Виробничі відносини - це відносини між людьми, в які вони вступають між собою в процесі виробництва, створення матеріальних благ, розподілу, в результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробленому національному продукті, обміну, в процесі якого отримана частка при розподілі (натуральна, грошова) обмінюється на необхідні конкретні засоби існування, споживання, де вироблена продукція завершує свій рух, відбувається її кінцеве споживання і, тим самим, дасться поштовх до починання нового виробничого циклу. Суть і основу виробничих відносин становлять відносини власності на засоби виробництва. Вони характеризують: по-перше, суспільний спосіб поєднання робітника із засобами виробництва;по-друге, відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;по-третє, умови розпорядження і використання факторів і результатів виробництва, тобто ту суспільну форму, в якій воно відбувається. Отже, відносини власності визначають, у чиїх інтересах ведеться виробництво, тип суспільства, а також його класову і соціальну структуру. Ця група виробничих відносин отримала назву — соціально-економічні. Виробничі відносини також виникають не лише з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ або привласнення засобів і результатів виробництва. Вони виникають також і в процесі його організації та управління ним. Ця група відносин називається організаційно-економічними відносинами, їх специфіка полягає в тому, що вони характеризують лише стан виробництва, відображають особливості розвитку його факторів, їх суспільну комбінацію. При цьому не зачіпаються соціально-економічні форми виробництва. Тому орг.-екон. відносини можуть мати спільний зміст на різних історичних ступенях розвитку. Це поділ праці, її спеціалізація та кооперація, комбінування виробництва тощо. Отже, структура виробничих відносин суспільства включає в себе соціально-економічні та організаційно-економічні відносини. Основою ж усіх виробничих відносин виступають відносини власності. Всі ці відносини в сукупності становлять систему виробничих відносин суспільства. Власність - це сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу, засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування. Типи власності: суспільна, приватна. Суспільна власність характеризується спільним привласненням засобів виробництва й виробленого продукту. Можна виділити два основних види цієї власності: а)власність народу в цілому;б)власність окремих колективів. Формами суспільної власності є загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій тощо. Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, й вироблений продукт, належать приватним особам. Розрізняють два види приватної власності - трудову й нетрудову. Трудова приватна власність ґрунтується на власній праці власника або членів його сім'ї. Нетрудова приватна власність - на використанні найманої праці. Сучасна перехідна економіка України може ефективно функціонувати лише за наявності в ній різноманітних видів і форм власності:1)індивідуальна (особиста і приватна) власність громадян; 2)колективна власність; 3)державна власність;4)власність інших держав, міжнародних організацій, спільних підприємств та іноземних громадян. Кожен з цих видів має різноманітні форми.Роздержавлення - це передача власності з державного сектору в приватний. Приватизація — це лише етап роздержавлення, який передбачає передачу працівникам символу власності на частину засобів виробництва або продаж їх у приватну власність.