У широкому розумінні ринок є сферою прояву економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. ринок – це сфера товарного обігу і зв'язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками та споживачами у процесі купівлі-продажу товарів. Розширене трактування розкриває дуже важливий суттєвий аспект – ринок забезпечує органічний зв'язок між виробництвом і споживанням, перебуває під їхнім впливом і сам впливає на них. На ринку виявляються реальні обсяги та структура різноманітних потреб, суспільна значущість виробленого продукту й витраченої на його виготовлення праці, установлюється співвідношення між попитом і пропозицією, яку формує певний рівень цін на товари та послуги. Окрім спеціальної функції із забезпечення рухові товарів від виробника до споживача ринок виконує в економічній системі суспільства регулятивно-контрольну й стимулюючу функції. Стимулююча функція полягає в тім, що ринок ініціює виробництво саме тих товарів, які потрібні споживачам. Найбільш поширеним є чотирьохпозиційний підхід до загальної структуризації ринку, а саме: з позицій його суб’єктного складу, продуктово-ресурсного наповнення, елементно-технологічних зв’язків і територіально-просторової організації. Найбільше охоплення суб’єктів ринку, групування їх з урахуванням специфічних особливостей ринкової поведінки досягається виділенням п'яти основних типів ринків: 1)ринку споживачів – окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують послуги для особистого споживання;2)ринку виробників – сукупності осіб і підприємств, що закуповують товари для використання їх у виробництві інших товарів та послуг; 3)ринку посередників – сукупності осіб та організацій, які стають власниками товарів для перепродаж або здавання їх в оренду іншим споживачам із зиском для себе; 4)ринку громадських установ, які купують товари та послуги для забезпечення сфери комунального господарства або для забезпечення діяльності різних некомерційних організацій; 5)міжнародного ринку – зарубіжних покупців, споживачів, виробників, проміжних продавців. До найбільш розвинутих елементно-технологічних форм ринку належать: ринок засобів виробництва;ринок предметів споживання;ринок інновацій та інформації;ринок інвестицій;ринок робочої сили;грошово-кредитний і валютний ринки. Інфраструктуру ринку сукупність організацій, які мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, що здійснюють оборот товарів, просування останніх зі сфери виробництва в сферу споживання. До елементів інфраструктури належать: комерційні інформаційні центри; сировинно-товарні, фондові, валютні біржі; комерційні, інвестиційні, емісійні, кредитні та інші банки; транспортні і складські мережі; комунікаційні системи тощо. Поряд із визначеними законодавством нормами і правилами господарювання та юридичної відповідальності за порушення таких у ринковій економіці сформувалися загальновизнані принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку. принцип соціального партнерства, базовий, визначає будь-яку розвинуту ринкову економіку як соціально орієнтовану. Іншим важливим принципом поведінки на ринку є принцип свободи підприємництва. Ці принципи конкретизуються через певні локальні засади саморегуляції господарської поведінки. Основними з них є:1)спільність комерційних інтересів і постійний пошук засобів максимального задоволення потреб споживачів; 2) взаємовигідність ділових стосунків, що передбачає забезпечення достатнього прибутку партнерам;3)рівноправність у взаємовідносинах, що означає однакову відповідальність за порушення розумів догоди, альтернативу у виборі контрагентів;4)відповідальність перед кінцевим споживачем продукції всіх суб'єктів господарювання (виробників, продавців, торгових посередників), що беруть участь у виробництві та обігу товарів;5)самообмеження особистого споживання, добровільне прагнення постійного виробничого інвестування, якісного задоволення нових суспільних потреб, створення додаткових робочих місць;6)підпорядкування виробничої та комерційної діяльності не досягненню короткочасних успіхів, а забезпеченню стійкого економічного стану підприємства в тривалій перспективі.