Закон України «Про банкрутство» під банкрутством розуміє зв'язану з браком
активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта
підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк
пред'явлені до нього з боку /кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед
бюджетом.
Зарубіжний
досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5—2 роки до появи його
очевидних ознак.
Причини банкрутства підприємств (організацій)
можуть бути найрізноманітнішими. Беручи загалом, їх можна поділити на дві
групи: 1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати; 2)
внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на
самому підприємстві.
Зовнішні: Політичні,
соціально-економічні, науково-технічні, зовнішньоекономічні.
Внутрішні: Брак стратегічного
плану розвитку, низька якість менеджменту, недосконалість механізму
ціноутворення, збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості, утримання
зайвих робочих місць, технологічна неузгодженість процесу виробництва, брак
довготермінового інвестування, дефіцит власних коштів, нераціональна
організаційна структура.
Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та
національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних
показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи,
стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної
конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін.
Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в
країнах із розвинутою економікою та сталою політичною системою, як правило,
1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 — внутрішніми причинами.
Саме необгрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні
процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад
ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності
підприємств передовсім через недосконалість законодавчої бази. На сучасному
етапі дуже уповільнився розвиток науки і техніки знов-таки через глибоку кризу
в інвестиційній сфері. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки,
неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршання кон'юнктури
внутрішнього і зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в
багатьох підприємствах України.
Рух до кризового стану починається в момент виникнення кумулятивного
зростання величини відхилення тих чи тих показників, які характеризують стан
зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування фірми, від довгострокових
тенденцій динаміки цих показників. Наприклад, якщо обсяг продажу товару коливався
в межах ±3% середньомісячної величини від середньоквартальної, а наступного
місяця впав на 10% і негативна тенденція наростає, то маємо вже певні симптоми
кризового стану.
Банкрутство може виникнути на кожному з
етапів життєвого циклу конкурентної переваги фірми (ЖЦКПФ). Дослідники називають
такі основні фактори, що сприяють банкрутству фірми.
Першим детермінантом є параметри факторів виробництва. Вплив цих факторів
спостерігається на всіх стадіях (етапах) життєвого циклу КПФ, але особливо
важливі вони на стадії зародження. На даній стадії є сім причин, унаслідок дії
яких фірма може зазнати банкрутства:
— неправильне визначення місії фірми та її виробничого
профілю;
— низькі підприємницькі здібності власника
(власників) фірми;
— низька кваліфікація управлінського
персоналу фірми;
— неадекватний маркетинг;
— велика частка позикового капіталу;
— низька кваліфікація виконавців (робітників,
інженерів і т. п.);
— неадекватність трансакційних витрат.
Наступним етапом життєвого циклу КПФ є прискорення зростання. Даний етап
характеризується тим, що фірма має добрий попит на свою продукцію, сильну
маркетингову стратегію, високу кваліфікацію управлінського персоналу, що дає
змогу процвітати та збільшувати виробництво. У цій ситуації для фірми є
небезпечною тільки велика частка позикових коштів у загальній масі капіталу,
що використовується. Фірма може своєчасно не забезпечити виплат своїм
кредиторам і збанкрутувати.
На
етапі уповільнення зростання загрозу банкрутства створюють: погане використання
оборотного капіталу, втрата гнучкості в управлінні, неадекватний маркетинг,
неадекватність трансакційних витрат.
Рівень використання капіталу можна визначити,
аналізуючи коефіцієнти ліквідності активів. Швидкість обороту коштів, тобто
швидкість перетворення їх на гроші, безпосередньо впливає на платоспроможність підприємства.
Брак гнучкості в управлінні
призводить до неефективних управлінських рішень, несвоєчасного прийняття таких
і, як наслідок, до збільшення витрат на управління та до втрат прибутку від неадекватного
й несвоєчасного реагування на зовнішні та внутрішні відхилення.
Етап зрілості характеризується стабільним
станом фірми, стабільним прибутком, насиченням усіма виробничими ресурсами. На
цьому етапі небезпечною є низка таких факторів: високий ступінь неліквідності
оборотного капіталу, старіння основного капіталу, неадекватний маркетинг,
неадекватність трансакційних витрат.
На етапі спаду виробництва діють ті самі фактори, що й
на етапі зрілості. Але стан погіршується загальним незадовільним фінансовим
становищем суб'єкта господарювання. Він втрачає споживачів, а негативна дія
внутрішніх факторів може призвести до прискореного його банкрутства.
Іншим важливим
детермінантом є параметри попиту. Аналіз свідчить, що ці параметри діють на всіх
стадіях ЖЦКПФ і, як правило, є однаковими для всіх етапів. Різке зниження
сукупного попиту негативно впливає на всі види діяльності: скорочуються обсяги
виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції, зменшується прибуток на
одиницю продукції та загальний обсяг прибутку.
Вплив факторів параметру
попиту на різних етапах ЖЦКПФ різний. Так, на стадії інтенсивного
зростання до банкрутства може призвести тільки один фактор — різке зниження сукупного попиту. Інші
фактори не мають вирішального значення, оскільки фірма на цій стадії завжди
має можливість ужити потрібних запобіжних заходів.
