною, а з іншої сторони це не
теорія, а лише констатація визначених фактів і закономірностей. Меркантилісти
активно використовували
метод індукції - від часткового до загального. Усі розглянуті питання в роботах економістів
цього часу мають чисто практичне значення - це чи розробка економічних проектів,
чи літературні твори, ціль яких -
загітувати населення до якої-небудь дії. Відповідно меркантилістам, багатство - це гроші, а гроші - це золото і срібло. Товар
має вартість, тому, що він купується
за гроші. Джерело багатства - зовнішня торгівля.
Виділяється ранній і пічній
меркантилізм. XVI сторіччя - період раннього меркантилізму. Економічна мета держави - збільшення кількості золота в країні.
Для ранньою міркантилііму (монетаризму) характерно наступне: всебічне обмеження
імпорту товарів; нині і 'іолотп і срібла і країни
карається стратою; устшижлсшія
високих цін на експортовані
товари; системи біметалізму (фіксоване співвідношення між золотими і срібними монетами).
Головним у ранньому
меркантилізмі була теорія грошового балансу, що означало політику, спрямовану
на збільшення грошового багатства часто законодавчим шляхом. З метою утримання грошей у
країні заборонявся їхній вивіз за кордон, усі грошові суми, отримані від продажу,
іноземці були зобов'язані витратити на покупку місцевих виробів. Пізній
меркантилізм -XVII
століття, час географічних відкриттів Характерні риси пізнього меркантилізму:
- зняття твердих обмежень з
імпорту товарів і вивозу грошей;
- домінує ідея «активного
торгового балансу»;
- протекціонізм в економічній
політиці держави;
- визначальною функцією грошей
визнається функція засобу обігу; - система монометалізму.
Держава тим багатше, чим більше
різниця між вартістю вивезеного і ввезеного товару. Активний торговий баланс і захоплення
зовнішніх ринків стають пріоритетом державної політики. Вивіз заохочується, а
ввіз товарів обкладається митом (за винятком дешевої сировини). Такі економічні
заходи пізніше назвали
протекціонізмом.
Для пізнього меркантилізму
характерна система активного торгового балансу, що забезпечується шляхом вивозу готових
виробів своєї країни за допомогою посередницької торгівлі, у зв'язку з чим
дозволявся вивіз грошей за
кордон. При цьому висувався принцип: купувати більш дешевше н одній країні і продавати більш дорожче в іншій.
Прогресивність меркші і млі іму складається
в орієнтації на розвиток капіталістичної мануфактури. Обмеженість меркантилізму в тім, що як сферу
дослідження іііібпршіпся лише сфера
торгівлі.
Ранні меркантилісти багатство
ототожнювали з золотом і сріблом, піші ж під багатством розуміли надлишок продуктів, що залишаеться
після задоволення
потреб країни, який на зовнішньому ринку мни мере і моришся п гроші. Ранні меркантилісти
зводили функції грошей до юсобу нагромадження, а пізні меркантилісти бачили в грошах
також і чіїсіб обігу.
Разом з тим, відстоюючи
посередницьку торгівлю, пізні меркантилісти власне кажучи трактували гроші як
капітал.
Меркантилістами в найбільш
закінченому виді була розкрита металістична теорія грошей: вони висунули ідеї про
повноцінні металеві гроші як багатство нації. Стійка металева валюта являла
собою одну з необхідних
умов економічного розвитку суспільства, вважали меркантилісти.
Представник раннього меркантилізму в Англії Вільнім
Стаффорд (1554-1612). Робота «Стислий виклад
деяких скарг наших співвітчизників» (1581) - написано
у формі розмови між лицарем, фермером, ремісником, купцем і доктором
богослов'я, який робить остаточні висновки.
Теорія грошового балансу:
1. показує правильне на той
час розуміння зв'язку між вартістю грошей і вартістю товарів. Саме поява неповноцінної
монети, псування монети королями - причина подорожчання товарів;
2. доводить шкоду вивозу монети за кордон, тому що від цього
збільшуються ціни й погіршується положення
народу, але гроші є тільки засобом обігу;
3. вважав, що держава повинна
прийняти закон, щоб жоден із сировинних продуктів не вивозився за кордон
пообробленим, оскільки вивезення сировини спричиняє зворотне завезення її в
обробленому вигляді, що для країни є дуже невигідним;
4. держава повинна сприяти
розвитку вітчизняної торгівлі (заборонити ввезення предметі» розкоші й деяких
товарів, регламентувати торгівлю, обмежити шівсісіїмя монети, розширити виробництво
сукна).
Представник раннього меркантилізму
в Італії Гаснар С'каруффі (1519-1584), автор праці ((Роздуми про монету і
справжню пропорційність між золотом
і сріблом» (1582).
