Населення країни - це чинник її комплексного економічного та соціального розвитку. Населення -  це трудові ресурси і споживач, яке впливає на формування міжрайонних функцій виробництва, потужність і структуру потоку продукції, що ви­возиться за межі певної території, розвиток місцевого виробництва.

Трудові ресурси створюють можливості для повнішого використання природних ресурсів, сприяють підвищенню рівня ком­плексного розвитку території. На території, добре забезпеченій трудовими ресурсами, розвиваються трудомісткі виробництва.

Населення як споживач впливає на розвиток галузей, які забезпечують його потреби в продуктах харчування і промислових това­рах, послугах. За кількістю населення, його статево-віковою структурою, розподілом між містом і селом, рівнем зарплати, культурно-освітнім рів­нем визначають обсяги й асортимент продукції галузей виробництва.

Для визначення впливу населення на процес еко­номічного й соціального розвитку країни досліджуються демографічні параметри (чисельність, динаміка, статево-вікова структура, показники природного приросту), особливості розселення, трудова дія­льність.

У порівнянні з 1913 роком (35,2 млн.осіб) населення України збільшилося в 1,4 раза. Водночас були великі людські втрати внаслідок війн, політичних репресій, голодомору 30-х років. Результат механічних втрат населення –  сучасна деформована вікова структура.

Починаючи з 1993 р. загальна чисельність населення України по­чала зменшуватись внаслідок природного й механічного руху.

Природний рух (прирост) – найважливіший чинник динаміки загальної чисельності населен­ня. Динаміка природного приросту населення залежить від рівнів народжуваності й смертності; приріст населення – це різниця між кількістю народжених і померлих за певний період (рік). Ці показники розраховують на 1000 душ населення, одержуючи середні коефіцієнти:

           N

коефіцієнт народжуваності              n =           1000;

         T S

                                                                                 M

коефіцієнт смертності                     m  =           1000;

         TS

       N - M

коефіцієнт природного приросту   К_пр =             1000,

                                                                    T S

де N – кількість народжених у країні (регіоні) за період Т; М – кількість померлих; S – середня кількість мешканців регіону за період Т (рік).

Коефіцієнти природного руху обчислюється у проміле – ‰.

Щоб забезпечити хоча б просте відтворення населення (нульовий приріст), необхідно, щоб сумарний коефіцієнт становив 2,6; саме стільки повинна народити дітей жінка протягом життя (умовно до 50 років).

 За останні десятирічча коефіцієнт смертності не зазнав значних змін (14,3‰ у 1940 p., 14,9‰ у 1997 р. і 15,3‰ у 2000 p.). Проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (з 27,3‰ у 1940 р., 8,7‰ у 1997 р. і 7,8‰ у 2000 р.) і, як наслідок, коефіцієнт приро­дного приросту населення (з 13,0‰ у 1940 р. до – 6,2‰ у 1997 р. і - 7,5‰ у 2000 р.).

Зниження народжуваності та зростання смертності населення зумовлено погіршенням умов життя, скла­дною екологічною ситуацією, яка загострилася після катастрофи на ЧАЕС. Найвища смертність спостерігається серед чоловіків віком понад 40, а серед жінок - понад 50 років. Основні причини смертно­сті - хвороби серцево-судинної системі, новоутворення, нещасні випадки, отруєння, травми та ін. Зрос­тає смертність від захворювання на СНІД та туберкульоз.

Висока також і смертність серед дітей у віці до одного року. У 2000 р. вона становила 12,7‰, у тому числі в містах - 12,8‰, в сіль­ській місцевості - 12,6‰.

На коефіцієнт народжуваності впливають і показники шлюбності та розлучень, питання формування сім'ї. В Україні кількість зареєстрованих шлюбів постійно зменшується (9,3 на 1000 осіб у 1990 р. і 6,3 - у 2000 p.). Спостерігається тенденція: збільшення кількості ранніх шлюбів і розлучень; не реалізується настанова сімей на народження 2-3 дітей. Структура середньої Української сім’ї: батько, мати, 1,1 дитини.

Несприятлива демографічна ситуація практично на всій території України. Найнижчий природний прирост населення у північних і східних областях (Чернігівська, Сумська, Луганська, Донецька та ін.), він поступово знижується, особливо в селах. Причина цього - до­сить висока частка людей похилого віку в сільській місцевості.

Середня тривалость життя для тих хто народився у 2000 році буде становить 67,9 року, серед чоловіків - 62,4, а жінок - 73,6 року. За цим показником Україна посідає 52-ге місце в світі. Середній вік жителя України - 37 років.

Процес зниження природного приросту називають депопуляієй населення. Зниження природного приросту населення деформує його вікову структуру, знижує природний приріст трудових ресур­сів. «Старіння» населення призводить до збільшення демографічного навантаження на працездатних, до труднощів у формуванні тру­дових ресурсів та забезпеченні господарства робочою силою. Висока частка осіб у віці, старшому за працездатний, зменшує трудовий потенціал держави. Частка пенсіонерів зростає, а молодшого покоління - скорочується. Зараз людей працездатного віку понад 56%. Кількість жінок становить 53 % населення, або 25 млн. 941 тис. осіб.

У більшості сільських районів України природного приросту населення немає. Кількість людей пенсійного віку постійно зростає. Статево-вікова структура свідчить про високе демографічне навантаження на населення працездатного віку.

Відомості про демографічну ситуацію необхідні для вивчення процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кіль­кісної та якісної структури.