У широкому розумінні ринок є сферою прояву економічних відносин між людьми, які виникають
у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. ринок – це сфера товарного обігу і зв'язана з ним сукупність
товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками та споживачами у процесі
купівлі-продажу товарів. Розширене трактування розкриває дуже важливий суттєвий
аспект – ринок забезпечує органічний зв'язок між виробництвом і споживанням,
перебуває під їхнім впливом і сам впливає на них. На ринку виявляються реальні
обсяги та структура різноманітних потреб, суспільна значущість виробленого
продукту й витраченої на його виготовлення праці, установлюється співвідношення
між попитом і пропозицією, яку формує певний рівень цін на товари та послуги. Окрім
спеціальної функції із забезпечення рухові товарів від виробника до споживача
ринок виконує в економічній системі суспільства регулятивно-контрольну й
стимулюючу функції. Стимулююча функція полягає в тім, що ринок ініціює
виробництво саме тих товарів, які потрібні споживачам. Найбільш поширеним є чотирьохпозиційний
підхід до загальної структуризації ринку, а саме: з позицій його суб’єктного
складу, продуктово-ресурсного наповнення, елементно-технологічних зв’язків і
територіально-просторової організації. Найбільше охоплення суб’єктів ринку,
групування їх з урахуванням специфічних особливостей ринкової поведінки
досягається виділенням п'яти основних типів
ринків: 1)ринку споживачів –
окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують послуги
для особистого споживання;2)ринку
виробників – сукупності осіб і підприємств, що закуповують товари для
використання їх у виробництві інших товарів та послуг; 3)ринку посередників – сукупності осіб та організацій, які стають
власниками товарів для перепродаж або здавання їх в оренду іншим споживачам із
зиском для себе; 4)ринку громадських
установ, які купують товари та послуги для забезпечення сфери комунального
господарства або для забезпечення діяльності різних некомерційних організацій; 5)міжнародного ринку – зарубіжних
покупців, споживачів, виробників, проміжних продавців. До найбільш розвинутих
елементно-технологічних форм ринку належать: ринок засобів виробництва;ринок
предметів споживання;ринок інновацій та інформації;ринок інвестицій;ринок робочої
сили;грошово-кредитний і валютний ринки. Інфраструктуру
ринку сукупність організацій, які мають різні напрямки діяльності,
забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, що
здійснюють оборот товарів, просування останніх зі сфери виробництва в сферу
споживання. До елементів інфраструктури належать: комерційні інформаційні
центри; сировинно-товарні, фондові, валютні біржі; комерційні, інвестиційні,
емісійні, кредитні та інші банки; транспортні і складські мережі; комунікаційні
системи тощо. Поряд із визначеними законодавством нормами і правилами
господарювання та юридичної відповідальності за порушення таких у ринковій
економіці сформувалися загальновизнані принципи поведінки суб’єктів господарювання
на ринку. принцип соціального партнерства,
базовий, визначає будь-яку розвинуту ринкову економіку як соціально
орієнтовану. Іншим важливим принципом поведінки на ринку є принцип свободи підприємництва. Ці принципи конкретизуються через
певні локальні засади саморегуляції господарської поведінки. Основними з них
є:1)спільність комерційних інтересів і постійний пошук засобів максимального
задоволення потреб споживачів; 2) взаємовигідність ділових стосунків, що
передбачає забезпечення достатнього прибутку партнерам;3)рівноправність у взаємовідносинах,
що означає однакову відповідальність за порушення розумів догоди, альтернативу
у виборі контрагентів;4)відповідальність перед кінцевим споживачем продукції
всіх суб'єктів господарювання (виробників, продавців, торгових посередників),
що беруть участь у виробництві та обігу товарів;5)самообмеження особистого
споживання, добровільне прагнення постійного виробничого інвестування, якісного
задоволення нових суспільних потреб, створення додаткових робочих
місць;6)підпорядкування виробничої та комерційної діяльності не досягненню короткочасних
успіхів, а забезпеченню стійкого економічного стану підприємства в тривалій
перспективі.
|