Запропонував скликати
загальноєвропейську конференцію під керівництвом папи або імператора з метою налагодити
грошовий обіг у міжнародному масштабі (у різних країнах розвивались різні грошові
системи). Запропонував
установити єдину загальноєвропейську грошову систему, визнані золото й срібло валютними
металами, прирівнюючи одну вагому частину золота до 12 вагових частин срібла. На відміну
від інших монетаристів
він рекомендував
ліквідувати національні бар'єри, які обмежують обіг; золото й срібло трактувалися як звичайні товари.
Най давнішим представником
меркантилізму в Англії в його найбільш розвинутому вигляді є Томас Мен (1571—1641), який у памфлетах «Роздуми
про торгівлю
Англії з Ост-Індією» (1621), «Скарб Англії у зовнішній торгівлі або баланс зовнішньої торгівлі» (1664)
заперечує монетаризм і обґрунтовує теорію
торгового балансу.
Т. Мен висловлюється проти заборони вивезення грошей,
тому що, на мого думку, гроші стають
багатством, тільки перебуваючи в обігу. Отже, єдиним розумним засобом
збільшення кількості грошей у країні, на думку Мена, є сприятливий
торговий баланс. Мен заперечує будь-які заходи, що гальмують експортну
торгівлю, є прихильником низьких цін, котрі полегшуватимуть конкуренцію
на зовнішньому ринку. Важливим с те, що Мен уже чітко розрізняє поняття грошей,
багатства й дорогоцінних металів. Мен є прихильником розвитку вітчизняної
промисловості і, так само як Стаффорд,
вимагає заміни експорту сировини експортом готових виробів. Він уважає досить суттєвим також розвиток транзитної
торгівлі, оскільки вона, на його думку, також є джерелом збагачення. Особливо
важливим цього погляду є
мореплавство і необхідність доставки амі лііісі.кмх експортних товарів
у місце призначення тільки на англійських суднах.
Найвідомішим представником
теоретичної школи меркантилізму у Франції був Аіітуан Монкрстьсн де Ваттевіль
(1575 1621). ІМ5 р. кін опублікував книжку «Закони суспільного господарства» «Трактіп
і політичної економії»), яку присвятив королю і королеві-матері. Саме її цьому
творі було вперше вжито
термін «політична економія», що згодом став назвою цілої науки. Економічні погляди Монкретьєна
перебували на межі раннього та пізнього меркантилізму, що цілком відповідало
економічному й політичному стану Франції того періоду. Релігійні війни з
альбігойцями спустошили південно французькі міста, а гугенотська міжусобиця
розладнала всю економічну систему. На той час Англія вже значно випереджала
Францію в економічному розвитку. Монкретьєн
спробував розробити економічні заходи, запровадження яких дало б змогу
«оживити» народне господарство Франції. На підставі англійського досвіду,
Монкретьєн досить детально розглядає проблеми розвитку мануфактур, питання
торгівлі, мореплавства, професійного
навчання тощо.
Обстоюючи інтереси Франції,
Монкретьєн засуджує французьку політику забезпечення свободи торгівлі купцям з інших країн. При цьому він досить
своєрідно трактує меркантильну теорію прибутку, перетворюючи її па зброю проти
іноземних купців. У торгівлі, на його думку, виграш одного завжди є втратою для іншого. Але в процесі внутрішньої
торгівлі виграють і програють окремі учасники обороту, країна в цілому
нічого не втрачає і не придбає. У зовнішній торгівлі іноземні купці г свого
роду «насосом» і, отримуючи прибуток, вони
викачують багатство країни, ч якою торгують.
Цікаво зазначити, що Монкретьєн
розрізняє поняття «гроші» і «багатство», уважаючи, що золото створює лише передумови для
багатства і добробуту країни, але
само по собі ще не робить її багатою. Монкретьєн відрізняється під
багатьох інших меркантилістів і тим, що розуміє потреби бідних версти населення, особливо селянства, до якого він ставиться
з великим співчуттям, і вважає,
що держава має турбуватися про нього.
І'оіглммушші економічну основу
меркантилізму та механізм реалізації його ідей у політиці окремих країн,
можна зробити висновок, що в цілому меркантилізм мак історично прогресивний
характер. Практична спрямованість
меркантилістської системи у
сфері торгових чи позичкових операцій і
грошового обігу та її вплив на наступні етапи еволюції економічної науки очевидні. Теорія «торгового балансу»
пропонувала достатньо ефективне
розв'язання економічних проблем періоду первісного нагромадження
капіталу та мануфактурного капіталізму. Активне сальдо «торгового балансу»
справді було важливим джерелом збагачення буржуазії, до того ж постійним і надійним, не пов'язаним із випадковостями
політичного життя та адміністративної діяльності. У найрозвинутіших країнах
тієї доби, передовсім в Англії і
Франції, особливості реалізації ідей меркантилізму протягом ХУІ-ХУПІ ст.
визначили, по суті, головні причини своєрідності їхнього економічного
розвитку аж до XX ст.
