Відомості про демографічну ситуацію необхідні для вивчення процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кількісної та якісної структури.

Трудові ресурси - це населення у працездатному віці від 16 до 55 років для жінок та 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать також пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, підлітки віком 14-15 років, які працюють. З трудових ресурсів вилучають інвалідів праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в господарстві, а також незайнятих пенсіонерів працездатного віку (в розвинених країнах вживається поняття «економічно активне населення»).

Кількість трудових ресурсів нe завжди пропорційна чисельності населення, а залежить насамперед від його вікової структури. Чим більша в структурі населення частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. Вона може зростати за рахунок додаткового залучення у виробництво людей пенсійного та підліткового віку. Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж працездатного віку. Важливим резервом збільшення трудових ресурсів є поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров'я, що сприяють зниженню смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшенню чисельності Збройних сил або скороченню строку служби в армії, ліквідації пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотно впливає на кількість трудових ресурсів статевий склад населення. Збільшення чисельності чоловіків веде до зростання трудового потенціалу держави, оскільки вік виходу їх на пенсію 60 років.

В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною є структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В умовах науково-технічного прогресу це найважливіший чинник трудозабезпечення майже всіх галузей економіки. Зрушення у природному прирості населення його статево-віковій структурі є основою для прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів. Мета прогнозування - отримання даних про майбутні кількісні та якісні параметри трудового потенціалу.

Трудовий потенціал - це трудові ресурси з ура­хуванням сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості й робочих місць.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними чин­никами (природним приростом, станом здоров'я, міграційною рухомістю та ін.), потребами суспільного виробництва в робочій силі й відповідно можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих місцях.

Якість трудового потенціал - характери­зується показниками якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного робітника або робочої сили.

Постійне зменшення чисельності населення через від'ємний природний приріст, його механічну рухомість та інтенсивний відтік осіб молодого віку за кордон, зумов­лює деформацію вікової структури працездатних. Відбувається зменшення приросту трудових ресурсів.

Нерівномірне розміщення трудових ресурсів, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту, не ефективність використання робочої сили зумовлює потребу в їх раціональному використанні. Розв'язання цієї проблеми полягає у підвищенні продуктивності праці, що передбачає впровадження трудозберігаючих технологій.

Нині у галузях матеріального виробництва на ручних роботах зайнята значна кількість робітників, які за умови підвищен­ня рівня механізації та автоматизації виробничих процесів можна вивільнити.

У сільському господарстві актуальною є проблема під­вищення ефективності використання трудових ресурсів. У багатьох районах сільськогосподарські підприємства сезонно потребують додаткової робочої сили, хоча в цій галузі зайнято 22,4% населення зайнятого у господарстві. Це пояснюється погіршенням статєво-вікової структура сільського населення, низьким рівнем механізації й електрифікації вироб­ничих процесів, що зумовлює трудомісткість виробництва. Наслідок цього - відтік із сіл трудових ресурсів, насамперед молоді та кваліфікованих працівників.

Структура зайнятості населення за галузями. У галузях матеріального виробництва зайнято майже 74% населення України. Перше місце за кількістю працівників посідали промисловість і будівництво - 24,3%; далі сільське й лісове господарство - 22,5%; освіта, охорона здоро­в'я, культура, мистецтво, наука і наукове обслуговування - 17,3%; транспорт і зв'язок - 6,1%; торгівля, громадське харчування, матеріаль­но-технічне забезпечення, збут, заготівля - 6,9%; житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення - 3,4%. В апараті органів державного, кооперативного та громадського управління, кредитування і держа­вного страхування зайнято понад 3,0%.

Форми зайнятості населення в умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються. Зростає кількість працюючих у кооперативах, малих підприємствах. Багато займається індивідуальною трудовою діяльністю. У зв'язку з цим загострюються проблеми забез­печення робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та сільського господарства.

Скорочується чисельність працівників у матеріальному виробниц­тві, водночас збільшуючись у кооперативному, індивідуальному та приватному секторах. Виникли нові сфери зайнятості - кооперативи для виробництва товарів, надання послуг та індивідуальні селянські, фермер­ські господарства, малих і спільних підприємств, спілок орендарів тощо.

