Народне господарство України складається з ряду великих і
тісно взаємоз’язаних галузей матеріального
виробництва та невиробничих галузей. Провідне місце належить галузям
матеріального виробництва, включаючи вантажний транспорт, зв’язок по обслуговуванню виробництва, торгівлю.
Україну характеризує досить високий рівень освоєння
території й розвиток галузей матеріального виробництва та невиробничої сфери. Особливості
економіки України: переважання важкої індустрії, недостатній розвиток
галузей і виробництва товарів народного споживання, наявність галузей і
виробництв, що забезпечують науково-технічний прогрес.
Орієнтація на розвиток важкої
індустрії в Україні деформувала структуру всієї економіки, тому відбуваються
структурні зрушення на прискорення розвитку виробництва товарів народного
споживання, розвитку не тільки легкої й харчової промисловості, а й залученню
машинобудівного комплексу до випуску товарів народного споживання.
На
галузеву структуру економіки впливають економічні й природні чинники: наявний
рівень розвитку продуктивних сил, темпи зростання (занепаду) виробництва,
рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами,
інтенсивність реалізації досягнень науки й техніки, міжнародний поділ праці,
економічна інтеграція.
Функціонування
та розвиток господарського комплексу пов'язані з раціональним використанням
природних, матеріальних і трудових ресурсів, забезпеченням пропорцій у галузях,
регіонах, всьому господарстві, інтенсифікацією економіки, підвищенням рівня
суспільного виробництва, охороною навколишнього середовища.
Економіка
України до 1991 р. розвивалася за міжреспубліканським поділом праці. У процесі
її розвитку провідну роль почала відігравати важка промисловість, на яку в 1989
р. припадало 69,5% продукції промисловості. Це змінило співвідношення між
виробництвом засобів виробництва й предметів споживання, між видобувною та
обробною промисловістю, між галузями промисловості й міжгалузевими
комплексами.
З 1991 р. структура
господарства України значно змінилася. Так, промислове виробництво зменшилося
майже на 50%, частка сільського господарства у ВВП скоротилася з 20,8% до
13,6%, а частка послуг у ВВП зросла з 23% до 38%.
Провідне
місце в економіці країни належить промисловості, що визначається
значними обсягами її продукції у галузях, промислово-виробничіми фондами й
часткою промислово-виробничого персоналу.
За
останнє десятиріччя обсяги промислової продукції у галузях економіки
зменшилися на 20%, знизилася і частка промислово-виробничих фондів. У
промисловості зросла частка збиткових підприємств, а рентабельність продукції
промислових підприємств за цей період знизилася з 17% до 6,5%.
У галузевій
структурі промисловості України перше місце посідає чорна металургія (23%),
далі енергетика (16,5%), машинобудування і металообробка (15%), харчова (15%),
паливна промисловість (12%). Сталися значні зміни у виробництві продукції
провідних галузей. До 1990 р. перші позиції займали галузі, що виробляли
кінцеву продукцію: машинобудування (28,4%), харчова (18,7%) і легка (11,6%).
Найбільшого занепаду зазнала легка промисловість.
У
галузях групи А, що займаються
виробництвом засобів виробництва, 25% становить виробництво предметів праці,
але поступово збільшується частка засобів виробництва для легкої та харчової
промисловості, сільського господарства.
Динаміка
промисловості в економіці України, %
Показник
|
1985
|
1990
|
1995
|
1998
|
2000
|
Обсяг
промислової продукції галузей економіки (в основних цінах)
|
-
|
50,7
|
47,4
|
41,9
|
42,6
|
Валова
додана вартість промисловості в загальному обсязі валової доданої вартості
галузей економіки
|
-
|
36,1
|
34,6
|
28,4
|
29,2
|
Промислово-виробничий
персонал
|
33,4
|
32,4
|
31,4
|
29,7
|
29,5
|
Частка промислово-виробничого
персоналу
|
30,6
|
30,4
|
27,6
|
27,0
|
27,4
|
До
галузей, що виробляють засоби виробництва, належать видобувні та
обробні галузі. Видобувні – це видобуток мінерального палива,
виробництво електроенергії на гідроелектростанціях, видобуток руд чорних і
кольорових металів, гірничо-хімічної і мінерально-будівельної сировини;
лісозаготівля; вилов риби і морських продуктів.
