Вико­ристання накопиченого капіталу знань веде до суттє­вих змін у характері функціонування підприємств та організацій. Значення фізичних товарів і обладнання поступово зменшується, тоді як значення послуг і не­матеріальних ресурсів неухильно зростає.

За природою свого походження нематеріальні ре­сурси виникають або завдяки новим, унікальним знан­ням у будь-якій формі, або через рідкісність ресурсів (природну чи організовану).  Використання таких ресурсів або робить їхніх влас­ників єдиним виробником певної продукції, або за­безпечує зменшення витрат проти інших виробників.

Необхідною умовою успішного функціонування будь-якого підприємства в ринковій економіці є ефективне використан­ня його власних так званих нематеріальних ресурсів.

Нематеріальні ресурси — це складова частина потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом відносно тривалого періоду. Відмітними рисами цих ресурсів є брак матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від їхнього використання.

Поняття «нематеріальні ресурси» використовується для харак­теристики сукупності об'єктів інтелектуальної власності. Інтелек­туальна власність у широкому розумінні — це юридична катего­рія, яка застосовується для:

— визначення результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності);

— позначення належності таких результатів творчої праці відпо­відним суб'єктам творчої діяльності;

— закріплення за цими суб'єктами особистих немайнових і май­нових прав, пов'язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.

Стокгольмська конвенція (1967 p.) включає в поняття «інтелек­туальна власність» права, що стосуються літературних, художніх і наукових творів, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач, винаходів у всіх галузях людської діяль­ності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних по­значень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

 Винахід — це результат творчої діяльності людини будь-якій галузі технології. Об'єктами вина­ходу можуть бути продукт і спосіб.

Виділяють кілька основних видів продуктів, які можуть стати об'єктом винаходу. До них, зокрема, належать:

— пристрій — машина, механізм, прилад тощо, які характери­зуються наявністю конструктивних елементів та зв'язків між ними, їхнім взаємним розташуванням, формою виконання, параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено;

— речовина — індивідуальні хімічні сполуки, композиції (спо­луки, суміші, розчини, сплави тощо), продукти ядерного перетво­рення, які характеризуються якісними й кількісними ознаками;

— штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин — спад-ково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси, фаги, соматичні клітини рослин і тварин, які культивуються, тощо.

До способів належать процеси виконання дій над матеріальним об'єктом (об'єктами) за допомогою інших матеріальних об'єктів. Спосіб характеризується наявністю дій або сукупності дій, поряд­ком їхнього виконання в часі.

Отже, винаходом може бути лише конкретний продукт або спосіб. Пропозиції, що їх сформульовано у вигляді загальної по­становки завдання або у вигляді ідеї, не можуть бути кваліфіковані як винахід. Зокрема, не визнаються винаходами відкриття, наукові теорії, математичні методи, методи організації та управління гос­подарством, плани, умовні позначення, розклади, правила, програ­ми для обчислювальних машин, топології інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин тощо.

Корисна модель — це результат творчої діяльності людини, об'єк­том якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин.

Корисні моделі відрізняються від інших об'єктів промислової власності тим, що їхнім предметом є тільки конструктивне вирішен­ня пристрою (просторова композиція, взаємне розташування еле­ментів пристрою, його форма).

Промисловим зразком називається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом такої діяль­ності може бути форма, малюнок, кольори або їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для  задоволення естетичних та ергономічних потреб.

За своєю сутністю промисловий зразок — це нове художньо-конструктивне вирішення виробу, в якому досягається єдність тех­нічних та естетичних властивостей. Не підлягають охороні як про­мислові зразки: об'єкти архітектури, промислові гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція як така; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких і тому подібних речовин.

Товарними знаками та знаками обслуговування (в українсько­му законодавстві — знаки для товарів і послуг) вважаються ори­гінальні позначення, з допомогою яких товари і послуги одних осіб відрізняють від однорідних товарів і послуг інших осіб. Го­ловне завдання товарного знака полягає в ідентифікації товару та його виробника на ринку. Товарний знак при цьому виконує од­ночасно дві функції: рекламування товару та гарантування його якості.

   Фірмове найменування — це стале позначення підприємства (фірми, компанії, тощо) або окремої особи, від імені якої  здійснюється виробнича або інша діяльність.

Недобросовісною конкуренцією вважаються будь-які дії в кон­куренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Недобросовісною конкурен­цією вважаються дії, пов'язані:

1) із неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання (використання чужих позначень, рекламних мате­ріалів, упаковки; товарів іншого виробника; копіювання зовніш­нього вигляду виробу; порівняльна реклама);

2) зі створенням перешкод суб'єктам господарювання в процесі конкуренції та використанням неправомірних переваг у конкуренції (дискредитація суб'єкта; купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом; намовляння до бой­коту суб'єкта господарювання; намовляння постачальника до дис­кримінації покупця; намовляння до розірвання договору з конку­рентом; підкуп працівника постачальника або покупця);

3) із неправомірним збиранням, розголошенням та використан­ням комерційної таємниці, включаючи й намовляння до розголо­шення комерційної таємниці.

Раціоналізаторська пропозиція — це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подано. Раціо­налізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення ви­користовуваної техніки (машин, агрегатів, пристроїв), продукції, що виготовляється, способів контролю, спостереження й дослі­дження, техніки безпеки, а також пропозиції, які сприяють підви­щенню продуктивності праці, ефективнішому використанню енергії, обладнання, матеріалів.

За своєю сутністю раціоналізаторські пропозиції, як і винаходи, є технічними рішеннями, але відрізняються від останніх мірою новизни.

Економічне значення раціоналізаторських пропозицій полягає в тому, що вони підвищують техніко-технологічний рівень вироб­ництва на підприємстві.

Під «ноу-хау» заведено розуміти не захищені охоронними доку­ментами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично ви­користані в наукових дослідженнях та розробках, за виготовлення, реалізації та експлуатації конкурентоспроможної продукції, забез­печуючи певні переваги їхньому власникові.

Термін «ноу-хау» походить від англійського виразу «знати як зробити.

Комерційна таємниця — це відомості, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і роз­голошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства. У загальному розумінні комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-тех­нічної інформації про діяльність підприємства, розголошення котрої може призвести до економічних збитків.