Згідно з чинним законо­давством та інструктивними матеріалами виокремлюють: валові витрати; кошторис виробництва; собівартість валової, товарної і реалізованої (проданої) продукції.

Показник валових витрат уведено в систему економічних обчис­лень та обліку на підприємствах для визначення оподатковуваного прибутку. Він є синтетичним показником і включає не тільки ті ви­трати, що формують собівартість продукції, а й інші.

Кошторис виробництва — це витрати підприєм­ства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис ви­робництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються.

Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на:

• сировину й основні матеріали, які є матеріальною субстан­цією продукції;

• вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);

• покупні напівфабрикати (штамповки, відливки, поковки та ін.);

• виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, не­обхідні для виготовлення продукції;

• допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент і т.п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (утримування буді­вель, канцелярські товари тощо);

• паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо). Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис 12 за окремими елементами;

• пошук і використання природної сировини (відрахування на і екологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за деревину та ін.).

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їх витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.). Із вартості матеріалів відніма­ють вартість відходів за ціною використання чи продажу.

Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персо­налу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням ви­робничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.

Відрахування на соціальні потреби містять відрахування на соці­альне страхування, у Пенсійний фонд та на інші подібні заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.

Амортизація основних фондів у вигляді амортизаційних відра­хувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних ак­тивів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи і терміну функціонування цих активів у межах до 10 років.

До інших витрат включають ті з них, які за змістом не мож­на віднести до щойно перелічених. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, об­числювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, стра­хування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін.

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на мате­ріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для ана­лізу факторів формування та зниження собівартості продукції.

Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та роз­міру підприємства. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період.

Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефі­цієнти зміни обсягу виробництва, кількості персоцалу та вартості основних фондів з урахуванням закономірності динаміки витрат, імовірної зміни норм і цін (тарифів). Більш обґрунтовано кошто­рис виробництва обчислюється за кожним елементом на підставі планових обсягів продукції (послуг), норм і цін (тарифів). Причо­му на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальню­ючим. На середніх і великих підприємствах кошторис виробницт­ва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб, загальногосподарських витрат).

Со­бівартість валової продукції як показник засто­совується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабі­льною величина залишків незавершеного виробництва.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється 414 двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий [спосіб:

• з кошторису віднімають витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку І та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку І чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку);

• віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат | майбутніх періодів;

• додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх j платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі | роботи в сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до остан­ньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо по-| єну собівартість товарної продукції.

Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції поля­гає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих | виробів

Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції — факторний.