JONATHAN STANNARD'S SECRET VICE

Mrs. Stannard saw her husband with a woman at Courin's Restaurant. So, the mystery which was making her life miser­able was solved. But then, she saw a man. It was John Dupont — her husband had not lied to her, because he was going to dine that evening with John Dupont.

She had married Jonathan Stannard twelve years before.

Three years later he had become famous with his books about appreciations of the classic and attacks on the modern.

As a husband he was perfect and he still loved her.

But there was the mystery.

It had begun six months before. He had said he had an appointment at the Century Club. But when later an important message had come and she had telephoned the club, he was not there.

When he returned he said: 'Why, I've been at the club.'

But she felt the doubt enter her mind.

Then, he had taken tickets for a Hofmann, but she had a headache and he had gone alone. He said Debussy was aw­ful, but going through the morning paper, she read the follow­ing: '... Salammbo, the new tone poem by Debussy was dropped from the program...'

So, her husband had not been there! Should she demand an explanation? Yes. No. If he had lied once he would lie again. Useless.

She could not believe that her husband, the man who above all others stood for morality, lied.

But he had lied; he had lied to her twice within the week.

Tuesday afternoon and Wednesday evening he had gone out without saying a word of where he had been.

'There's a woman,' she thought.

When her husband left the house the next evening she followed him. But not very far. At the corner he took a taxi.

The next time, she had a taxi ready.

She saw him as he went into the subway station; but by the time she paid the chauffeur and run down the steps, a train had gone.

She went home and within thirty minutes a man entered her library.

'You are —' she began.

'Mr. Pearson, of Doane & Doane,' he replied. 'You tel­ephoned for a man, I believe. This is Mrs. Stannard?'

'Yes. You are— a detective?'

'You follow people?' she asked.

'I sure do,' he said.

'Weil'— she hesitated — 'I am a little worried —'

'Pardon me,' the detective interrupted, 'is it about your husband?'

'Certainly!' said Mrs. Stannard.

'You want to know where he goes. Day or night?'

'Both.'

'Ah! Now, what is his full name?'

'Jonathan Stannard.'

'Business?'

'Writer.'

'Writer?'

'Yes. He writes.'

'U-m. Does he drink?'

'No.'

'Gamble?'

'No!'

'Er — fond of — er — women?'

'Well! Well - No.

'I see. Always been a good husband?'

'Yes.'

'You say he's a writer. Stories?'

'No. Mr. Stannard writes criticisms. He is a man of high morals.'

'I see,' said Mr. Pearson, 'Mr. Stannard is a serious guy. He seems to have a grudge against the movies.'

'He is for noble in art,' said Mrs. Stannard. 'He has conducted a campaign against the cinema because it appeals only to the lowest function of our mentality.'

‘Just so,’ Mr. Pearson agreed. ‘I remember him now. I've heard my daughter speak of him. He hates things that other people like.' He read: "The cinema is a poison. One dose is harmless, but repeated day after day it is slowly corroding the intellect of the nation." '

'Probably, secret vice,' said the detective.

Mrs. Stannard lived a year in the week. She remem­bered the detective's words, 'secret vice.' There was something horrible about them. Yes, there were worse things even than a woman.

Each day she looked at her husband's back with alarm as he left the house.

'Secret vice!' Yes, it would be something truly horrible.

Her husband was absent nearly every afternoon and evening.

Friday afternoon, the detective called to make his report.

'Madam,' said Mr. Pearson, 'I can give you a full account of your husband's actions. Your husband is the finest ! example of a Dr. Jekyll and Mr. Hyde.'

'Tell me!' Mrs. Stannard asked.

'I have here a list of the dates and places:

'Friday, July 9, 2.24 P.M., Empire Moving Picture Theater, Third Avenue and Thirty-Ninth Street, three hours and eleven minutes.

'Friday, July 9, 8.15 P.M., Royal Moving Picture Theater, Third Avenue and Grand Street, two hours and thirty-four minutes.

'Sunday, July 11, 7.09 P.M., Circle Moving Picture Theater, Ninth Avenue and Fifty-Ninth Street, three hours and fif­teen minutes.

'Monday, July 12, 3.03 P.M., Louvre Moving Picture Theater, Third Avenue and 14th Street, two hours and one minute.

'Wednesday, July 14, 1.48 P.M., Columbia Moving Picture Theater, Eighth Avenue and 117th Street, four hours and twenty-one minutes.

