Економічне обгрунтування територіально-комплек­сного розвитку та розміщення продуктивних сил країни, економічних районів здійснюється методом територіальних схем (програм).

Територіальні програми - це передпланові (про­гнозні) наукові схеми економічного розвитку регіонів, які розробляються науковими й науково-дослідними інститутами, про­ектними організаціями на 15 і більше років. У них визначаються за­вдання й основні показники економічного та соціального розвитку регіонів, забезпечення комплексного використання природних ресурсів, розв'язання соціальних, економічних та екологічних проблем. Програми мають переважно рекомендаційний характер і є базою для вироблення способів регулювання економічного розвитку країни; податкової системи, економічних та правових нормативів тощо.

Територіальні схеми складаються з 5 розділів.

1. Аналіз сучасного стану економічного й соціального розвитку та розміщення продуктивних сил регіону. Аналізують рівень соціального та економічного розвитку за попе­редні 15 років, встановлюють відповідність досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, їх розміщення економічним і природним умовам та ресурсам, раціональному поділу праці; виявляють диспропорції, негати­вні процеси та явища, проблемні питання розвитку.

Виявляюся тенденції до зміни пропорцій між галузя­ми спеціалізації та обслуговуючими галузями, зміни у співвідношенні виробництва і споживання в самому районі, транспортно-економічних зв'язках.

Крім техніко-економічних і екологічних показників, аналізують соціальний розвиток регіону, особливо рівень життя населення. Для цього використовують показники реальних його доходів, зміни в структурі споживання продовольчих та непродо­вольчих товарів, забезпечення житлом, об'єктами культурно-побутового призначення, охорони здоров'я, освіти, дошкільними закладами тощо.

Одночасно оцінюють територіальну структуру господарства (еко­номічне районування, формування на території ТВК, промислових вузлів та інших форм територіальної організації господарства). Визначають на­уковий потенціал, розміщення різних наукових закладів, відповідність їх виробничій спеціалізації регіону, чисельність і характеристику наукових кадрів тощо. Виявляють диспропорції та недоліки в розміщенні продук­тивних сил, резерви й можливості вдосконалення перспективного розвитку регіону.

2.   Оцінка природних, економічних і соціальних передумов подаль­шого розвитку продуктивних сил та їх розміщення. Вивчають природні умови розвитку господарства - стан земель­них, водних, лісових, мінеральних і енергетичних ресурсів. Земельні угіддя оцінюють і класифікують за якістю з урахуванням форм власності й типів угідь. Визначають площі земель, придатних для використання в різних сфе­рах господарювання (сільськогосподарському, промисловому, будівництві житла тощо). Тобто, встановлюють структуру земельного фонду регіону, його сучасний стан і можливості змін на перспективу.

Водні ресурси оцінюють з урахуванням потреб у воді населення і господарства району. Обґрунтовують заходи щодо комплексного використання й охорони водних ресурсів. Економіч­ну оцінку водних ресурсів здійснюють за приведеними витратами (на 1 м³ води) на постачання води споживачеві.

Лісовий фонд - оцінюють його розміщення, якісну структуру (хвойні, твердо- і м'яколистяні, спілі, переспілі ліси тощо). При цьому роз­різняють ліси захисного й заповідного фонду. Встановлюють можливу площу вирубок деревини, перспективи використання лісових ресурсів, їх, охорону, економічну оцінку.

Мінеральні й паливні ресурси оцінюють за балансовими даними про запаси корисних копалин за категоріями А + В + С . Дають геолого-економічну оцінку родовищ, аналізують техніко-економічні показники видобутку й комплексного використання сировини.

Трудові ресурси оцінюють за даними аналізу демографічних показ­ників у розрізі адміністративно-територіальних одиниць району. Потребу в трудових ресурсах виробничої сфери визначають за обсягом перспекти­вного зростання виробничих та інших підприємств регіону з урахуванням змін у продуктивності праці. Потребу в трудових ресур­сах невиробничої сфери встановлюють за чисельністю населення і нормативами його обслуговування. Визначають також витрати на підго­товку й перепідготовку кадрів, можливу кількість безробітних і напрями забезпечення їх роботою.

Обсяг усіх ресурсів визначають балансовим методом.

3. Обгрунтування основних напрямів виробничої спеціалізації та комплексного розвитку господарства.

Розробляють концепцію подальшого розвитку району, передбачаючи загальні, основні тенденції розвитку й розміщення господарства, вирішення соціальних та економічних проблем. Визначають структуру й спеціалізацію господарства регіону. Стру­ктуру господарства визначають, використовуючи показники частки окремих галузей у загальному виробництві (з чистої продукції, кількості зайнятих, основних виробничих фондів).

4. Обгрунтування розміщення продуктивних сил у межах регіону (економічного району).

Розглядають питання взаємопов'язаного розміщення підприємств різних галузей господарства на території району з перспективою форму­вання й розвитку територіальних комплексів.

Детально обґрунтовують економічне районування: визначають ТВК, промислові зони й вузли, інші територіальні угрупування. Виділя­ють території, на яких неможливе розміщення деяких підприємств (наприклад, у зв'язку з великим забрудненням природного середовища) або, на яких є умови для нового будівництва великих підпри­ємств, населених пунктів. Для кожного ТВК розробляють схеми його формування та розвитку.

5. Головні висновки, оцінка ефективності передбачуваних напрямів і пропозицій подальшого розвитку й розміщення продуктивних сил.

Визначають основні показники розвитку й розміщення продуктив­них сил району: населення, трудові ресурси, сукупний суспільний продукт, національний дохід, структура господарс­тва, капітальні вкладення, основні виробничі фонди, темпи зростання, товарна, чиста продукція та основні показники розвитку промисловості, сільського господарства (його основних галузей), будівництва, транспо­рту, невиробничої сфери; важливі об'єкти нового будівництва, зрушення в розміщенні продуктивних сил в регіоні. Дають головні висновки щодо розвитку господарства регіону. Оцінюють економічний ефект від удосконалення територіальної організації продуктивних сил. Відносний показник загальної ефективності господарства району (індекс змінного складу) визначають за формулою К_е.р = І_р / І_к .

де І_р - сумарний обсяг виробництва на одиницю витрат у районі; І_к - аналогічний показник по країні в цілому.

Показник (К_е.р) характеризує «рентабельність» господар­ства району.

Вивчають проблеми охорони навколишнього середовища:

1) оцінка впливу господарської діяльності на навколишнє середовище (ОВНС); 2) прогнозування стану навколишнього середовища; 3) проекти охорони, або територіальні комплексні програми охорони навколишньо­го середовища.

Найактуальнішими для України є програми відновлен­ня господарства Донбасу, зони впливу Чорнобильської АЕС, тобто регіонів із найгіршими соціально-економічною і екологічною ситу­аціями.

Нині перспективний розвиток господарства обґрунтовується на основі адміністративно-тери­торіального принципу, а не економічного районування.

На основі прогнозів розробляються відповідні програми соціаль­но-економічного розвитку України в регіональному розрізі, де конкретизуються напрями й заходи, джерела фінансування, терміни та від­повідальність за виконання прогнозних розробок.