Методичні рекомендації до вивчення теми:

У даній темі передбачається розгляд наступних питань:

1. Економічний ріст як основа макроекономіки

2. Чинники і показники економічного росту

3. Моделі економічного росту

Основними показниками економічного росту є абсолютне збільшення продукту або його збільшення на душу населення. Обсяг  продукту (Y) залежить від кількості виробничих чинників і технічного прогресу. До основних виробничих чинників відносяться капітал (V), праця (L) і природні ресурси (N). Залежність між витратами виробничих чинників і продукт описують за допомогою виробничої функції:

Y=1(K,L,N)

Для аналізу економічного росту важливе значення мають показники граничної продуктивності, що визначають розмір приросту випуску продукції, який залежить від приросту кожного окремого чинника при незмінності інших. Показники граничної продуктивності:

1) гранична продуктивність праці: МРL =∆Y / ∆L

2) гранична продуктивність капіталу: МРК = ∆Y/∆ K.

3) гранична продуктивність природних ресурсів: МРN = ∆Y / ∆N.

Показники граничної продуктивності дозволяють визначити вплив кожного чинника на збільшення обсягу випуску продукції:

Y = K∙(∆Y/∆K)+L(∆Y/∆L)+N(∆Y/∆N)

Економічний ріст на сучасному етапі досліджується за допомогою моделей економічного росту. Модель - це абстрактне спрощене вираження економічного процесу у формі рівнянь і графіків. Існують однофакторні (неокейнсіанські) і багатофакторні (неокласичні) моделі економічного росту.

До однофакторних моделей відносяться моделі Е.Домара і Р.Харрода, що засновані на визначній ролі попиту в забезпеченні макроекономічної рівноваги, а вирішальним елементом попиту є інвестиції.

Модель Е. Домара:

∆Y = Sα, де

 І

∆Y- темп зростання чистих капіталовкладень;

 І

S – гранична схильність до заощадження;

α – гранична продуктивність капіталу

Модель Р. Харрода:

∆Y = __S__

Y_t-1     a-S,        де

∆Y – темп приросту обсягу виробництва;

Y_t-1

а – акселератор, який визначається:

а = ∆І

∆Y

Моделі Е. Домара і Р. Харрода не можуть відбити умови рівноваги в економіці з урахуванням безробіття, неповного використання виробничих потужностей і інфляції. Тому вони критикуються неокласиками, що пропонують багато факторні моделі. Модель Кобба-Дугласа: Y = A∙K^α L^√3,

де Y - кінцевий результат виробництва (ВНП) K - витрати капіталу,

 L - трудові витрати,

А - коефіцієнт домірності показників, (α, β- емпіричні коефіцієнти еластичності випуску продукції за капіталом і працею.

Вирішальним чинником, що впливає на економічний ріст є капіталоозброєність праці, що визначається як відношення капіталу до трудових витрат: Z=K/L

На капіталоозброєність праці впливає норма заощадження. Причому її збільшення викликає суперечливі наслідки: з однієї сторони збільшуються інвестиції, а з іншого боку - зменшується норма споживання; оскільки С= І-S, -де С - норма споживання, S - норма заощадження.

У моделі Р.Солоу це протиріччя вирішується на підставі категорії за назвою "золоте правило накопичення", що має на увазі таку норму заощадження, при котрій стійкий рівень капіталоозброєності забезпечує максимальний рівень споживання:

α = γ, де

α – гранична продуктивність капіталу;

γ – норма амортизації.

Якщо враховуємо приріст населення і технічний процес, то модель Солоу набуває такого вигляду: α – γ = ψ + λ, де

Ψ – темп росту населення;

λ -  темп технічного прогресу.