Видобувна
промисловість фондомістка, її частка майже 1/5 всіх основних виробничих фондів
(стільки ж у машинобудуванні), а фондовіддача значно менша, ніж обробних
галузей.
Галузі
спеціалізуються за ознаками однорідності – подібності між собою за призначенням вироблюваної продукції
(галузі паливної промисловості), спільністю використовуваної сировини (галузі
машинобудування) або за характером технології. Вони групуються у міжгалузеві
комплекси: паливно-енергетичний
(паливна промисловість і електроенергетика),
металургійний, машинобудівний, хіміко-лісовий (хімічна і нафтохімічна,
лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість).
Агропромисловий комплекс України - це складна
виробничо-економічна система, яка становить групу технологічно й економічно
взаємопов'язаних галузей сільського господарства, промисловості та інфраструктури.
В АПК є три основні сфери: 1) забезпечення сільського господарства різним
устаткуванням й засобами виробництва; 2) власне сільське господарство; 3)
заготівля, зберігання, транспортування й переробка сільськогосподарської
продукції. Головна ланка АПК - сільське
господарство.
Основними
причинами кризових явищ у галузях економіки України є недостатнє й несвоєчасне
врахування змінних умов виробництва, можливостей інтенсифікації, змін у методах
господарювання та ін. Тому темпи виробництва різко сповільнилися, а намагання
стримати його спад екстенсивними методами не дало належних результатів,
спричинило зменшення фондовіддачі.
За
відносно високого рівня розвитку економіки Україна може забезпечити свою
економічну незалежність у разі конверсії оборонного потенціалу та належної
економічної оцінки мінерально-сировинної бази. Сьогодні економіка має виразне
сировинне спрямування (значна частка галузей мінерально-сировинного комплексу).
Великі
масштаби видобутку корисних копалин призвели до виснаження найбільш якісної й
рентабельної частини запасів вугілля, залізних та марганцевих руд, самородної
сірки та ін. Зараз необхідна диференційована інвестиційна політика, яка б сприяла
забезпеченню внутрішніх потреб і створенню експортного потенціалу мінеральної
сировини. Насамперед необхідно здійснити геолого-економічну переоцінку
виявлених запасів корисних копалин, обгрунтувати пріоритетні напрями розвитку й
освоєння сировинної бази, впроваджувати інтенсивні методи її використання.
Конверсія галузей
мінерально-сировинного комплексу полягає у спрямуванні потужностей,
що вивільняються, на виробництво дефіцитної продукції (високотехнологічні
метали, будівельні матеріали тощо). Ресурсні джерела для такого виробництва:
виробничі відходи, супутня мінеральна сировина, техногенні родовища.
Конверсія
передбачає розвиток передових технологій видобутку, збагачення та комплексної
переробки корисних копалин, зниження витрат, екологізацію виробництва. Ресурсна
база повинна орієнтуватися на вторинну сировину.
Важливою
є переорієнтація зовнішніх виробничо-сировинних зв'язків на внутрішні, особливо
виробництва мінеральних добрив, насіння соняшнику, марганцевої руди, окремих
видів озброєння та ін.
Пріоритетним
є фінансування розвитку ресурсно-технологічних ланок одержання нових видів
продукції. На випадок кризових явищ у сировинних галузях слід передбачати
можливість переорієнтації потужностей на інші види корисних копалин або перехід
на інші типи виробництва.
Необхідно
постійно вдосконалювати базові галузі, а також ті, що є каталізатором
технічного прогресу (електроенергетика, хімічна й нафтохімічна промисловість,
машинобудування), забезпечують його прискорення (радіоелектроніка, виробництво
обчислювальної техніки та ін). Подальший розвиток економіки неможливий без її
електронізації, інформатизації усіх сфер діяльності людини, впровадження цехів
і підприємств-автоматів, систем автоматизованого управління.