'Friday, July 16, 1.55 P.M., Mecca Moving Picture Theater. Broadway and Ninety-Eighth Street.'

Mr. Pearson looked at his client with an air of triumph.

She sat, looking at him stupidly as though she had not understood. Then suddenly she saw her husband standing in the doorway.

'What's the matter?' he asked.

'Jonathan,' she said, 'I know all. This is Mr. Pearson, a detective.'

'A detective!' he repeated. 'What for? What is it?'

'Mr. Stannard,' Mr. Pearson said, 'I have just informed your wife that during the past seven days you have spent twenty hours and two minutes in moving picture theaters.'

There was a silence. Stannard's face grew white as chalk, and it could be seen that he trembled from head to foot.

The detective looked at him coldly.

'I am ruined!' cried Mr. Stannard.

'And I thought it was some kind of a woman,' whispered his wife.

'Well,' the detective said, 'You'll have to excuse me, but I got a date to go to the movies.'

Mrs. Stannard looked at her husband. The unhappy man sat with his face in his hands.

'It is the end,' he whispered miserably. 'The end of every­thing — I cannot — it is too much to expect — Vera, tell me — can you ever forgive me?'

She looked at her husband with tears in her eyes.

'We are one, Jonathan,' she said in a sweet voice. 'Who am I to judge you? I will even — I will even share your sin. Yes, I will share it.'

'Come, dear; let us dress for dinner. We shall go to the cinema — together.'

ПРИХОВАНИЙ НЕДОЛІК ДЖОНАТА СТЕНАРДСА

Пані Стенард побачила свого чоловіка з жінкою у ресторані Коуріна. Отже таємниця, яка робила її життя нещасним, була розкрита. Але потім вона побачила чоловіка. Це був Джон Дапонт – її чоловік не збрехав їй, тому що він збирався пообідати цього вечора з Джоном Дапонтом.

Вона вийшла заміж за Джонатана Стенарда дванадцять років тому.

Три роки потому він став знаменитим завдяки своїм книжкам з позитивними відгуками про класичні твори та критичними відгуками на сучасні.

Як чоловік він був ідеальним, та він все ще любив її.

Але була якась таємниця.

Це почалося шість місяців тому. Він сказав, що в нього зустріч у клубі «Століття». Але коли потім прийшло важливе повідомлення та вона подзвонила до клубу, його там не було.

Коли він повернувся він сказав: 'Чому, я був у клубі. '

Але в її розум закрався сумнів.

Потім він взяв квитки на концерт Гофмана, але в неї був головний біль, та він пішов сам. Він сказав, що Дебюсі був жахливим, але продивляючись ранкову газету вона прочитала наступне: '... Саламбо, нова тональна поема Дебюсі була скасована у програмі... '

Отже її чоловіка там не було! Чи повинна вона була вимагати пояснення? Так. Ні. Якщо він збрехав одного разу то він буде брехати і потім. Марно.

Вона не могла повірити, що її чоловік, людина, яка більш за всіх захищає мораль, збрехав.

Але він збрехав; він збрехав двічі за тиждень.

У вівторок по обіді та у середу у вечері, він уходив не кажучи ні слова, де він був.

'Це жінка, ' подумала вона.

Коли її чоловік залишив будинок наступного вечора, вона прослідувала за ним. Але не дуже далеко. На розі він взяв таксі.

Наступного разу, вона вже мала готове таксі.

Вона побачила його, як він ступив на станцію метро, вона заплатила шоферу та побігла вниз сходами, але к цьому часу поїзд пішов.

Вона повернулась додому, через тридцять хвилин в її бібліотеку увійшов чоловік.

'Ви - ', почала вона.

'Містер Пірсон, з «Дан & Дан»,' відповів він. 'Ви дзвонили за чоловіка. Я сподіваюсь. Ви пані Стенард? '

'Так. Ви - детектив? '

‘Так’

'Ви стежите за людьми? ' запитала вона.

'Звісно я це роблю,' сказав він.

'Добре '-, завагалася вона -, 'я трохи хвилююсь- '

'Вибачте мені,'  перебив детектив, 'це стосується вашого чоловіка? '

'Звичайно! ' сказала пані Стенард.

'Ви хочете знати, куди він ходить. Вдень або вночі? '

'І те, і те.'

'Яке його повне ім’я? '

'Джонатан Стенард. '

'Бізнесмен? '

'Письменник. '

'Письменник? '

'Так. Він пише.'

'Він п’є? '

'Ні. '

'Грає в азартні ігри? '

'Ні! '

'Захоплюється жінками?'

