Розміщення населення
характеризує міське і сільське розселення.
На розселення впливають соціально-економічні (розвиток та розміщення
продуктивних сил тощо), природні (рельєф, клімат тощо) й демографічні чинники,
а також інтенсивность та напрями постійних і маятникових переміщень населення.
Основу єдиної системи
розселення в Україні, становлять адміністративно-, виробничо- та
культурно-побутові передумови й чинники. Виділяються регіональні (Центральна, Західна, Північно-Східна і Південна) й обласні системи розселення, які являють
собою сукупність міських і сільських поселень, об'єднаних навколо обласних
центрів і керованих ними. Є й локальні
системи розселення у межах
областей: міжрайонні, кущові й елементарні. Вони формуються навколо якогось
центру на основі виробничих, трудових, культурно-побутових, адміністративних та
родинних зв'язків.
Міське розселення.
Найважливішим чинником розміщення населення, в тому числі міського, в Україні
є соціально-економічний чинник, тобто
розміщення продуктивних сил, від якого залежать виникнення міст і приплив
сільського населення до них. Так, міське населення з 1913 до 2002 p. зросло майже у 5 разів, а сільське - зменшилося в 1,6 раза.
Станом на 1січня 2002 р. кількість міського населення складала 32 млн. 538 тис.
осіб, сільського – 15 млн. 878 тис. осіб.
Співвідношення міського і сільського населення становило вдповідно 67 і
33%. Нині в Україні є 454 міст і 896 містечок.
Місто - це
населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурно-торгові та
адміністративні функції, а його населення складається з робітників і службовців
та їхніх сімей. Міста поділяють на економічні
(промислові, транспортні) та неекономічні
(адміністративні, культурницькі, рекреаційні тощо). Міста, що виконують одну
функцію, називають монофункціональними.
Найчастіше вони є поліфункціональними.
Найгустіша мережа міст у Донецькій
(51), Луганській (37), Київській (26), Одеській (19) та Харківській (17)
областях. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській (по 9), Рівненській, Закарпатській
та Волинській (по 10) областях.
Містечка – це проміжня
між містом і селом ланка поселень. Розміщуються вони навколо промислових
підприємств, залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв. У них мешкають дві та
більше тисяч, переважно робітників і службовців та членів їхніх сімей.
Містечка
бувають індустріальні, агропромислові, сільськогосподарські,
несільськогосподарські та мішаного типу. В 2001 p. їх було 897, або 66,7% всіх міських поселень України в них
проживало 13,2% кількості міського населення.
Міські
поселення поділяються на такі групи: малі (до 50 тис. осіб), середні (50-100 тис.), великі (100-500 тис.), дуже великі (500-1000 тис.), міста-мільйонери
(1 млн осіб і більше).
Найчисельніша
група - малі міста. Із загальної кількості міст (1345)
вони становлять 1242, тобто 92,3%, проте в них проживає 31,8% міського
населення України. Середніх міст 55
(в них мешкає 11,3% міського населення), великих
- 37 (26,2%
міських жителів), дуже великих - 4 (8,4% мешканців міст). У п'ятьох містах-мільйонерах проживає 21,6% міського населення. У великих,
дуже великих і містах-мільйонерах проживає 57% міського населення України.
Міста-мільйонери - Київ (2,602 млн осіб),
Харків (1,470 млн). Більш як по 1 млн осіб у містах Дніпропетровську (1,064
млн), Донецьку (1,016 млн), Одесі (1,029 млн). Дуже великі міста - Запоріжжя
(814 тис. осіб), Львів (732 тис.), Кривий Ріг (667 тис.), Миколаїв (514 тис.
осіб).
Малі й середні міста, як правило,
виконують адміністративні та торгово-розподільчі функції вони є центрами областей
і адміністративних районів. У них часто зосереджуються переробні підприємства
поблизу джерел сільськогосподарської сировини, родовищ корисних копалин. Ці
міста використовують власну робочу силу й трудові ресурси навколишніх сел.
Великі
міста на сході й півдні України обслуговують потужну промисловість Донбасу й
Придніпров'я, морський транспорт, курортно-рекреаційну галузь. Це - Горлівка, Єнакієве,
Костянтииівка, Алчевськ, Макіївка, Севастополь, Сімферополь, Керч та ін. У них
як і у містах-мільйонерах за 1989-2001 pp. чисельність населення зменшилася на 1,7%.
Існує
пряма залежність між рівнем урбанізації та густотою
населення. Високий рівень урбанізації в областях: Донецькій - 90,2% (густота населення - 189,0 осіб/км2),
Дніпропетровській - 83,6% (120,8
осіб/км2), Харківській - 79% (95,5 осіб/км2), Львівській - 60,8% (125,2 осіб/км2)
та ін. Підвищена густота населення в цих областях за рахунок міського
населення.
