1. Методичні рекомендації до вивчення теми:
У
даній темі передбачається розгляд таких питань:
1.
Економічний кругообіг в умовах ринку
2.
Сукупний попит і чинники, що на нього впливають
3.
Сукупна пропозиція. Чинники, що впливають на сукупну пропозицію
4.
Макроекономічна рівновага і механізм його забезпечення
5.
Споживання, заощадження, інвестиції й умови рівноваги
Особливу увагу варто приділити проблемі макроекономічної
рівноваги і механізму його забезпечення.
Різкі зміни сукупного попиту і сукупної пропозиції
викликають шоки, що приводять до відхилення обсягу випуску і зайнятості від
потенційного рівня,
Шоки з боку попиту можуть виникати внаслідок різкої зміни
пропозиції грошей або швидкості їх обертання, різких коливань інвестиційного
попиту.
Шоки пропозиції зв'язані з різкими стрибками цін на
ресурси, стихійними лихами, посиленням активності профспілок, зміною
законодавства (охорона навколишнього середовища).
За допомогою моделі DА-AS можна оцінити вплив шоків на
економіку, а також наслідків стабілізаційної політики держави, спрямованої на
зм'якшення коливань, викликаних шоками, і відновлення рівноважного обсягу
виробництва і зайнятості на колишньому рівні.
Наприклад, негативний шок пропозиції (ріст цін на нафту)
викликає ріст загального рівня цін (короткострокова крива АS зрушується нагору
від SRАS1 до SRАS2) і падіння обсягу випуску (точка B).
Рівень AD2
цін AD1
B C SRAS2
A
SRAS1
Y
Рис. 1. Шок пропозиції
Перед суспільством постає дилема: або тривалий спад
виробництва і збільшення безробіття, або ріст цін при зберіганні зайнятості і
випуску. Центральний банк може нейтралізувати спад в економіці, збільшивши
пропозицію грошей (збільшення сукупного попиту з AD1 до AD2 і
відновивши економічну рівновагу (точка С).
Зроблений національний продукт витрачається на споживання і
заощадження.
Відповідно до класичної економічної теорії, основним
чинником, що визначає динаміку заощаджень і споживання є ставка відсотка, а
відповідно до кейнсіанської - розмір використаного доходу, що залишається після
відрахування податків.
У той же час динаміка інвестицій визначається,
насамперед, динамікою процентних ставок, що знаходить відображення у
відповідних функціях споживання, заощадження і інвестицій.
Найпростіша
функція споживання:
C=a+b(Y-T), де С - споживчі витрати, а - автономне
споживання, розмір якого не залежить від розмірів поточного використаного
доходу, b - гранична схильність до споживання, V – доход, Т - податкові
відрахування, (Y-Т) - використаного доходу.
Гранична
схильність до споживання - частка приросту витрат на споживчі товари і послуги
в будь-якому вимірі використаного доходу.
МРС=b=-∆C
∆YD, де
МРС, b - гранична схильність до споживання
∆С
- приріст споживчих витрат ;
∆YD
- приріст використаного доходу
Крім того, в макроекономіці розраховують середню
схильність до споживання - частку використаного доходу, що домашні господарства
витрачають на споживчі товари і послуги.
АРС = C/YD, де
АРС - середня схильність до споживання, С - розмір
споживчих витрат YD- розмір використаного доходу.
Найпростіша
функція заощаджень;
S=а+(1-b)(Y-Т),
де S - розмір заощаджень (1-b) - гранична схильність до заощадження
Гранична схильність до заощадження - частка приросту
заощаджень у будь-якій зміні використаного доходу.
МРS = ∆5/∆YD, де
МРS
або (1-b) - гранична схильність до заощадження ;
∆S
- приріст заощаджень;
∆YD- приріст використаного доходу
Середня схильність до заощадження - частка використаного
доходу, що домашні господарства зберігають.
АРS=S/YD,
де
АРS - середня
схильність до заощадження,
S
- розмір заощаджень,
YD(з - розмір використаного доходу.
Причому, АРС+АРS - 1, МРС+МРS = 1.
Найпростіша
функція інвестицій:
I
= e – dz + XY, де I - інвестиційні витрати;
e - автономні інвестиції, визначені зовнішніми
економічними чинниками (запаси корисних копалин);
z - реальна процентна ставка;
d - емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до
динаміки ставки відсотка;
γ - гранична схильність до інвестування;
V - сукупний доход.