В Україні існує проблема безробіття, а тому потрібно шукати додаткові можливості для розширення сфери зайнятості населення. Певні надлишки працездатного населення є, насамперед у малих містах, що посилює можливість зростання безробіття.

Безробітні - це громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу та бажаючі приступити до неї.

Формування ринкових відносин призвело збіль­шення чисельності працівників, вивільнених із суспільного виробництва.

За даними Державного комітету статистики України, на початок 2001 р. зареєстровано більш 1 млн. безробітних, найбільше їх у Львівській, Донецькій і Дніпропетровській областях. За віком та осві­тою безробітні розподіляються таким чином: у віці до 28 років 32% (серед них жінки - 62%), мають повну вищу освіту 23%, професійно-технічну - 42%, повну середню - 42,1%.

З метою реалізації права гро­мадян на працю й забезпечення соціального захисту безробітного населення створено обласні, міські та районні центри зайнятості.

Напрями діяльності державної служби зайнятості: аналіз ринку праці; облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, на­дання їм допомоги в пошуках роботи та працевлаштуванні; професійна орієнтація та консультування населення; організація професійної підготовки й перепідготовки різних категорій незайнятого населен­ня; забезпечення у межах компетенції соціального захисту незайнятих громадян; надання підприємствам, установам та організаціям допомоги в доборі кадрів тощо.

Крім галузевих, важливими є регіональні проблеми раціона­льного використання трудових ресурсів, це зумовлено насамперед нерівномірним розміщенням населення на території України.

В галузевій структурі зайнятості населення відбувються структурні зрушення. Знижуються чисельність і частка зайнятих у промисловості та будівництві і зростає - у галузях нематеріального виробництва. Невиробнича сфера є  основним споживачем робочої сили, що вивільняється з галузей матеріального виробництва.

У 1990 p. в усіх галузях народного господарства було за­йнято 25,4 млн осіб, а в 2000 p. - 22,3 млн (або 87,8% проти рівня 1990 р.). У промисловості чисельність зайнятих зменшилася майже вдвічі (з 7,8 млн у 1990 p. до 4,7 млн у 2000 p.), у будівництві у 2,2 раза (відповідно 2,4 млн і 1,1 млн осіб). Підвищення зайнятості спостерігається у фінансуванні, страхуванні, пенсійному забезпеченні та апараті органів державного й господарського управління, управління кооперативними та громадськими організаціями.

Розподіл зайнятого населення за формами власності. Більшість населення зайнята на підприємс­твах колективної (39,5%) і державної (36,3%) форм власності. На підприємствах з державної фор­мою власності найбільше населення зайнято, в апараті державного та господарського управління, органах управління кооперативними та громадськими орга­нізаціями (93,9%), в установах охорони здоров'я, фізичної культури та соціального забезпечення (92,7%), освіти, культури, мистецтва, науки та наукового обслуговування (92,6%); найменше - у сільському господарст­ві (7,1%).

На підприємствах із колективною формою власності найбільше зайнятих у будівництві (75,2%), торгівлі, громадському харчуванні, збуті (75,1%), промисловості (67,4%), із приватною формою власності – 24% населення.

Для раціоналізації розміщення виробництва, пропорційного розвитку продуктивних сил регіонів велике значення має баланс трудових ресурсів, який характиризує наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами й галузями господарства та суспільними групами. Баланси трудових ресурсів поділяють на звітні й прогнозні. У звітних балансах відображують фактичний  стан трудових ресурсів на певну дату, у прогнозних - їх використання відповідно до завдань соціально- економічного розвитку.

Надлишок трудових ресурсів є в усіх регіонах України (переважає старша вікова група). Вважати працездатне сільське населення резервом робочої сили  можна тільки за умови впровадження в сільськогосподарське виробництво досягнень НТП.

Нині сфера індивідуальної та кооперативної трудової діяльності поглинає значну кількість вільної робочої сили, хоча й обмежується меншою кількістю працівників на одиницю вироблюваної продукції. Кооперація особливо у сфері обслуговування є важливим резервом ефективної зайнятості населення, а також важливим чинником раціонального використання трудових ресурсів.