Економічна оцінка природних умов і природних ресурсів - це вартісний вираз довгострокового ефекту від їх експлуатації. Вартісна оцінка природних ресурсів необхідна для економічного обґрунтування вкладень у відтворення, охорону й раціоналізацію використання природних багатств і вибору найвигідніших із народногосподарсь­ких позицій засобів їх утилізації.

Труднощі економічної оцінки пов'язані з тим, що природні ресурси, як і природні умови, - це «дар природи» (доки в них не вкладено труд).

Визначення якості ресурсів і умов використання називають оцінюванням.

Існує дві групи економічних оцінок природних факторів:

Економічна оцінка природних ресурсів здійснюється двома основними методичними підходами: затратним і рентним.

При затратному підході грошова оцінка природних ресур­сів здійснюється на підставі суспільних затрат на їх госпо­дарське освоєння й експлуатацію - пошуки, розвідка, підготовлення до експлуатації корисних копалин, меліорація, рекультивація тощо. Масштаби цих затрат і можуть стати базою визначення вартості тих чи інших видів ресурсів. У практиці господарських розрахунків ці оцінки застосовують­ся до таких природних ресурсів: мінеральна сировина й паливо (затрати на розвідку та освоєння), ґрунтові й лісові ресурси (затрати на відтворення), атмосферне повітря й вода (затрати на очищення від забруднення) та ін.

Рента є результатною характеристикою (перевищення результатів експлуатації будь-якого об'єкта над за­тратами) і виражає затрати, але на відміну від фактичних, затрати, виражені в ренті, є затратами суспільно необхідними, що виникають за умови вибуття ресурсу, котрий підлягає оцінці.

При рентному підході природний ресурс може оціню­ватися двома способами:

Рентна методика базується на обчисленні диференціальної ренти, тобто різної величини прибутку, який отримується під час експлуатації природних ресурсів різної якості та місцезнаходження (землі, розташовані далеко або близько від транспортних магістралей, корисні копалини знаходяться біля поверхні або глибоко).

Щоб задовільнити зростаючі потреби промисловості у природних ресурсах, необхідно залучати до обробітку не тільки кращі й середні родовища, а й відносно гірші. Це стосується і ділянок, що є носіями природних ресурсів і розташовані на різній відстані від місця їх споживання. Але для цього виробництво й реалізація продукції, отриманої з використанням гірших природних ресурсів, повинні бути економічно вигідними, тобто ціна на продукцію з цих ділянок повинна забезпечувати нормальні умови для розширеного відтворення. Саме ця ціна стане регулюючою на ринку товарів.  За цих умов на територіях, що є носіями кращих і середніх природних ресурсів (при однаковій ціні на них) виникає фіксований додатковий чистий прибуток, який перетворюється в диференційну ренту.