Методи економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва - Размещение продуктивных сил - Каталог для студента - Каталог статей - Школьный и студенчиский сайт
Понедельник, 05.12.2016, 22:37
Приветствую Вас Гость | RSS

Школьный и студенческий сайт

Поиск
Категории раздела
Английский язык
Алгоритмизация
Болонский процесс
Бухгалтерский учет
Государственное регулирование экономики
Деньги и кредит
Защита информации и программ
История экономических учений
Информационные системы
Информационные системы и технологии в финансах и банковском деле
Корпоративное управление
Методички
Менеджмент
Международная экономика
Макроэкономика
Политология
Планирование
Политэкономия
Размещение продуктивных сил
Современная экономическая история
Стратегическое управление
Страхование
Системный анализ
Украинский язык
Учет и аудит
Финансы предприятия
Финансовый менеджмент
Финансы
Экономика предприятия
Экономическое обоснование хозяйственных решений
Экономический анализ
Матпрограмирование
Исследование операций
Основы создания информационных систем
Экономика и организация иновационной деятельности
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Каталог для студента » Размещение продуктивных сил

Методи економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва

Перед складанням планових документів обґрунтовуєтся розвиток і розміщення галузей господарс­тва. Розробляються схеми розвитку та розміщення галузей господарства (промисловості, транспорту, сільського господарства) і промисловості (машинобудування, металургії, харчової тощо).

Держава регулює важливі галузі і виробництва, розвиток яких не під силу даже вели­ким фірмам: паливно-енергетичного комплексу, гірничодобувних підприємств, чорної і кольорової металургії, деяких галузей машинобу­дування та хімічної промисловості. Методи обгрунтування базуються на економічних заходах та правових важелях управління економікою. Галузеві схеми розміщення господарства Укра­їни повинні бути науково обгрунтованими, мати рекомендаційний, а не директивний характер.

Техніко-економічне обгрунтування (ТЕО) розвитку й розміщення окремих об'єктів господарства (як нових, так і старих) після уточнення й затвердження - підстава для підготовки проектної документації.

Етапи економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва:

1)      аналіз сучасного розвитку і розміщення галузі;

2)      визначення основних умов і чинників розвитку галузі та окремих підприємств на перспективу;

3)      вибір варіантів і визначення оптимального варіанта розміщення галузі.

На першому етапі виявляють диспропорції (невідповідності між окремими стадіями) в розвитку й розміщенні виробництва, виробничі резерви (потенційні можливості) та визначають шляхи їх, усунення.

На другому етапі - досліджують основні умови й чинники можливостей розвитку й розміщення виробництва. Вирішальним чинни­ком розвитку виробництва є потреба господарства (ринку) у певному виді продукції. Важливим є чинник - виробничо-технічні особливості та рівень розвитку науково-технічного прогресу у галузі. Наприклад, на підприємства, які випускають однакову продукцію за різними технологічними процесами, впливають різні чинники розміщення (виробництво аміаку з природного газу тяжіє до газопроводів, а з коксівного газу - до коксохімічних підприємств).

Велике значення має і ресурсний чинник. Різні галузі розрізняють за показниками енерго-, матеріало-, водо-, трудо- і капіталомісткості, які враховують витрати ресурсів на виробництво одиниці продукції, а також екологоємність виробництва (нормативи і стандарти), що характеризують рівень зменшення негативного впливу виробництва на природне середовище.

При розміщенні виробництва обов’язково враховують транспортний та споживчий чинники. Одним із методів такого урахування є виробничо-збутове зонування - визначення економічних меж рівнозначних виробничо-транспортних витрат. Раціональний радіус перевезення про­дукції Р розраховують за формулою Р = (П2 – П1 + Т2 Д) : (Т1 + Т2),

де: П1, П2 - приведені витрати на одиницю продукції у пунктах виробництва; Д - відстані між пунктами П1, П2; Т1, Т2 - транспортні ви­трати на 1 т/км при перевезенні від одного пункту до другого і від другого до першого.

При розміщенні наукомістких виробництв об--ов’язково враховують наявність у регіоні наукових центрів і висококваліфікованих кадрів, можливості їх на­вчання.

На розміщення багатьох підприємств впливають кілька чинників. Наприклад, у виробництві калійних добрив основним є сировинний чин­ник, тоді як у виробництві паперу, крім сировинного, має значення й чинник забезпечення водою.

Галузі промисловості класифікують за рівнем впливу на них чин­ників розміщення. Так, за матеріаломісткістю виробництва розрізняють галузі високо-, середньо- і нематеріаломісткі. Високоматеріаломісткі га­лузі мають чітко визначену сировинну орієнтацію - це окремі галузі кольорової металургії, чорна металургія, важке машинобудуван­ня, лісова промисловість та ін. До енергомістких належать виробництва синтетичного каучуку, хімічного волокна, синтетичних смол, пластмас, алюмінієва промисловість тощо; до трудомістких - приладобудування, радіотехнічна, текстильна, взуттєва, швейна тощо; до галузей, зорієнтованих на споживача, - нафтопереробна промисловість, сільсько­господарське машинобудування, меблева та ін.

Сукупність умов розміщення у кожному регіоні має свою специфіку, за якою визначають, сприятливі чи не­сприятливі райони для розміщення в них конкретних типів підприємств. Так, територія України в цілому несприятлива для розміщення ресурсо­містких, особливо водо- та енергомістких підприємств, тому що, по-перше, майже всі регіони вододефіцитні (особливо південна й південно-східна частини). Незначними є також резерви для розміщення великих гірничодобувних підприємств (відкритої розробки) на основі відчуження земельного фонду, оскільки більшість земель має сільськогосподарське призначення.

