З наявністю промисловості пов'язаний розвиток складної системи міжгалузевих і міжрайонних зв'язків, виникнення нових центрів розселен­ня, шляхів сполучення, виробничої інфраструктури, освоєння нових джерел сировини, палива, енергії тощо.

Функціонування господарського комплексу зумовлює посилення й розширення виробничих зв'язків між підприємствами кожної галузі та між окремими галузями. Це свідчить про процеси спеціа­лізації й концентрації різних стадій виробництва та обміну продукцією. На основі цих складних економіко-виробничих процесів формуються міжгалузеві комплекси. Ці процеси пов'язані з поглибленням суспільного й територіального поділу праці, яке, сприяє вдосконаленню спеціалізації виробництва й отриманню продукції високої якості; а також виникненню на цій основі інтеграційних процесів (кооперу­вання, комбінування), взаємозв'язків між елементами виробництва.

Для обслуговування основного виробництва створюють об'єкти виробничої та соціальної інфраструктур. До виробничої інфраструктури належать ремонтне господарство, виробництво запасних частин, енергозабезпечення, виробничий транспорт, складські приміщення тощо; до соціальної об'єкти культурно-побутового обслуговування, охорони здо­ров'я, культури, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, зв'язок тощо.

Міжгалузеві про­мислові комплекси: паливно-енергетичний (паливна промисловість й електроенергетика); машинобудівний; комплекс галузей, які виробляють сировину й матеріали (хіміко-лісовий, чорна й кольорова мета­лургія, промисловість будівельних матеріалів); галузі, які виробляють предмети споживання (легка та харчова промисловості). Мен­ші за розміром міжгалузеві комплекси – виробничі (ВО) і науково-виробничі об'єднання (НВО). До останніх, крім основного ви­робництва та об'єктів обслуговуючої інфраструктури, належать наукові організації. Міжгалузевими об'єднання­ми є концерни, холдингові компанії. Нині прогресивними формуваннями є фінансово-промислові групи, які об'єднують підприємства різних, взаємопов'язаних між собою галу­зей, а також банки й інші фінансові структури (це зацікавлює фінансові організації у процесі виро­бництва).

Формують­ся й територіально-промислові об'єднання. Їх характеризує спільність території, на якій вони розміщені. Територіальна організація промисловості зумовлена формуванням виробничо-територіальних об'єднань: промислових угруповань та про­мислових комплексів.

Промислові угруповання – це сукупність кількох підприємств, об'єднаних транспортно-гео­графічним положенням, спільністю використання об'єктів інфраструктури і всієї системи обслуговування. Для промислового комплексу характерні тісні виробничо-технологічні зв'язки на основі послідовної й комплексної переробки сировини, відходів виробництва та спільного випуску готової продукції.

Промисловий пункт – населений пункт у якому розміщене одне підприємство, а якщо група підприємств, слабо пов'язаних між собою виробничими зв'язками, – то це промисловий центр.

Більш складними угрупованнями підприємств є промислові вузли, промислові райони, промислові зони.

Промисловий вузол – це локальне угруповання підприємств, які розміщені близько один від одного і пов'язані між собою тісними виробничими й виробничо-технологічними зв'язками, єдністю транспортно-географічно­го положення, спільними системами інфраструктури й населених пунктів із метою найефективнішого використання природних, матеріальних і тру­дових ресурсів. Наприклад, місто Донецьк – це промисловий вузол, тому що тут діє кілька взаємопов'язаних підприємств вугільної, металургійної, будівельної, хімічної, машинобудівної галузей промисло­вості.

Промисловий район – це більш складне й ширше за територією формування. Він виникає на основі комплексів, угруповань або внаслідок взаємодії цих формувань. Наприклад, Донецька, Дніпропетровська та інші області, промисловість яких має спільний характер, утворюють Донецько-Придніпровський промисловий район.

Промислова зона – це сукупність промислових районів або великих просторових ареалів із високою концентрацією про­мисловості.

Промислова агломерація – це компактно розміщені об'єкти, які завжди ефективні­ші, ніж ізольовані, розпорошені. Вона близька до поняття «промисловий комплекс» і пов'язана з концентрацією промисловості у великих міських агломераціях (Донецько-Макіївська промислова агломерація).

Комплексне розміщення підприємств має велике економічне зна­чення, оскільки створює додатковий економічний ефект. При розміщенні кількох підприємств на порівняно обмеженій території вони можуть спільно використовувати загальну транспортну мережу, сирови­нну, паливно-енергетичну й будівельну бази, обслуговуючі виробництва тощо, що сприяє економії матеріальних, грошових і трудових ресурсів. Наприклад, капітальні вкладення в групове розмі­щення підприємств зменшуються у будівельній індустрії на 15%, у машинобудуванні на 10-12%, в інших галузях на 5-7%.

Істотний додатковий економічний ефект дають промислові компле­кси. підприємства яких об'єднані тісними виробничими й технологічними зв'язками. Промислові комплекси створюють можливість ефективніше організувати охорону навколишнього середовища (ком­плексна переробка сировини, зменшення відходів, спільні очисні споруди тощо).

Разом з тим комплексна організація виробництва має й недоліки: унаслідок надмірної концентрації підприємств збільшу­ються викиди забруднювальних речовий у природне середовище, ускладнюються постачання сировини та вивезення продукції через пере­вантаження транспорту, виникає соціальне напруження. Тому, вжливо дуже обережно підходити до визначення кількості підприємств, обсягів вироб­ництва та інших характеристик можливого зосередження виробництва.

Територіальна організація промисловості грунтується на територіальному поділі праці. Розрізняють такі форми суспільної організації виробництва: концентрація (збільшення розмірів виробництва); спеціалі­зація (сукупність номенклатури продукції виробничих одиниць); кооперування (установлення тривалих виробничих зв'язків між підпри­ємствами); комбінування (об'єднання в рамках підприємства кількох технологічно різних, але взаємопов'язаних виробництв).

Концентрація буває агрегатною (збільшення потужностей аг­регатів), технологічною (збільшення розмірів технологічно однакових виробництв), заводською (розширення підприємств) і організаційно-гос­подарською (централізація управління завдяки об'єднанню підприємств).

Спеціалізація й кооперування буває предметною (виробництво готової продукції), детальною (випуск деталей або частини готової про­дукції), технологічною (окремі стадії технологічних процесів). Спеціалізовані підприємства виникають на території району при наявності сприятливих для їх роз­витка умов і чинників. Поглиблюється спеціалізація при концентрації виробництва. Комбінування можливе і в умовах досить великих виробництв. Диференціація виробництва потребує його інтеграції, тобто розвитку зв'язків для обміну продукції і напівфабрика­тів між підприємствами. Отже, формуються зв'язки кооперування як у самих районах, так і між районами. Це сприяє зростанню прибутку при найменших витратах.

Надмірна концентрація уможливлює монополізацію промисловості, що в умовах ринкової економіки є фактором, який стримує нормальне фор­мування цін на продукцію. Тому важливим є розвиток середніх і малих підприємств. Вони дають змогу швидше реагувати на потреби ри­нку, оскільки їх можна з меншими витратами реконструювати або закрити та збудувати нові, вони, хоча й випускають дорожчу продукцію, але є гнучкішими щодо ринкових змін.

На території України сформовано значну кількість великих промислових вузлів у всіх економічних районах (Дніпропетровський, Харківський, Одеський та ін.). Вирізняються великі промислові райони та агломерації – промис­ловий район або промислова зона Донецько-Придніпровського, Південного, Західного економічних регіонів та ін. Можливе й більш дета­льне промислове районування в межах економічних районів.