Розміщення продуктивних сил є об'єктом територіального планування, яке
передбачає розроблення схем розвитку й розміщення галузей господарства,
продуктивних сил областей та економічних районів. За галузевими і
територіальними схемами складають генеральну схему розміщення продуктивних сил
країни. Розробляють цільові комплексні програми, у тому числі територіальні.
Проекти будівництва підприємств, схеми та проекти районних планів розробляють
на проектній стадії обгрунтування розміщення виробництва і його територіального
розвитку.
Обґрунтовують раціональне
розміщення продуктивних сил переважно економічними методами.
Балансовий метод – розробляються звітні й
прогнозні баланси трудових ресурсів, грошових доходів і видатків населення,
які узгоджуються з товарними фондами; територіальні баланси потужностей
будівельних організацій; баланси місцевих будівельних матеріалів, виробів
металообробної промисловості міжгалузевого використання та ін.
Техніко-економічні
розрахунки
здійснюються на проектній стадії обгрунтування розміщення підприємств і
територіального розвитку виробництва. Порівняльну ефективність різних
варіантів районного розміщення підприємств і комплексів визначають на основі
розрахунків поточних (собівартості) і порівняння разових (капітальних) витрат.
При виборі місць розміщення враховують показники матеріале-, енерго-, фондо- та
трудомісткості продукції. Особливе значення мають показники водомісткості й транспортабельності
продукції.
Техніко-економічні показники
аналізу територіальної організації господарства розраховують за розмірами
відповідних витрат на виробництво одиниці продукції.
Витрати окремих ресурсів і
випуск нової продукції визначають у вартісному або натуральному обчисленні:
1. Матеріаломісткості
виробництва: Мм = Зм/Пр, де Зм - витрати матеріалів, грн.,
т; Пр - річний випуск продукції,
грн., шт., т.
2. Енергомісткості
виробництва: Ем = Зе/Пр, де Зе - затрати енергії, кВт-год.
3. Трудомісткості
виробництва: Тм = Зп/Пр, де Зп
- затрати праці, люд.-год.
4. Водомісткості
виробництва: Вм = Вв/Пр,
де Вв - витрати води, л, т, м3.
5. Фондомісткості
виробництва: Фм = Вф/Пр, де Вф - вартість основних фондів, грн.
6. Капіталомісткості
виробництва: Км = Вкв/Пр,
де Вкв
- вартість капіталовкладень на спорудження
об'єкта, грн.
7.
Транспортабельності продукції: Тп = Зпр/Пр, де
Зпр - затрати на
перевезення продукції, грн.
8.
Собівартості продукції: С = Вс + Вм + Во, де Вс
і Вм - вартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці й
амортизаційних відрахувань, гри.; Во - витрати на оплату праці та реалізацію продукції, грн.
Економіко-статистичні методи
використовують
при аналізу територіальної організації господарства. Основні з них – це обчислення
індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, групування та
графоаналітичний метод.
Картографічний метод широко застосовують у
прикладних розробках. Економічне
картування є наочним і конкретним інструментом дослідження території, аналізу
особливостей розміщення та взаємозв'язку предметів і явищ, особливо при
визначенні економічних відстаней (за ізолініями тарифів на перевезення
пасажирів і вантажів), густоти населення тощо.
Нормативний метод застосовують у моделюванні
розміщення виробництва на перспективу. Нормативи, які закладаються в проекти,
мають бути науково обгрунтованими й зорієнтованими на застосування найновіших
досягнень науки і техніки.
Сучасні економічні процеси і
явища, які пов'язані з територіальним розміщенням виробництва, аналізують за
допомогою точних кількісних економіко-математичних методів. Розробляють два види економіко-математичних моделей - балансові й оптимізаційні.
Балансові моделі мають вигляд системи шахових таблиць (баланси витрат і випуску
продукції, капітальних вкладень, витрат трудових і природних ресурсів). Крім
того складають міжгалузеві й міжрайонні баланси виробництва та розподілу
продукції.
Оптимізаційні моделі є вищою формою
техніко-економічних розрахунків. Їх основне призначення - вибір оптимального варіанта розміщення не
тільки підприємств і галузей, а й територіально-виробничих комплексів. В цих
моделях умови задач і їх розв'язок можуть бути подані в табличній (матричній)
або графічній (мережній) формі.
Цільова функція оптимізаційної моделі розміщення виробництва - мінімум витрат, а обмеження - розміри потреб у продукції, обсяги її
випуску, ресурси сировини, палива і матеріалів, капітальні вкладення.
Вибор оптимального варіанта розміщення підприємств галузі можна
здійснити розв’язав найпростішу економіко-математичну модель транспортної
задачі:
S (Сi + Еit Кi
+ tij) Хij ® min
де Сi
+ Еit Кi - приведені витрати на виготовлення одиниці
продукції в i-му пункті або районі розміщення; tij - витрати на транспортування
одиниці продукції з i-го пункту виробництва в j-й пункт споживання: Хij - шуканий обсяг постачання продукції з i-го
пункту виробництва в j-й пункт споживання.
За розв'язком цієї задачі виробництво продукції розміщують в усіх
можливих пунктах, якщо загальні витрати на випуск і доставку продукції у пункти
споживання будуть мінімальними.
На завершальному етапі
дослідження й прогнозування територіальної організації господарства визначають можливий економічний ефект від нового
розміщення продуктивних сил. Найпоширеніший спосіб такої оцінки - підсумовування ефекту, обчислюваного по
окремих галузях та їх елементах. При цьому визначають економію від розміщення
кожної галузі виробництва, порівнюючи сумарні витрати на виробництво й
транспортування продукції для споживача за різними варіантами розміщення.
|