Проте Україна, відносно добре забезпечена трудовими ре­сурсами і має високий науковий потенціал, відчуває дефіцит товарів народного споживання. Тому сприятливі умови для розвитку й розміщення підприємств легкої, харчової, машинобудівної про­мисловості. Під час вибору місця локалізації нових підприємств використовують територіальні баланси різних ресурсів:

1) обсяг ресурсних можливостей і забезпечення виробництва сиро­виною обґрунтовуються балансовими та промисловими запасами ресурсів району;

2) забезпечення виробництва ресурсами багатоцільового призна­чення (паливно-енергетичні, лісові, водні, земельні тощо) здійснюється відповідно до територіальних балансів цих видів ресурсів з урахуванням плати за їх використання;

3) потреби в трудових ресурсах розглядаються з урахуванням за­безпечення ними як основного виробництва, так і інфраструктури на основі територіальних балансів трудових ресурсів, які розробляють за де­мографічними показниками руху населення.

На третьому етапі відповідно до вибраних місць розташування підприємств та обсягів виробництва розробляють кілька можливих варіантів розвитку галузі. Варіанти розміщення обґрунтовують методом мінімізації приведених витрат, які обчислюють за формулою

Вп = С + Ен К > min,

де С - собівартість продукції з урахуванням транспортування до споживача; Ен - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкла­день (на сучасному рівні 0,12); К - капітальні вкладення.

З усіх варіантів вибирають той, у якому приведені витрати (Вп) є найменшими.

Розглянуті методи по суті є елементами економічної експертизи (оцінки) перспективного розвитку виробництва.

Екологічна оцінка. Згідно з чинним законодавством, екологічну експертизу обов'язково мають проходити всі прогнозні розробки (схеми розвитку й розміщення галузей, регіональні схеми розви­тку й розміщення продуктивних сил), техніко-економічне обгрунтування нових і реконструкція старих підприємств, а також проекти їх будівни­цтва, усі нові технології, нові товари, обладнання та інша продукція. Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування всіх програм і проектів. Мета екологічної екс­пертизи - визначення екологічної безпеки будь-якої господарської діяльності, критерії - діючі стандарти й нормативи природного середо­вища та впливу на нього людської діяльності. Екологічна експертиза передбачає: оцінку впливу на навколишнє середовище (ОВНС); про­гнозування стану природного середовища; висновки й рекомендації щодо зменшення негативного впливу; експертні висновки щодо можливості реалізації проекту.

Етапи еколого-економічної оцінки проектів.

На першому етапі здійснюють оцінку екологічного допуску вироб­ництва. При цьому сумарний обсяг його викидів не може бути більшим за гранично допустиму концентрацію (ГДК) їх у повітрі й воді: Сi : ГДКi = 1,

де Сi - фактична концентрація i-ї речовини; ГДКi - гранично допу­стима концентрація i-ї речовини.

Якщо таке співвідношення неможливо забезпечити, розрахунок здійснюють за формулою V : ГДВ ® 1.

де V - обсяг викидів забруднювальних речовин: ГДВ - гранично допустимий їх викид.

На другому етапі розраховують і порівнюють витрати на охорону навколишнього природного середовища за проектним і базовим (прийн­ятим за норматив чи еталон) варіантами: Ві = Вб,

де Ві - приведені витрати у і-й варіант будівництва; Вб - приведені витрати на базовому підприємстві. З кількох варіантів обирають оптимальний.

Третій етап пов'язаний з подоланням негативного впли­ву виробництва в регіонах, де забруднення більше за ГДК. Критерієм екологічної оптимальності проекту є мінімум впливу об'єкта будівництва на природне середовище:

П = Рм + Кз > min,

де Рм - ресурсомісткість об'єкта; Кз - коефіцієнт забруднювального впливу об'єкта будівницт­ва.

З усіх варіантів вибирають варіант з мінімальними показниками. На четвертому етапі оцінюють економічну ефективність природозахисних заходів за формулою:

Е = [(Сб - С) + б - К) Eн] A + (У – Уб) А,

де Сб, С – поточні витрати базового й проектованого підприємства на одиницю продукції; Кб, К – питомі капітальні вкладення; А – річний обсяг виробництва; У, Уб  – річне запобігання втратам на одиницю проду­кції.

З усіх варіантів обирають один із найбільшим ефектом (Е).

Разом з екологічною експертизою визначають й соціальну небезпеку від цих розробок (враховуються безробіття, соціальне напруження, національні особливості й народні традиції, рівень та особливості життя населення).

Для розміщення виробництва, врахування його зв'язків із підприємст­вами інших галузей використовують міжгалузеві баланси. Балансовий метод передбачає використання економіко-математичної матричної моделі.

Міжгалузеві баланси розробляють як у межах країни, так і по регі­онах (територіальні баланси). Територіальні баланси розробляють і для земельних, лісових, водних, трудових ресурсів тощо.

До економіко-математичних методів належить і метод моделювання. Розробка галузевих і територіальних схем, складання балансів призначені для створення певних моделей розвитку та розміщення виробницт­ва.

Пере­лік галузей економіки, по яких розробляються прогнози та програми розвитку, порядок і терміни їх розроблення визначаються Кабінетом Мі­ністрів України.

Категория: Размещение продуктивных сил | Добавил: eklion (25.12.2009)
Просмотров: 2410
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 1330
Статистика
Счетчики


Каталог@MAIL.RU - каталог ресурсов интернет
Украина онлайн

Copyright MyCorp © 2016
Конструктор сайтов - uCoz