Гранична схильність до інвестування - частка приросту
витрат на інвестиції в будь-якій зміні доходу:
γ
= ∆I/∆Y, де
∆I
- зміна розміру інвестицій;
∆Y
- зміна доходу.
Основні
типи інвестицій:
а)
виробничі інвестиції;
б)
інвестиції в товарно-матеріальні запаси;
в) інвестиції в житлове будівництво.
Фактичні
інвестиції містять у собі як заплановані, так і незаплановані інвестиції
(інвестиції в товарно-матеріальні запаси). Ці незаплановані інвестиції
функціонують механізм , що приводить у відповідність фактичні розміри
заощаджень і інвестицій і встановлюють макроекономічну рівновагу (мал.2,).
Е
Y=E
A
E=C+I+G+Xn
Y0 Y
Рис. 2. Взаємозв'язок витрат і доходу. «Хрест Кейнса».
Функція планованих витрат Е=С+І+G+Хn
графічно зображується як функція споживача. У точці А досягається рівновага
планованих і фактичних інвестицій і заощаджень, тобто встановлюється
макроекономічна рівновага.
Рівноважний рівень випуску може
коливатися в відповідності зі зміною розміру будь-якого компонента сукупних
витрат: споживання, інвестицій, державних витрат або чистого експорту.
Приріст будь-якого компоненту
автономних витрат ∆А=∆(а+І+G+Xn) викликає більше зростання сукупного доходу
(∆Y) завдяки ефекту мультиплікатора.
Мультиплікатор автономних витрат – це
відношення зміни рівноважного ВНП до зміни будь-якого компонента автономних
витрат
M=∆Y/∆A, де
m – мультиплікатор автономних витрат;
∆Y – зміна рівноважного ВНП;
∆А – зміна автономних витрат, які не
залежать;
Мультиплікатор є фактором економічної
нестабільності, що підсилює коливання ділової активності зі зміною автономних
витрат.
Відсутність рівноваги між інвестиціями
та збереженням може привести до двох негативних ефектів: інфляційному (ІР) і
рецесійному розриву (РР) (Див. Рис.3).
Е
В
А РР
ІР
С
Y1 Y0 Y2 Y
Рис.
3. Інфляційний і рецесійний розриви.
Рецесійний розрив - розрив, на якому повинен зрости
сукупний попит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВНП до не інфляційного
рівня повної зайнятості.
Щоб перебороти рецесійний розрив і забезпечити повну
зайнятість ресурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і «перемістити»
рівновагу з точки А в точку В. При цьому збільшення сукупного рівноважного
доходу складає:
∆Y= (величина розриву)(величина
мультиплікатора автономних витрат).
Формула
рецесійного розриву:
∆Е
= YpP-Y
m
Yр
- потенційний ВНП,
Y
- фактичний ВНП,
Р
- індекс цін,
m
- мультиплікатор автономних витрат.
Інфляційний розрив - розрив, на який повинні скоротити
сукупний попит (сукупні витрати), щоб знизити рівноважний ВНП до неінфляційного
рівня повної зайнятості.
Подолання інфляційного розриву припускає зменшення
сукупного попиту і "переміщення" рівноваги з точки А в точку С. При
цьому скорочення рівноважного сукупного доходу ∆Y складає:
∆Y = -(величина розриву) (величина витрат)
Формула інфляційного розриву:
-∆Е = (Yр - Y)/m.
Мультиплікатор дає можливість визначити зміну реального
ВНП, викликане зміною в сукупних витратах, при стабільних цінах.
При нестійких цінах реальний ВНП змінюється в інших
умовах. В умовах інфляції перемноження зміни витрат на мультиплікатор (∆Еm)
відбиває приріст номінального ВНП, що у визначених пропорціях розподіляється
між приростом реального 131 II 1 і приростом цін. Тому номінальний ВНП в
аналізованому періоді складає:
Уb + ∆Еm. Після його дефлювання і зіставлення з реальним ВНП базового періоду
можна визначити приріст реального ВНП, викликаний початковим приростом сукупних
витрат в умовах інфляції:
∆Y=(Yb+∆Еm) - Yb.
P
|