Система
господарства України складається з трьох основних структур: соціально-економічної,
галузевої та територіальної. Соціально-економічна структура
враховується при вивченні розміщення продуктивних сил, галузева структура
відображає співвідношення, взаємозв'язки й пропорції між складовими частинами
господарства і реалізується в його територіальній структурі.
За
функціями виділяють галузі первинні (видобувна промисловість,
сільське господарство) і вторинні (обробна й переробна
промисловість). У структуру народного господарства також входять транспорт,
торгівля, житлове будівництво, охорона здоров'я, сервісні галузі, управління,
наука й наукове обслуговування.
Стратегічні напрямами розвитку
провідних галузей єкономіки:
-
енергетика – перехід
паливно-енергетичного комплексу на енергозберігаючі технології, заміну рідкого
палива вугіллям, глибоку переробку нафти, використання на АЕС найпрогресивніших
видів турбін;
-
металургійна
промисловість – перехід на киснево-конверторне виробництво сталі,
впровадження установок неперервного її розливу, збільшення частки
холоднокатаного листа, поліпшення якості металу та розширення його сортаменту;
-
хімічна промисловость –
переобладнання продуктивним устаткуванням, збільшення виробництва сучасних
видів пластмас, синтетичних волокон, фармацевтичних препаратів тощо.
-
машинобудування – розвиток
усіх його галузей, оскільки воно
визначає технічний прогрес в інших галузях господарства, розвиток власного
виробництва необхідних компонентів машин.
Виробнича інфраструктура потребує
технічного переоснащення, насамперед транспорт і зв'язок, та харчова й легка
промисловість.
У капітальному будівництві необхідно
скоротити інвестиційний цикл при реконструкції старих підприємств, а також при
спорудженні нових.
Наука має бути
спрямована на потреби господарства, впровадження у виробництво досягнень
науково-технічного прогресу.
У
сфері продовольчого постачання
основні завдання полягають у забезпеченні норм споживання на душу населення
м'яса, молока, овочів і плодів, поліпшенні соціально-економічної ситуації на
селі, створенні умов для глибокої інтенсифікації сільського господарства,
гарантованого виробництва продукції,
розширенні самостійності та підвищенні відповідальності за результати
праці.
Підвищити
ефективність виробничого потенціалу можна за рахунок меліорації земель,
створення умов для стабільного розвитку сільського господарства, зменшення
втрат продукції полів і ферм, розвиток сільськогосподарського машинобудування,
впровадження різних форм господарювання – орендні, фермерські господарства,
кооперативні товариства, асоціації, акціонерні товариства, підряд та ін.
У
найближчий період держава повинна зберегти за собою функції прогнозування
розвитку галузей, визначення цілей і пріоритетів, регулювання економічних
процесів, оскільки перетворення форм власності у галузях економіки триватиме не
менш ніж 10–15 років.
Основні заходи для поглиблення
взаємодії галузей економіки України:
-
спрямування капітальних вкладень на реконструкцію і
технічне переоснащення підприємств, яке є ефективнішим за будівництво нових;
-
визначення пропорцій використання капітальних вкладень
з метою забезпечення соціальної орієнтації економіки, пропорційного й
збалансованого розвитку різних галузей.
Необхідно
обмежувати створення у великих містах нових промислових підприємств, крім
об'єктів обслуговування населення, використовувати можливості господарського
розвитку малих та середніх міст (розміщення невеликих спеціалізованих
підприємств, філій й окремих цехів заводів, підприємств, які виготовляють
вироби з місцевої сировини).
Важливим
є розв'язання проблем конкуренції у всіх сферах господарства (між державним й
комерційним секторами економіки; у науково-технічній сфері – конкурсні проекти,
паралельні дослідження й розробки, конкурси на одержання державних ресурсів,
раціональне розміщення підприємств, виявлення резервів виробництва, соціальна
орієнтація окремих галузей).
Потрібна
ефективна система противаги монополізації, надання підприємствам прав вступу
до міжгалузевих об'єднань, створення великих господарських утворень типу
концернів або комбінатів.
Держава
повинна забезпечувати в масштабі господарства баланс кількості робочих місць і
наявних трудових ресурсів у великих регіонах і галузях та відповідного
соціально-економічного забезпечення.
|