1. Методичні рекомендації до вивчення теми

Питання:

1. Інфляція як індикатор макроекономічної нестабільності.

2. Соціально-економічні наслідки інфляції.

3. Антиінфляційна політика держави.

Інфляція - це стійка тенденція до підвищення середнього рівня цін. Традиційно інфляцію визначають як переповнювання каналів обороту грошової маси понад потреби товарообігу, що приводить до знецінювання грошової одиниці і відповідно до росту товарних цін.

Причиною інфляції є диспропорції суспільного відтворення (попит-пропозиція, споживання-накопичення, інвестиції-заощадження). А чинниками, що стимулюють інфляцію, можна вважати:

-         надмірну емісію грошей;

-         дефіцит державного бюджету;

-         недосконалість інвестиційної і фіскальної політики;

-         неефективність кредитного механізму;

-         монополістичне ціноутворення.

Тому інфляцію можна вважати багатофакторним процесом. Відносну зміна середнього рівня цін називають рівнем інфляції (темпом росту цін).

π = Pn – Pn-1, де

Pn-1

π -рівень інфляції

Рn - середній рівень цін у плановому році;

Pn-1 - середній рівень цін у попередньому році.

Темп інфляції показує ступінь знецінювання грошей. Розрізняють інфляцію попиту й інфляцію витрат. Інфляція попиту виникає як слідство надлишкових сукупних витрат (сукупного попиту) в умовах, близьких до повної зайнятості.

Інфляція витрат виникає як наслідок підвищення середніх витрат на одиницю продукції і зниження сукупної пропозиції. Цей тип інфляції приводить до стагфляції, тобто одночасного росту інфляції безробіття на фоні спаду виробництва. Взаємозв’язок інфляції попиту і інфляції витрат утворює інфляційну спіраль, у якій інфляційні чекання економічних агентів виконують роль передавального механізму. Якщо уряд і Центральний банк не мають інструментів керування інфляційними чеканнями, то на основі спіралі "заробітна плата - ціни" виникає гіперінфляція. Вона представляє собою некеровану інфляцію зі швидким темпом росту цін, яка робить особливо руйнівно впливає на зайнятість і випуск, тому що в цих умовах економічно вигідно вкладати кошти в спекулятивні операції, а не в інвестиції.

Зниження рівня інфляції попиту може бути досягнуто тільки шляхом обмеження зайнятості і збільшення безробіття, (крива Філліпса).

Компроміс між інфляцією і безробіттям у макроекономічних моделях може бути подано у наступному вигляді:

p=p^l+1(Y-Y*)+e, де

Y*

p - фактичний рівень інфляції;

p^l - очікуваний рівень інфляції;

(Y-Y*)

Y*     - інфляція попиту;

e— зовнішній ціновий шок (інфляції витрат).

Оскільки (Y-Y*)/Y* визначається динамікою циклічного безробіття відповідно до закону Оукена, ті рівняння короткострокової кривої Філліпса набуває вигляду:
p=p^l+b(U-U*)+e, де:

(U-U*) - фактичний і природний рівень безробіття (відповідно);

b - емпіричний коефіцієнт чутливості НП до циклічного безробіття.

 Знаючи рівень інфляції, можна, користуючись правилом "величини 70", підрахувати через скільки років подвояться ціни. Для цього необхідно 70 розділити на щорічні темпи інфляції.

По цьому ж правилу можна підрахувати через скільки років подвоїться ВНП, для цього слід 70 поділити на щорічний темп росту ВНП.

Розрізняють наступні види інфляції:

а) помірна - 2- 4% у рік;

б) галопуюча до 200% у рік;

в) гіперінфляція - понад 200% у рік.

Якщо з помірною інфляцією ніхто не веде боротьбу, вважаючи її стимулом розширення виробництва, то з галопуючою, а тим більше гіперінфляцією, держава веде серйозну боротьбу, передбачаючи антиінфляційні міри тактичні і стратегічні.

У зв'язку з антиінфляційною політикою гостро стоїть питання про витрати на боротьбу з інфляцією. Для кількісної оцінки ефективності боротьби з інфляцією використовують так званий коефіцієнт втрат. Він показує, скільки відсотків реального річного об'єму випуску необхідно принести в жертву, щоб знизити інфляцію на один процентний пункт.

Іноді коефіцієнт втрат розраховують як відношення накопиченого показника циклічного безробіття до розміру зниження інфляції (у процентних пунктах) за визначений період. Наприклад, якщо протягом  3-х років сума щорічних перевищень фактичного рівня безробіття над природним, тобто S(U-U*), склала 8%, а інфляція за ці ж 3 роки знизилася з 6% до 4%,тобто на 2 процентних пункти, то коефіцієнт втрат буде дорівнювати:⁸ =4