1. Методичні рекомендації до вивчення теми:

У даній темі передбачається розгляд таких питань:

1. Економічний кругообіг в умовах ринку

2. Сукупний попит і чинники, що на нього впливають

3. Сукупна пропозиція. Чинники, що впливають на сукупну пропозицію

4. Макроекономічна рівновага і механізм його забезпечення

5. Споживання, заощадження, інвестиції й умови рівноваги

Особливу увагу варто приділити проблемі макроекономічної рівноваги і механізму його забезпечення.

Різкі зміни сукупного попиту і сукупної пропозиції викликають шоки, що приводять до відхилення обсягу випуску і зайнятості від потенційного рівня,

Шоки з боку попиту можуть виникати внаслідок різкої зміни пропозиції грошей або швидкості їх обертання, різких коливань інвестиційного попиту.

Шоки пропозиції зв'язані з різкими стрибками цін на ресурси, стихійними лихами, посиленням активності профспілок, зміною законодавства (охорона навколишнього середовища).

За допомогою моделі DА-AS можна оцінити вплив шоків на економіку, а також наслідків стабілізаційної політики держави, спрямованої на зм'якшення коливань, викликаних шоками, і відновлення рівноважного обсягу виробництва і зайнятості на колишньому рівні.

Наприклад, негативний шок пропозиції (ріст цін на нафту) викликає ріст загального рівня цін (короткострокова крива АS зрушується нагору від SRАS₁ до SRАS₂) і падіння обсягу випуску (точка B).

Рівень                              AD₂

цін           AD₁

                          B                  C                           SRAS₂

                                               A                                  SRAS₁

                                                                                        Y

 Рис. 1. Шок пропозиції

Перед суспільством постає дилема: або тривалий спад виробництва і збільшення безробіття, або ріст цін при зберіганні зайнятості і випуску. Центральний банк може нейтралізувати спад в економіці, збільшивши пропозицію грошей (збільшення сукупного попиту з AD₁ до AD₂ і відновивши економічну рівновагу (точка С).

Зроблений національний продукт витрачається на споживання і заощадження.

Відповідно до класичної економічної теорії, основним чинником, що визначає динаміку заощаджень і споживання є ставка відсотка, а відповідно до кейнсіанської - розмір використаного доходу, що залишається після відрахування податків.

У той же час динаміка інвестицій визначається, насамперед, динамікою процентних ставок, що знаходить відображення у відповідних функціях споживання, заощадження і інвестицій.

Найпростіша функція споживання:

C=a+b(Y-T), де С - споживчі витрати, а - автономне споживання, розмір якого не залежить від розмірів поточного використаного доходу, b - гранична схильність до споживання, V – доход, Т - податкові відрахування, (Y-Т) - використаного доходу.

Гранична схильність до споживання - частка приросту витрат на споживчі товари і послуги в будь-якому вимірі використаного доходу.

МРС=b=-∆C

∆Y_D,  де

 МРС, b - гранична схильність до споживання

∆С - приріст споживчих витрат ;

∆Y_D - приріст використаного доходу

Крім того, в макроекономіці розраховують середню схильність до споживання - частку використаного доходу, що домашні господарства витрачають на споживчі товари і послуги.

АРС = C/Y_D, де

АРС - середня схильність до споживання, С - розмір споживчих витрат Y_D- розмір використаного доходу.

Найпростіша функція заощаджень;

S=а+(1-b)(Y-Т), де S - розмір заощаджень (1-b) - гранична схильність до заощадження

Гранична схильність до заощадження - частка приросту заощаджень у будь-якій зміні використаного доходу.

МРS = ∆5/∆Y_D, де

МРS або (1-b) - гранична схильність до заощадження ;

∆S - приріст заощаджень;

∆Y_D- приріст використаного доходу

Середня схильність до заощадження - частка використаного доходу, що домашні господарства зберігають.

АРS=S/Y_D, де

АРS - середня схильність до заощадження,

S - розмір заощаджень,

Y_D(з - розмір використаного доходу.

Причому,  АРС+АРS - 1, МРС+МРS = 1.

