Державне регулювання - це діяльність, спрямована на підтримку стабільності в розвитку економіки і підвищення ефективності господарської системи як у національному масштабі, так і в міжнародних економічних зв'язках.

Доцільно більш докладно розібратися в кейнсіанській теорії як теоретичній базі державного регулювання економіки.

Основним методом стимулювання сукупного попиту кейнсіанці вважали фіскальну політику на основі збільшення державних закупівель, трансфертів і зменшення податків.

Фіскальна політика - це сукупність фінансових заходів держави по регулюванню витрат і прибутків бюджету з метою рішення відповідних проблем соціально-економічного розвитку країни. Існують два типи фіскальної політики: дискреційна і політика вмонтованих стабілізаторів.

Дискреційна (одномоментна) фіскальна політика — це цілеспрямована маніпуляція витратами і прибутками державного бюджету, що здійснюється на основі спеціальних державних рішень (парламенту, уряди).

Сутність дискреційної політики полягає у встановленні податкової політики і суми державних закупівель.

У короткостроковому періоді заходи бюджетно-податкової політики супроводжуються ефектами мультиплікаторів державних витрат, податків і збалансованого бюджету.

M_d=∆Y/∆G=1/(1-b),

M_{d –}мультиплікатор державних витрат;

B – гранична схильність до споживання (МРС);

∆Y –приріст реального обсягу виробництва;

∆G – приріст державних витрат.

Мультиплікатор, що одержав назву мультиплікатор Кейнса, показує, на скільки збільшується рівноважний рівень доходу в закритій економіці в результаті росту не тільки витрат державних, але і будь-яких автономних витрат на одиницю.

З урахуванням оподаткування доходу модель мультиплікатора змінюється:

M_d=____1_____ , де

1-b(1-t)

t – гранична податкова ставка, яка визначається: t=∆T/∆Y, Т –податки.

Мультиплікатор державних витрат у відкритій економіці відносно менший, чим у закритій:

M_d=____1_____ , де

1-b(1-t)+М*

М* - гранична схильність до імпортування.

Мультиплікатор податків визначається за формулою:

M_t=∆Y/∆T=-b/(1-b), де

M_t- мультиплікатор податків;

∆Т – приріст податків.

Мультиплікатор податків у закритій економіці:

M_t= _ -b_ ,

1-b(1-t)

а у відкритій:

M_t= _ -b_ ,

1-b(1-t)+М*.

При одночасній зміні величини державних витрат і автономних податків зміна доходу визначається так:

∆Y=∆G ____1_____ - ∆Ta ______b____

1-b(1-t)+М* 1-b(1-t)+М*.

Якщо державні витрати й автономні податкові відрахування зростають на ту саму величину що і рівноважний об'єм виробництва зростає. У цьому випадку говорять про мультиплікатора збалансованого бюджету, що завжди дорівнює або менше одиниці.

Мультиплікатор збалансованого бюджету не припускає абсолютного усунення будь-яких бюджетних дефіцитів або надлишків. Мова йде про збалансування змін у дохідній і видатковій частинах бюджету, тобто про зберігання рівності ∆T=∆G, де під символом ∆T узагальнено позначаються всі зміни прибутків бюджету, а під ∆G - уся зміна витрат бюджету.

Політика вмонтованих стабілізаторів включає елементи рухливі, що змінюються в процесі економічного розвитку.

Вмонтовані стабілізатори - це податки, що мають властивість автоматично, без спеціальних державних рішень змінювати відношення прибутків до витрат бюджету в залежності від необхідності стабілізації економіки.

Стимулююча фіскальна політика, яку використовують під час кризи і депресії, включає такі заходи:

- збільшення державних витрат,

- зменшення податків,

- результатом стимулюючої фіскальної політики є прагнення бюджету або до дефіциту, або до збільшення цього дефіциту.

Стримуюча фіскальна політика, що використовують під час інфляційного росту, включає:

- скорочення державних витрат;

- підвищення податків.

Це сприяє стримуванню інфляції і стабілізації економіки. Таким чином, антициклічна спрямованість фіскальної політики допускає, що під час спаду економіки бюджет зводиться з дефіцитом, а під час інфляційного росту - із надлишком. Це означає, що реалізація фіскальної політики з однієї сторони є ефективним інструментом стабілізації економіки, зменшення безробіття і стримування інфляції, а з іншого боку - вона сприяє утворенню бюджетного дефіциту і породжує державну заборгованість і інфляцію.

Фінансування дефіциту державного бюджету здійснюється за рахунок: емісії, державних позик, збільшення податкових надходжень у державний бюджет.

Однак жодний із способів фінансування дефіциту державного бюджету не має абсолютних переваг перед іншими і не є цілком неінфляційним.

Реальний дефіцит державного бюджету

Номінальний дефіцит державного бюджету

Величина державного боргу на початок року

Темп інфляції

Державний борг — загальний розмір заборгованості уряду власникам цінних паперів, рівний сумі минулих бюджетних дефіцитів мінус бюджетні надлишки.

Державний борг ділиться на внутрішній державний борг і зовнішній борг.

Внутрішній державний борг - заборгованість держави громадянам, фірмам і установам даної країни, що є держателями цінних паперів.

Зовнішній борг - заборгованість держави іноземним державам, громадянам, фірмам, що є держателями цінних паперів.

Однак абсолютні розміри бюджетного дефіциту і державного боргу не можуть служити надійними макроекономічними показниками, тим більше, що заборгованість звичайно збільшується в міру росту ВНП. Тому необхідно використовувати відносні показники заборгованості:

__борг_ , ________борг_________ ,

ВНП експорт товарів та послуг

сума обслуговування боргу , сума обслуговування боргу

ВНП експорт товарів та послуг

У макроекономічному аналізі також використовується порівняльна діагностика показників:

_______ВНП_________ та _______борг________

чисельність населення чисельність населення

країни країни