Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою вироб­ництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснюва­ти, з одного боку, за допомогою проведення ефек­тивної політики реструктуризації та санації потен­ційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншо­го — через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.

Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між вимогами ринку й застарілою логікою дій підприємства. Рест­руктуризація підприємства трактується як здійснен­ня організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприєм­ства, управління ним, форм власності, організацій­но-правових форм, як здатність привести підприєм­ство до фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної продукції, підвищити ефективність виробництва. 

Реструктуризація підприємства спрямовується на розв'язання двох основних завдань: по-пер­ше, якнайскоріше забезпечити виживання під­приємства; по-друге, відновити конкурентоспроможність підпри­ємства на ринку.

Форми і види реструктуризації підприємств та органі­зацій :

;      Ступінь:

Ø              Часткова (обмежена)

Ø              Комплексна (усебічна)

;      Види реструктуризації:

Ø              Управлінська

Ø              Технічна

Ø              Економічна

Ø              Фінансова

Ø              Організаційна-правова

;      Форми:

Ø              Оперативна

Ø              Стратегічна.

За оперативної реструктуризації підприємства  розв'язуються дві основні проблеми: забезпечення ліквідності та суттєве поліпшення результатів його  діяльності. Період опера­тивної реструктуризації триває приблизно 3—4 місяці. Оперативні зміни на підприємстві потребують проведення комплексу заходів, з них виділяють такі:

• зміна окремих складових організаційної структури під­приємства;

• створення й виокремлювання нових структурних підрозділів;

• оперативне зниження дебіторської заборгованості;

• зменшення величини оборотних фондів через виявлення та ре­алізацію (ліквідацію) зайвих запасів (у тім числі запасів допоміж­них матеріалів);

• відмова (продаж паю) від пайової участі в інших підприєм­ствах та організаціях, якщо попередній аналіз підтвердив недостат­ню економічну ефективність останніх;

• скорочення обсягів основних фондів через реалізацію (ліквіда­цію) зайвого обладнання, транспортних засобів тощо;

• аналітична оцінка та припинення вкладання неефективних інвестицій, крім життєво необхідних для підприємства й обґрун­тованих з позицій розвитку ринку.

Комплекс заходів з оперативної реструктуризації містить заходи з зниження всіх видів витрат (без одержання будь-яких суттєвих інвестицій) і швидкого збільшення обсягу збу­ту продукції та обороту капіталу.

Стратегічна реструктуризація підприємства за­безпечує довготермінову його  конкурентоспроможність. Для досягнення такої конкурентоспроможності необхідне визначення стратегічної мети підприємства, розробка стратегічної концепції розвитку, а також напрямів та інструментів реалізації цієї мети. Мету реструктуризації, яку можна сформулю­вати (беручи загалом) таким чином: продукція підприємства має відповідати поточному платоспроможному попиту.

Організаційно-правовий вид реструктуризації характери­зується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організа­ційної структури та власника державних підприємств.

Технічну реструктуризацію пов'язано із забезпеченням тако­го стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології, «ноу-хау», управлінських на­вичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання й логістики, тобто всього того, що дає підприємству змогу виходити на ринок з ефективною та конкурентоспроможною продукцією.

Економічна життєздатність досягається, коли продукція підприємства, його капітальні та поточні витрати, рівень продажу й цінова політика забезпечують такий рівень економічної рента­бельності підприємства, що відповідає сучасним умовам господа­рювання.

Після досягнення фінансової життєздатності суб'єкт господа­рювання матиме таку структуру балансу підприємства, за якої по­казники ліквідності і платоспроможності задовольняють вимоги ринку, а також позбудеться проблем із виплатою кредитів, відсотків за них чи з погашенням інших боргових зобов'язань тощо.

Управлінську реструктуризацію зв'язано з підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспромож­не функціонування підприємства, зміну його організаційної струк­тури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політики.

Іноді підприємство потребує лише часткової або так званої обмеженої реструктуризації для віднов­лення економічної та технічної життєздатності. При цьому підприє­мство встановлює для себе певні стандарти (орієнтири), які є кінце­вою метою реалізації відповідного типу реформування. Такими орієнтирами можуть бути рівень фінансового лівериджу (співвідно­шення позикових і власних коштів), розмір робочого капіталу підприємства, а також коефіцієнт покриття боргів.

Для досягнення встановлених значень можуть використовува­тися такі заходи: реструктуризація (переоформления) боргів, до­даткова емісія цінних паперів, переоцінка активів, зниження дебі­торської заборгованості тощо. Коли проблеми підприємства є більш суттєвими, тоді підприємство потребує «усебічної» реструктури­зації.

«Усебічна» реструктуризація охоплює розробку нової організа­ційної структури, відповідної продуктової, трудової, технічної та технологічної політики, зміни в менеджменті, організації тощо.

У процесі обґрунтовування видів, форм та ступеня реструкту­ризації необхідно насамперед глибоко проаналізувати техніко-економічну й фінансову ситуацію.

Передовсім аналізують такі альтернативи:

• якщо прибутковість виробництва певної продукції не можна відновити з причин її низької якості, застарілої технології, високої собівартості, низького рівня використання виробничої потужності, яка унеможливлює економію на масштабах тощо, то виробництво треба припинити;

• для ресурсів, які вивільняються (виробничі потужності, «ноу-хау», управлінський і трудовий потенціал), визначаються нові пер­спективні види продукції, виробництво котрих забезпечить необ­хідну рентабельність вкладеного капіталу з урахуванням вартості реструктуризації;

• якщо виробництво не може бути відновлене навіть із реструктуризованими технічними умовами і перепрофільованим персона­лом, тоді підприємство підлягає закриттю, неекономічне й заста­ріле обладнання та наявні активи треба продати, а виробничі площі здати в оренду.

Будь-яку стратегію реструктуризації треба підсилювати захода­ми за трьома основними напрямками:

• зменшення витрат і підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, по­силення контролю за якістю продукції;

• модернізація або заміна обладнання; здебільшого модерніза­ція є вигіднішою і за критерієм витрат і з погляду стратегії розвит­ку підприємства;

• запровадження нової технології, доцільність якої має бути ре­тельно обґрунтована.