Найпростіша функція інвестицій:

I = e – dz + XY, де I - інвестиційні витрати;

e - автономні інвестиції, визначені зовнішніми економічними чинниками (запаси корисних копалин);

z - реальна процентна ставка;

d - емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки ставки відсотка;

γ - гранична схильність до інвестування;

V - сукупний доход.

Гранична схильність до інвестування - частка приросту витрат на інвестиції в будь-якій зміні доходу:

γ = ∆I/∆Y, де

∆I - зміна розміру інвестицій;

∆Y - зміна доходу.

Основні типи інвестицій:

а) виробничі інвестиції;

б) інвестиції в товарно-матеріальні запаси;

в) інвестиції в житлове будівництво.

Фактичні інвестиції містять у собі як заплановані, так і незаплановані інвестиції (інвестиції в товарно-матеріальні запаси). Ці незаплановані інвестиції функціонують механізм , що приводить у відповідність фактичні розміри заощаджень і інвестицій і встановлюють макроекономічну рівновагу (мал.2,).

Е

                                                                                Y=E

                                       A

                                                                                 E=C+I+G+X_n

                                             Y₀                                          Y

Рис. 2. Взаємозв'язок витрат і доходу. «Хрест Кейнса».

Функція планованих витрат Е=С+І+G+Хn графічно зображується як функція споживача. У точці А досягається рівновага планованих і фактичних інвестицій і заощаджень, тобто встановлюється макроекономічна рівновага.

Рівноважний рівень випуску може коливатися в відповідності зі зміною розміру будь-якого компонента сукупних витрат: споживання, інвестицій, державних витрат або чистого експорту.

Приріст будь-якого компоненту автономних витрат ∆А=∆(а+І+G+Xn) викликає більше зростання сукупного доходу (∆Y) завдяки ефекту мультиплікатора.

Мультиплікатор автономних витрат – це відношення зміни рівноважного ВНП до зміни будь-якого компонента автономних витрат

M=∆Y/∆A, де

m – мультиплікатор автономних витрат;

∆Y – зміна рівноважного ВНП;

∆А – зміна автономних витрат, які не залежать;

Мультиплікатор є фактором економічної нестабільності, що підсилює коливання ділової активності зі зміною автономних витрат.

Відсутність рівноваги між інвестиціями та збереженням може привести до двох негативних ефектів: інфляційному (ІР) і рецесійному розриву (РР) (Див. Рис.3).

Е

                                                    В

                                        А              РР

                     ІР

                           С

                            Y₁         Y₀       Y₂                            Y

Рис. 3. Інфляційний і рецесійний розриви.

Рецесійний розрив - розрив, на якому повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВНП до не інфляційного рівня повної зайнятості.

Щоб перебороти рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і «перемістити» рівновагу з точки А в точку В. При цьому збільшення сукупного рівноважного доходу складає:

∆Y= (величина розриву)(величина мультиплікатора автономних витрат).

Формула рецесійного розриву:

∆Е = YpP-Y

 m

Yр - потенційний ВНП,

Y - фактичний ВНП,

Р - індекс цін,

m - мультиплікатор автономних витрат.

Інфляційний розрив - розрив, на який повинні скоротити сукупний попит (сукупні витрати), щоб знизити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості.

Подолання інфляційного розриву припускає зменшення сукупного попиту і "переміщення" рівноваги з точки А в точку С. При цьому скорочення рівноважного сукупного доходу ∆Y складає:

∆Y = -(величина розриву) (величина витрат)

Формула інфляційного розриву:

-∆Е = (Yр - Y)/m.

Мультиплікатор дає можливість визначити зміну реального ВНП, викликане зміною в сукупних витратах, при стабільних цінах.

При нестійких цінах реальний ВНП змінюється в інших умовах. В умовах інфляції перемноження зміни витрат на мультиплікатор (∆Еm) відбиває приріст номінального ВНП, що у визначених пропорціях розподіляється між приростом реального 131 II 1 і приростом цін. Тому номінальний ВНП в аналізованому періоді складає:

Уb + ∆Еm. Після його дефлювання  і зіставлення з реальним ВНП базового періоду можна визначити приріст реального ВНП, викликаний початковим приростом сукупних витрат в умовах інфляції:

∆Y=(Yb+∆Еm)  - Yb.

P