У другій половині XX ст. великого поширення набули гак чвані теорії «трансформації» (перетворення) капіталізму. Ці теорії
виходили, як правило, з реальних соціально-економічних
процесів і явищ капіталістичного розвитку, але тлумачили їх досить
своєрідно.
Теорія «народного капіталізму» виникла у 50-х рр. у США.
З її обгрунтуванням виступили такі економісти і соціологи, як А. Берлі, М. Надлер, С. Чейз, Дж. М.
Кларк, М. Сальвадорі та інші. Теорія «народного капіталізму» складається з трьох частин: 1) теорії
«демократизації капіталу», або «дифузії власності»;
2) теорії «управлінської (менеджерської) революції»; 3) теорії
«революції доходів».
Концепція «колективного
капіталізму» Г.
Мінза та А. Берлі. Основи концепції було закладено ще в 30-ті рр., коли
американські економісти Мінз і Берлі висунули ідею про те, що акціонерні підприємства є
вже не приватними,
а колективними. Ця концепція має багато спільного з теорією «народного капіталізму».
Важливою складовою обох концепцій є теорія «революції управління». Зокрема, Мінз стверджує, що
«власність і контроль відокремились і
перебувають у різних руках». У концепції «колективного капіталізму» беруться до уваги тільки кількісні
показники (розміри корпорацій) і
ігнорується їх соціально-економічний зміст. Велика корпорація, де працюють тисячі робітників і службовців,
використовуються мільярди доларів
капіталу, виготовляються товари масового споживання, на думку Мінза та Ьерлі, перестала навіть приблизно
відповідати як «старій юридичній моделі власності»,
так і економічній моделі «атомістичної фірми за умов конкурентного
ринку». Гака корпорація ніби вже не є автономною щодо суспільства, а стала соціальним
інститутом, соціальною силою, що забезпечу»-
розв'язання суспільних проблем.
|