На рівні підприємства (фірми) науково-технічний прогрес ре­алізується у вигляді інновації.

У термін «інновація» вкладається найрізноманітніший зміст. Зверніть увагу на кілька визначень:

Відповідно до Керівництва Фраскаті (документ прийнятий ОЕСР у 1993 р. в італійському місті Фраскаті) інновація визнача­ється як кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового чи вдосконаленого продукту, упровадженого на ринку, процесу, або в новому підході до соціальних послуг.

У підручнику «Інноваційний менеджмент» (за ред. Н. П. Зав-ліна, А. К. Казанцева й ін.) інновація визначена як використання в тій або іншій сфері суспільства результатів інтелектуальної (науково-технічної) діяльності, спрямованих на вдосконалення процесу діяльності або його результатів.

Установлення конкретного кола аспектів, що характеризують сутність будь-якого поняття, є вихідним моментом для форму­вання цілей, структури й обсягу подальших досліджень. Тому ми приділяємо таку увагу розглядові сутності базового поняття «ін­новація», що має відповідати ряду вимог.

По-перше, вважаємо за доцільне розмежувати поняття «ново­введення» і «інновація». Нововведення — оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень або експериментальних робіт у будь-якій сфері діяльності, спрямованих на підвищення її ефективності. Нововведення можуть оформлятися у вигляді:

— відкриттів, винаходів;

— патентів, товарних знаків, раціоналізаторських пропозицій; —документації на новий або вдосконалений процес;

— організації, виробництва або іншої структури; —«ноу-хау»;

— понять;

— наукових підходів або принципів;

—документа (стандарту, методики, інструкції тощо); —результатів маркетингових досліджень. Інновація — кінцевий результат упровадження нововведення з метою зміни об'єкта управління й одержання економічного, соці­ального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту. По-друге, нововведення можуть розроблятися як для власних потреб (з метою впровадження у власному виробництві або для на­копичення), так і на продаж. На «вході» фірми як системи будуть нововведення, що можуть відразу впроваджуватися у форму інно­вацій, або просто накопичуватися, чекаючи свого часу для впрова­дження. На «виході» фірми будуть тільки нововведення як товари.

По-третє, неправомірно в поняття «інновації» включати роз­роблення інновації, її створення, упровадження і дифузію. Ці етапи належать до інноваційної діяльності як процесу, результа­том якого можуть бути нововведення або інновації.

Нововведення можуть розроблятися з будь-якої проблеми на будь-якій стадії життєвого циклу товару (стратегічний марке­тинг, НДДКР і т. д.).

Отже, ми можемо ввести ще одне визначення. Процес страте­гічного маркетингу, НДДКР, організаційно-технічної підготовки виробництва, виробництва й оформлення нововведень, їх впро­вадження (або перетворення в інновацію) і поширення в інші сфери (дифузія) називається інноваційною діяльністю.

В умовах ринку, на якому формуються попит, пропозиція, ці­на, головними компонентами інноваційної діяльності є новини, інвестиції та нововведення.

Новини формують ринок новин (новацій), інвестиції — ринок капіталу (інвестицій), нововведення (інновації) — ринок чистої конкуренції нововведень. Ці три основні компоненти й утворю­ють сферу інноваційної діяльності.

Інноваційна сфера — система взаємодії інноваторів, інвесто­рів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції та роз­винутої інфраструктури.

Інноваційний процес — це процес отримання та комерціалі­зації винаходу, нових технологій, видів продукції чи послуг, рі­шень виробничого, фінансового характеру та інших результатів інтелектуальної діяльності.

Інноваційний процес можна розглядати як процес фінансу­вання розроблення та впровадження нового продукту чи послуги; як паралельно-послідовний процес здійснення науково-дослід­них, науково-технічних', виробничих, маркетингових робіт. Ми його розглянемо як тимчасові етапи життєвого циклу цієї ідеї. Ці етапи називають фазами інноваційного процесу.

1.  Фаза «наука». На цій фазі:

— проводять фундаментальні дослідження;

—розробляють теоретичні підходи до вирішення даної проб­леми. Цим займаються академічні інститути, вищі навчальні за­клади, галузеві спеціалізовані інститути та лабораторії.

2.  Фаза «дослідження». На цій фазі:

— проводять прикладні дослідження;

— здійснюють експериментальні дослідження;

—розробляють експериментальні моделі. Цим займаються наукові інститути та заклади, малі венчурні підприємства.

3.  Фаза «розробка». На цій фазі:

— визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію та конструюють новий продукт;створюють дослідні зразки;

—розпочинають експериментальне виробництво нового про­дукту. Роботи на цьому етапі виконуються в спеціалізованих лабо­раторіях, дослідних виробництвах, конструкторських бюро, нау­ково-дослідних підрозділах великих промислових підприємств.

4. Фаза «виробництво». На цій фазі провадять:

—технічне й організаційне підготування виробництва (МТЗ, створення допоміжних матеріалів, напівфабрикатів);

— масове виробництво. Цей етап здійснюється безпосередньо на підприємстві.

5. Фаза «споживання». Ця фаза охоплює:

—збут продукції;

—задоволення попиту споживача.

