Найбільш важливим
елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди, тобто
їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня
залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від
якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни.
Персонал
підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер
продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх (демографічні
процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо)
факторів.
Трудові ресурси — це частина
працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними
відповідає певній сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті
люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що колись можуть бути залучені до
конкретної праці).
Персонал
підприємства — це
сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку
та (або) мають досвід практичної діяльності.
З огляду на те, що багато підприємств поза
основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їхньому
призначенню, усіх працівників підрозділяють на дві групи: персонал основної
діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема у промисловості до
першої групи — промислово-виробничого
персоналу — відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих
виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління,
складів, охорони — тобто всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому
обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур,
які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв'язані безпосередньо з
процесами промислового виробництва: житлово-комунальне господарство, дитячі
садки та ясла, амбулаторії, навчальні заклади тощо.
Згідно з характером функцій, що виконуються,
персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники,
спеціалісти, службовці, робітники.
Керівники — це працівники, що займають
посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать
директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби,
майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні
спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а
також заступники перелічених керівників.
Спеціалістами вважаються
працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші
роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори,
юрисконсульти, соціологи тощо.
До службовців належать
працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та
контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу),
зокрема — діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі,
секретарі-друкарки, стенографісти тощо.
Робітники — це персонал,
безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також
зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням
матеріальних послуг та ін. Окрім того, до складу робітників включають
двірників, прибиральниць, охоронців, кур'єрів, гардеробників.
В аналітичних цілях усіх робітників можна
поділити на основних — тих, що
безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних — тих,
які виконують функції обслуговування основного виробництва.
Важливим напрямом класифікації персоналу
підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.
Професія — це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного
комплексу спеціальних знань та практичних навичок.
Спеціальність — це більш-менш вузький різновид
трудової діяльності в межах професії.
Відповідно до цих
визначень, наприклад, професія токаря охоплює спеціальності
токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника тощо.
Класифікація
працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їхніх можливостях виконувати
роботи відповідної складності.
Кваліфікація — це сукупність спеціальних знань та практичних
навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання
професійних функцій відповідної складності.
Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів
та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій чи тій посаді.
Вирізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові
ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою
спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої
кваліфікації (працівники із середньою спеціальною освітою та певним практичним
досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади,
наприклад, інженерні та економічні, але не мають спеціальної освіти).
За рівнем
кваліфікації робітників поділяють на чотири групи висококваліфіковані,
кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані.
Ці класифікаційні
ознаки персоналу підприємства поряд з іншими (стать, вік, ступінь механізації
праці, стаж) служать основою для розрахунків різних видів структур. Для
ефективного управління важлива не проста констатація чисельності (або її динаміки)
окремих категорій працівників, а вивчення співвідношення між ними.
Це дає змогу не
тільки виявити вплив фактора персоналу на кінцеві результати діяльності
підприємства, а й встановити найсуттєвіші структурні зміни, їхні рушійні сили,
тенденції і на цій підставі формувати реальну
Управління трудовими
ресурсами, забезпечення їхнього ефективного використання потребує
обов'язкового формування системи оцінки трудового потенціалу підприємства.
Передовсім слід
розрізняти явочну, облікову та середньообліко-ву чисельність працівників
підприємства.
Явочна чисельність
включає всіх працівників, що з'явилися на роботу.
Облікова чисельність
включає всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників, котрих прийнято на
роботу терміном на один і більше днів незалежно від того, перебувають вони на
роботі, знаходяться у відпустках, відрядженнях, на лікарняному листку тощо.
Середньооблікова
чисельність працівників за певний період визначається як сума середньомісячної
чисельності, поділена на кількість місяців у розрахунковому періоді.
Різниця між
обліковою та явочною чисельністю характеризує резерв (в основному робітників),
що має використовуватись для заміни тих, хто не виходять на роботу з поважних
причин.
Окрім оцінки
персоналу з допомогою групування за названими вище ознаками, у зарубіжній та
вітчизняній практиці управління трудовими ресурсами найчастіше
використовуються подані нижче показники, які потребують порівняння з
аналогічними в споріднених підприємствах або мають аналізуватися в динаміці.
|
|
|
|
|
|
• Загальна сума років роботи на даному
Стабільність персоналу = підприємст'ві всього
персоналу
Середньооблікова
чисельність
|
|
|
|
|
Треба також
ураховувати, що вони характеризують тільки потенціал трудових ресурсів і його
відповідність іншим факторам та умовам виробництва. Ефективність використання
трудових ресурсів виявляється тільки через показники, що характеризують кінцеві
результати діяльності підприємства.
|