В Україні 19 міських
агломерацій (понад 16 млн осіб) - зосереджень функціонально
пов'язаних між собою міських поселень, в яких сконцентровано потужні
виробничий, культурний, освітній і торговий потенціали. Великі міські
агломерації породжують негативні явища: через надмірну концентрацію
промисловості зменшуються рекреаційні зони і взагалі вільні території для
озеленення та ін. Моноцентричні агломераціїї (міста
Київ, Харків, Одеса, Львів) зумовлені значним виробничим та невиробничим
потенціалом, транспортом. Біцентрічні й
поліцентрічні міські агломерації характерні для районів інтенсивного
розвитку важкої індустрії - Донецького та
Придніпровського регіонів: Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська
Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, та iн.
Центрами рекреації й
оздоровлення населення є такі міста, як Моршин, Хмільник, Трускавець,
Євпаторія, Ялта, Алушта та ін.
Сільське розселення. Чисельність сільського населення в Україні
зменшується. Якщо в 1913 p. його частка становила 81%
всього населення України, то в 2002 p. - понад 33%, тобто зменшилася в 1,7 раза.
Сільське населення ще переважає у Вінницькій (54%), Закарпатській (63%),
Івано-Франківській (58%), Рівненській (53%), Тернопільській (58%), Чернівецькій
(60%) областях, тобто в західному регіоні України, де промисловість розвивалася
повільніше, ніж на сході. Найменша частка сільського населення в Донецькій
(9,8%), Луганській (13,6%), Дніпропетровській (16,4%), Харківській (21%)
областях та ін. Сільське населення живе в селах, загальна кількість яких
зменшується (з 42 229 у 1961 p. до 28762 у 2001 p.,
майже в 1,5 раза). Половина сіл (54,8%) зосереджена в Західній економічній
зоні.
За кількістю жителів села
поділяють на малі (І тип - до 500 осіб) - 57,7%., середні (II тип - 500-1000 осіб) - 22,4%, і великі
(III тип - понад 1000 осіб) - 19,9%. Більшість сільського населення
проживає в середніх і великих селах. Відмінності у розселенні сільського
населення у різних регіонах зумовлені природними, суспільно-економічними
умовами та історичним минулим. На Поліссі з його мозаїчними
сільськогосподарськими угіддями переважають невеликі за людністю села. У Лісостепу
густота сільського населення висока і тому багато сільських поселень,
розміщених поблизу одне від одного; у Степу густота сільського населення
незначна, вони розміщені біля водотоків і тому мережа сільських поселень
зріджена. У Закарпатті та Прикарпатті села великі, в Криму - розміщені уздовж водотоків та на гірських
схилах.
За функціями сільські
поселення поділяються на сільськогосподарські й несільськогосподарські (біля
промислових підприємств, транспортних вузлів, лісопромислових закладів та ін.).
У системі сільського
населення й розселення поширена депопуляція, особливо в Чернігівській,
Сумській, Житомирській, Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській,
Дніпропетровській та інших областях. Смертність тут перевищує народжуваність
(природний регрес населення). За 1979-2001 pp. кількість сільського
населення зменшилася на 3,4 млн, або на 16,8%.
Сільське розселення на
сучасному етапі деградує, село знелюднюється. Тут постійно проживають переважно
люди старшого віку (29%)).
Найтиповішим є Східноукраїнський регіон сільського
розселення (38% території країни)). Тут низька густота сільського населення
(21 особа/км2), невелика людність - у середньому 423 особи на
одне поселення. Цей регіон займає значну територію Лівобережної України,
простягається до АР Крим, заходить на Правобережну частину в районі
Київсько-Житомирського Полісся, а на півдні - до Одеської й
Кіровоградської областей.
Другим за площею є Подільський
регіон сільського розселення,
розміщений на Подільській височині (Хмельницька, Вінницька області). Середня
густота сільського населення - 34 особи/км2 і
людність сільських поселень понад 620 осіб. Села розміщені в лісостеповій
частині вздовж річок та шосейних шляхів.
Українське село потребує додаткових вкладень для прискорення
будівництва і впровадження в дію об'єктів сфери послуг, соціально-економічної
інфраструктури, вжиття заходів щодо зменшення відпливу населення, закріплення
молоді на селі, оптимізації маятникової міграції до міста, а саме: приватизації
землі, її роздержавлення та паювання; поліпшення умов сільськогосподарської
праці, зменшення ручної праці; розширення будівельної індустрії, збільшення
послуг для будівництва й ремонту житлових будівель; збільшення обсягів
будівництва водопровідних та газових мереж тощо.
|