Система управління витратами

Управління витратами— це процес цілеспрямо­ваного формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження.

Система управління витратами має функціональний та орга­нізаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз ви­трат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат.

Установлені норми витрат— це граничні витрати окремих видів ресурсів заданих організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі пла­нування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одини­цю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

Місце витрат — це місце їх-відповідальності | нього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех). Під центром відповідаль­ності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень.

За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати, а для виробничих під­розділів визначається собівартість одиниці продукції (послуг).

Прямі витрати безпосередньо відно­сять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а не­прямі — формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Поділ витрат на змінні та постійні стосовно центрів відповідальності (місць витрат) важливий для складання так званих гнучких кошторисів та оцінки діяльності.

Поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні уможливлює визначення їхньої загальної суми за і постійних витраті певний період за формулою

Збільшення обсягу виробництва є важливим чинником зни­ження собівартості продукції.

Унаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного, критичного обсягу (N ) є збитковим. Критичний обсяг виробництва називається ще й інакше — точкою беззбитко­вості. За зростання обсягу ви­робництва частка постійних витрат в їхній загальній (сукупній) величині знижується, зменшу­ються збитки, і після досягнення критичного обсягу виробниц­тво продукції стає рентабельним.