'Добре! Добре – ні.

'Я бачу. Він завжди був гарним чоловіком? '

'Так.'

'Ви кажете він письменник. Розповіді? '

'Ні. Пан Стенард пише критичні статті. Він людина високої моралі.'

'Я бачу, ' сказав містер Пірсон, ' Пан Стенард – серйозна людина. Він, здається, висловлює невдоволення кінофільмами.'

'Він за прекрасне в мистецтві, ' сказала пані Стенард. 'Він провів компанію проти кіно, тому що воно звернено до самої нижчої функції нашого інтелекту. '

‘Дійсно, так ’ погодився містер Пірсон. ‘Тепер я пригадую його. Я чув, моя дочка говорила про нього. Він ненавидить речі, які подобаються іншим людям'. Він прочитав: "Кіно – це отрута. Одна доза – не шкідлива, але повторюючи день у день, воно повільно роз’їдає розум нації. " '

'Певно, прихований недолік, ' сказав детектив.

Пані Стенард прожила рік за тиждень. Вона згадала слова детектива прихований недолік'. В них було щось жахливе. Так, це були найгірші речі навіть ніж жінка.

Кожний день вона дивилась услід чоловіку з занепокоєнням, як тільки він залишав будинок.

'Прихований недолік! ' Так, це було б дещо дійсно жахливим.

ЇЇ чоловік був відсутнім майже кожного обіду та вечора.

По обіді у п’ятницю, детектив покликав щоб зробити свій звіт.

'Пані, ' сказав містер Пірсон, ' Я можу дати Вам повний перелік дій вашого чоловіка. Ваш чоловік найкращій приклад роздвоєння особистості, як доктор Джекіл та містер Хайд. '

'Розкажіть мені! ' попросила пані Стенард.

'В мене є перелік дат та місць:

'П’ятниця, 9 липня, 2.24 після обіду., кінотеатр «Імперія», Третя Авеню, 39 Стріт, три години одинадцять хвилин.

'П’ятниця, 9 липня, 8.15 після обіду., кінотеатр «Роял», Третя Авеню, Гранд Стріт, дві години тридцять чотири хвилини.

'Неділя, 11 липня, 7.09 після обіду., кінотеатр «Сьокол», Дев’ята Авеню, 59 Стріт, три години п'ятнадцять хвилин.

'Понеділок, 12 липня, 3.03 після обіду., кінотеатр «Лувр», Третя Авеню, 14 Стріт, дві години одна хвилина.

'Середа, 14 липня, 1.48 після обіду., кінотеатр «Колумбія», Восьма Авеню, 117 Стріт, чотири години двадцять одна хвилина.

'П’ятниця, 16 липня, 1.55 після обіду., кінотеатр «Мекка». Бродвей, 98 Стріт.'

Містер Пірсон подивився на свою клієнтку з тріумфуючим виглядом.

Вона сіла, безглуздо дивлячись на нього, вона нічого не розуміла. Потім раптом вона побачила свого чоловіка, який стояв у дверному отворі.

'У чому проблема? ' спитав він.

'Джонатан, ' сказала вона, ' Я все знаю. Це містер Пірсон, детектив. '

'Детектив! ' повторив він. 'Навіщо? Що це? '

'Пан Стенард, ' сказав містер Пірсон, ' Я тільки-но пояснив вашій дружині, що на протязі останніх семи днів ви провели двадцять годин та дві хвилини у кінотеатрах. '

Була тиша. Обличчя Стенарда стало білим як крейда, та можливо було помітити, що він затремтів з голови до ніг.

Детектив подивився на нього холодно.

'Я знищений! ' закричав пан Стенард.

'Я думала, це була якась жінка, ' прошепотіла його дружина.

'Добре, ' сказав детектив, ' Вибачте мені, але в мене побачення в кіно. '

Пані Стенард подивилась на свого чоловіка. Нещасливий чоловік закрив своїми руками своє обличчя.

'Це - кінець, ' нещасно прошепотів він. 'Кінець усього - я не можу це припустити – Віра, скажи мені – чи зможеш ти коли не будь пробачити мені? '

Вона подивилась на свого чоловіка з сльозами на її очах.

'Ми - разом, Джонатан,' сказала вона милим голосом. 'Хто я така, щоб судити тебе? Я навіть розділю с тобою гріх. Так, я зроблю це. '

'Йди до мене люба; давай вдягнемося на обід. Ми підемо до кінотеатру разом. '