Для розуміння сутності курсу «Економіка та організація інно­ваційної діяльності» важливе значення має поняття класифікації та кодування інновацій.

Відомі різноманітні підходи до класифікації інновацій. Звер­таємо вашу увагу на деякі типології, які найчастіше трапляються в спеціальній літературі.

Інша типологія за 9 ознаками (А. Пригожий):

1) За типом нововведення:

— матеріально-технічні (техніка, технологія, матеріали);

—соціальні;

— економічні;

— організаційно-управлінські;

— правові.

2) За інноваційним потенціалом:

—радикальні (базові);

—комбінаторні (використання різноманітних сполучень);

—модифіковані (що покращують, доповнюють).

3) За становленням до свого попередника:

—що заміщають (замість застарілого);

— що відміняють (виключають виконання операцій);

— поворотні (до попередника);

—нові (аналогів немає).

4) За обсягом застосування:

— крапкові;

— системні (технологічні, організаційні і т. п.);

— стратегічні (принципи управління, виробництва і т. п.).

5) За ефективністю (цілями):

— ефективність виробництва;

—ефективність управління;

6) За соціальними наслідками:

—соціальні витрати, що зумовлені новими видами монотон­ної праці, шкідливими умовами тощо.

7) За особливостями механізму здійснення:

— одиничні (на один об'єкт);

—дифузійні (на багато об'єктів); —завершені і незавершені;

— успішні і неуспішні.

8) За особливостями інноваційного процесу:

— внутріорганізаційні;

—міжорганізаційні.

9) За джерелом ініціативи:

— пряме соціальне замовлення; —у результаті винаходу.

П-га типологія за 7 критеріями (М. Хучек):

1) Оригінальність характеру змін:

— оригінальні (творчі);

— неоригінальні (що наслідують).

2) Ступінь складності:

— непов'язані (менш удосконалені);

— пов'язані (колективний результат).

3) Галузь господарства:

— матеріалізовані (тверді);

— нематеріалізовані (м'які, управлінські).

4) Ступінь новизни:

— новинки світового масштабу;

— новинки в країні або галузі;

— новинки на підприємстві.

5) Радіус дії:

—упроваджені на підприємстві;

—упроваджені за межами підприємства.

6) Соціально-психологічні умови впровадження: —рефлекторно, що усвідомляться;

—упроваджені без тривалого обмірковування.

7) Запланована сфера застосування: —технічні і технологічні;

— організаційні та економічні;

— суспільні (позавиробничі).

ІІІ-тя типологія (С. Ільєнкова):

1) Залежно від технологічних параметрів:

— продуктові;

2) За новизною:

— нові для галузі у світі;

— нові для галузі в країні;

— нові для підприємства.

3) За місцем на підприємстві:

— новації на вході;

— новації на виході;

— новації системної структури. 4) Від глибини внесених змін: —радикальні (базові);

— поліпшуючі;

—модифікаційні за сферою діяльності;

— технологічні;

— виробничі;

— економічні;

— торгові;

— соціальні;

—у галузі управління.

ІV-та типологія (П. Н. Завлін):

1) За сферою застосування: —управлінські;

— організаційні;

— соціальні;

— промислові.

2) За етапами науково-технічного прогресу:

— наукові;

— технічні;

—технологічні;

— конструкторські;

— виробничі;

— інформаційні.

3) За ступенем інтенсивності:

— «бум»;

—рівномірна;

—слабка;

— масова.

4) за темпами здійснення:

— швидкі;

—уповільнені;

—рівномірні;

5) За масштабами інновацій:

— трансконтинентальні; —транснаціональні;

—регіональні;

—значні, середні, дрібні.

6) За результативністю:

— висока;

— низька;

— стабільна.

7) За ефективністю:

— економічна;

— соціальна;

— екологічна;

— інтегральна.

Основними критеріями класифікації інновацій мають бути ті, що враховують:

а)  комплексність набору класифікаційних ознак для аналізу і кодування;

б) можливість кількісного (якісного) визначення критерію;

в) наукову новизну і практичну цінність запропонованої озна­ки класифікації.

Наведена класифікація охоплює, на наш погляд, усі аспек­ти інноваційної діяльності. Для спрощення управління іннова­ційною діяльністю на основі зазначеної класифікації інновації кодують.

Кодування може бути укрупненим (з одним знаком для ознаки) і детальним (з двома і більше знаками для ознаки). Ко­дування інновацій можливе в рамках країни й у світовому ма­сштабі. У цьому випадку на початку коду вказується код краї­ни, галузі, фірми. Кодування дає змогу автоматизувати процес пошуку й переробки, добору, що дає значний ефект і активізує інноваційну діяльність.

На закінчення розгляду цієї теми звертаємо вашу увагу на ще одне визначення, яке характеризує інноваційний процес у часі. Ідеться про життєвий цикл інновацій.

Життєвий цикл інновацій — це період від зародження ідеї, створення і поширення нововведення до його використання. Але ми розглядаємо життєвий цикл інновацій не враховуючи зовніш­ні чинники, що впливають на інноваційний процес, такі як кон­куренція, інфляція, попит та ін.