Сучасна територіальна організація продуктивних сил України сформувалася під впливом економічних законів планової економіки. Ринкова економіка зумовлює відповідні зміни в теорії розміщення продуктивних сил, передусім пріоритетність економічних законів.

Економічні закони - це об'єктивні закони розвитку суспільства, що відображують відносини в процесі виробництва, розподілу й споживання матеріальних благ та найістотніші стійкі зв'язки між явищами економічного життя суспільства.

Закономірності розміщення продуктивних сил - це тіж самі економічні закони розвитку суспільства, які модифіковані своєрідністю розміщення виробництва на території країни, його територіальною диференціацією в розрізі економічних районів. Це пояснюється складними взаємозв'язками розміщення продуктивних сил із географічним середовищем і залежністю розміщення окремих виробництв від локальних природних умов та ресурсів; регіональними відмінностями заселення територій і рівнів розвитку продуктивних сил у районах; різним поєднанням галузей промислового та сільськогосподарського виробництва в районах і країнах; техніко-економічними відмінностями розміщення різних галузей і виробництв.

Таким чином, закономірності розміщення продуктивних сил - це закони територіальної організації господарства.

Закономірність раціонального розміщення продуктивних сил випливає із загального економічного закону економії праці, яким регулюються затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку, виробництва й споживання продукції. В Україні спостерігається значна територіальна диференціація в розміщенні природних ресурсів і населення, а тому у сучасному виробництві значні затрати праці на транспортування сировини, палива, готової продукції внаслідок територіальної віддаленості між окремими елементами виробництва. Ці витрати істотно впливають на рівень продуктивності праці. Раціональне розміщення продуктивних сил реалізується через принцип розміщення галузей промисловості при наближенні їх до джерел сировини, палива, робочої сили й споживача.

Нині в Україні у структурі витрат на виробництво промислової продукції на сировину, матеріали й паливо приходиться майже 75%. Видобуток мінеральних ресурсів призводить до погіршення стану навколишнього середовища. Вичерпування окремих видів ресурсів, збільшення витрат на їх видобуток і транспортування зумовлюють актуальність комплексного використання сировини й палива, впровадження ресурсозберігаючих технологій. Це стосується передусім водних і лісових ресурсів. Сучасний етап розвитку й розміщення продуктивних сил характеризується погіршенням екологічної ситуації в багатьох регіонах, внаслідок чого загострюються екологічні проблеми (забруднення атмосфери в Донбасі й Придніпров'ї, водних ресурсів). Охорона навколишнього середовища, забезпечення здорових гігієнічних умов життя й праці - важ­ливий принцип розміщення продуктивних сил, який має насамперед соціальну спрямованість

Важливим є принцип обмежен­ня надмірної концентрації промисловості в містах. Відомо, що економічної ефективності розміщення виробництва досягають його концентрацією, що дає змогу зменшити капітальні вкладення в інфраструктуру і знизити собівартість продукції. Але концентрація промисловості призводить до зростання концентрації населення в містах і виникнення екологічних проблем. Обмежити концентрацію промисловості можна створенням середніх і малих спеціалізованих підприємств та розосередженням їх у малих містах, що дасть змогу рівномірніше розмістити промисловість у межах областей.

Для аналізу раціональності розміщення продуктивних сил використовують показник ефективності виробництва, який обчислюють за формулою:

Е = Е_ф / В,

де Е - ефективність; Е_ф - ефект, який визначають за валовим доходом, прибутком, національним доходом, грн.; В - витрати.

При визначенні раціональності РПС враховують також його соціальні та екологічні наслідки.

Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил випливає з економічного закону концентрації виробництва. Реалізація цієї закономірності сприяє обмеженню надмірної концентрації промислових підприємств і населення у великих містах. Також, забезпечує вирівнювання виробництва національного доходу на душу населення, його реальних доходів по областях України. Практично реалізувати цю закономірність держава може за допомогою економічного регулювання, - надання відповідних пільг інвесторам капіталу. Ця закономірність втілюється в життя через вирівнювання рівнів економічного розвитку районів, територіального зближення обробної промисловості з видобувною, раціоналізацію міжрайонних економічних зв'язків.

Методами аналізу територіальної організації господарства економічних районів визначають:

-        економічну оцінку природних ресурсів;

-        рівень забезпечення власними трудовими ресурсами;

-        територіальний розподіл населення як споживача матеріальних благ;

-        співвідношення між спеціалізованими і допоміжними галузями, між ввезенням і вивезенням продукції;

-        забезпечення господарства енергоресурсами, продовольством власного виробництва;

-        рівень транспортного обслуговування.

Для визначення економічної суті територіальних пропорцій проводять аналіз синтетичних економічних показників, які відображують роль кожного регіону в економіці країни, а саме: частки регіонів у валовому суспільному продукті, національному доході, капіта­льних витратах, підвищенні продуктивності суспільної праці. Порівнянням отриманого в регіонах чистого прибутку із затратами праці та засобів виробництва визначають ефективність господарського розвитку кожно­го регіону.

Закономірність територіального поділу праці - є визначальною у процесі формування економічних районів, її дія виявляється у спеціалізації господарства регіонів відповідно до наявних природних і трудових ресурсів, традицій, навичок населення, економіко-географічного положення. Згідно з територіальним поділом праці, за кожним регіоном закріплюються певні галузі матеріального виробництва й невиробничої сфери. В економічному відношенні галузями спеціалізації є ті, що розвиваються в найбільш сприятливих природних і економічних умовах і продукують найдешевшу продукцію. Але, монополізація економіки регіону може негативно впливати на його соціальний розвиток, погіршувати екологічну ситуацію. Для запобігання негативним наслідкам монополізації керуються принципами, що випливають із закономірності комплексного розміщення продуктивних сил.

Закономірність комплексного розміщення продуктивних сил - виявляється у формуванні економічних районів та спеціалізації їх господарств. Комплексний розвиток і раціональна спеціалізація сприяють досягненню найбільших результатів при найменших витратах. Правильне поєднання і взаємопов'язаний розвиток галузей на певній території дає господарську економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, а також здешевлення перевезень сировини і готової продукції.

Основні риси комплексного розвитку продуктивних сил:

-        відповідність господарства району раціональній пропорційності господарства країни;

-        повне, економічно й екологічно виправдане використання всіх ресурсів району;

-        раціональна галузева й територіальна структура господарства, її відповідність природним і господарським умовам;

-        провідна роль кількох основних і найефективніших галузей;

-        тісний взаємозв'язок і збалансованість усіх ланок господарства.

Актуальність проблеми комплексного РПС зростає. Головним напрямом її розв'язання є формування територіально-виробничих комплексів (ТВК), що складаються з органічно пов'язаних між собою підприємств на певній території відповідно до особливостей її ресурсної бази і транспортно-географічного положення.

Найважливіші внутрішні виробничі зв'язки у ТВК:

-        використання підприємствами спільної інфраструктури;

-        матеріально-технічні (щодо сировини, палива, допоміжних матеріалів, споживання готової продукції);

-        кооперативні (між підприємствами, які беруть участь у виробництві продукції);

-        зв'язки комбінування (послідовна переробка сиро­вини, комплексність її використання й утилізація виробничих відходів).

За розрахунками, ТВК порівняно з ізольованим розміщенням підприємств дають змогу вивільнити 10% території, 20% протяжності комунікацій, 15-20% капіталовкладень.

У ТВК ефективніше вирішуються питання з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; краще розвивається соціальна інфраструктура, яка є передумовою стабілізації трудових колективів, забезпечення роботою молоді, виробничих об'єктів - робочою силою.