Наступним
детермінантом є рівень галузевої
конкуренції. Збільшення конкурентних
переваг інших фірм галузі може бути каталізатором банкрутства фірми на
будь-якому етапі ЖЦКПФ. Цей процес свідчить про те, що інші фірми
використовують ліпші технології, маркетингову стратегію та управлінські кадри.
Відставання фірми погіршує її становище на ринку і також може призвести до
банкрутства.
Вплив державної політики є важливим фактором, що впливає на
розвиток та функціонування фірми через фіскальну та кредитно-грошову
системи.
Етапи
та процедура порушення справи про банкрутство
Умови й механізм визнання юридичних осіб, які
займаються підприємницькою діяльністю, суб'єктами банкрутства (банкрутами) та
порядок задоволення претензій кредиторів визначено законодавчо.
Згідно із законом України «Про банкрутство» суб'єктом банкрутства може
бути будь-яка юридична особа, що не спроможна своєчасно задовольнити вимоги
кредиторів та сплатити податки і є зареєстрованою як суб'єкт підприємницької
діяльності. Боржником є юридична особа, проти якої порушено справу про банкрутство,
а банкрут — це боржник, що перебуває в процесі ліквідації.
Як кредитор може виступати будь-яка
українська або іноземна юридична чи фізична особа, що має вимоги (претензії)
до боржника на підставі як майнових, так і немайнових зобов'язань останнього.
Вартість вимоги визначається залежно від
її сутності: вартість
негрошового зобов'язання — за ринковою
ціною на день подання заяви про банкрутство (до подання такої заяви сума
будь-якої вимоги включає лише відсотки та штрафи), вартість вимоги за
контрактом — за вартістю збитків заподіяних кредитору боржником у зв'язку з
невиконанням умов контракту.
Заяву про банкрутство можуть подати кредитори (крім кредиторів,
майнові вимоги яких повністю забезпечено заставою), органи державної податкової
служби, органи державної контрольно-ревізійної служби, сам боржник.
Письмова заява кредитора (боржника, органів
податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби) до арбітражного
суду і є підставою для порушення справи про банкрутство. До заяви кредитора
додаються: список інших кредиторів, яких знає заявник; список підписаних
боржником контрактів; список арбітражних чи інших судових справ боржника чи
проти боржника. Якщо боржник у разі його фінансової неспроможності (або загрози
такої неспроможності) з власної ініціативи звернувся до арбітражного суду, то
до його заяви додаються список боржників і кредиторів, суми їхніх вимог,
забезпечених або незабезпечених заставою (якщо вимоги забезпечено заставою, то
вказується вартість застави); список майна та його вартість.
Заяву кредитора може бути відкликано
заявником до прийняття арбітражним судом рішення про визнання боржника банкрутом.
Відкликання заяви боржником можливе тільки за згодою кредитора.
Після прийняття заяви проводиться попереднє засідання Арбітражного
суду, на якому розглядаються подані документи, заслуховується пояснення сторін
і, в разі необхідності, призначається розпорядник майна боржника. Якщо суд
вирішує, що всіх процедурних вимог дотримано, то він призначає судовий розгляд
справи, надсилає повідомлення всім сторонам судового процесу і публікує
повідомлення про рішення суду в офіційному друкованому органі Верховної Ради
України чи Кабінету Міністрів України.
У місячний строк (від дня опублікування повідомлення) Арбітражний суд
виносить ухвалу, в якій зобов'язує всіх осіб, що подали заяви з майновими
вимогами до боржника, скликати збори кредиторів.
Будь-яка фізична чи юридична особа (у тім
числі сам боржник чи кредитор), які бажають взяти участь у реструктуризації або
санації боржника, у той самий строк повинні подати до Арбітражного суду заяви
з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу, а також указати умови
проведення процесу реструктуризації або санації.
У даному разі санація є процедурою, що
включає угоду між санатором та кредиторами, спрямовану на врегулювання боргів
та фінансове оздоровлення юридичної особи боржника.
Отже, першим етапом санації є перехід до
санатора боргів боржника; другим — узгодження умов реструктуризації юридичної
особи боржника; третім — узгодження між санатором та кредиторами умов виплати
боргу.
Практика показує, що реструктуризація може
здійснюватись у різних формах через придбання санатором та/або фізичною чи
юридичною особами, ним визначеними, усього чи частки статутного фонду боржника
для виплати боргів боржника згідно з умовами плану реорганізації; усього чи
частки майна боржника (включаючи частину або всі його угоди) з метою одержання
коштів для погашення боргів; здавання в оренду (лізинг) усієї або частини
власності боржника з метою розподілу орендних платежів між кредиторами;
передачі підприємства в оренду трудовому колективу, якщо боржник — державне
підприємство.
Будь-який план санації має включати
черговість задоволення претензій (вимог) до боржника відповідно до умов
пропозиції про санацію. За браком пропозицій щодо проведення санації або в разі
незгоди кредиторів з умовами проведення санації боржника Арбітражний суд
визнає боржника банкрутом і з цього приводу ухвалює відповідну постанову.
|