Оборотні фонди
підприємства мають матеріально-речову й вартісну форми. У практиці планування
та обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають:
виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного
виготовлення; витрати майбутніх періодів.
Виробничі
запаси
становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси
сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й
пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів,
господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних
предметів, що швидко зношуються.
Незавершене
виробництво — це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено
підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі
транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці,
що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі
підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад,
поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).
Витрати
майбутніх періодів— це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде
відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні
періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску
нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та
економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.
Співвідношення оборотних фондів у розрізі
окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати
майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну
(стадійну) структуру. Вона формується під впливом низки факторів (тип
виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови
забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі
повільно, без різких коливань.
Визначення потреби підприємства в сировині та
інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх
витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення
галузевими науково-дослідними організаціями.
Нормування витрат окремих видів матеріальних
ресурсів передбачає дотримання певних наукових принципів. Найважливішими з цих
принципів мають бути: прогресивність, технологічна та економічна
обгрунтованість, динамічність і забезпечення можливості зниження норм.
Норма
витрати того чи того виду матеріальних ресурсів — це гранично допустима величина
витрати на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням
застосування най-прогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого
гатунку. Вона має власну структуру,
тобто співвідношення окремих елементів, які у сукупності становлять загальну
величину витрати певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що
виробляється.
Найбільш прогресивним, безперечно, є аналітично-розрахунковий метод, що базується
на глибокому аналізі та техніко-економічному обгрунтуванні всіх елементів
норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва.
Користуючись дослідно-лабораторним
методом, норми витрат визначають з допомогою проведення низки дослідів і
досліджень; його використовують, головне, для нормування витрати допоміжних
матеріалів та інструменту. Суть звітно-статистичного
методу нормування полягає у встановленні норм витрат, виходячи зі звітних
даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного
(можливого) певного зниження норм у наступні роки. Його практичне застосування
допускається тільки як виняток — для орієнтовних розрахунків, а також у
процесі нормування витрат малоцінних і таких, що їх рідко використовують,
матеріалів.
Для вимірювання
ступеня ефективності використання оборотних фондів існує відповідна система
техніко-економічних показників.
На підприємствах тих
галузей, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з
вихідної сировини. На підприємствах
окремих галузей народного господарства показником ефективності використання
сировинних ресурсів є витрата сировини на
одиницю готової продукції.
Найбільші резерви підвищення рівня
ефективного використання важливих видів матеріальних ресурсів зв'язано з комплексною
переробкою сировини та широким застосуванням вторинних ресурсів.
Комплексна переробка сировини — це процес її
промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини'всіх
корисних компонентів та їх повне використання, включаючи й технологічні
відходи.
Вторинні
матеріальні ресурси — це залишки сировини (матеріалів), відходи
виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для
виготовлення продукції.
|