Ця галузь впливає не тільки на розвиток господарства, а й на територіальну організацію продуктивних сил. Будівництво потуж­них ліній електропередач дає змогу освоювати паливні ресурси незалежно від розміщення районів споживання. Достатня кіль­кість електроенергії притягує до себе виробництво електросталі, алюмінію та інших кольорових металів, в яких значна частка енергетичних ви­трат у собівартості готової продукції. У Донбасі, Придніпров'ї електроенергетика визначає виробничу спеціалізацію, і є основою формування ТВК.

У розвитку й розміщенні електроенергетики в Україні визначаль­ними є принципи: концентрації виробництва електроенергії на великих районних електростанціях (ДРЕС), які використовують де­шеве паливо й гідроенергоресурси; комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст та індустріальних центрів, широкого освоєння гідроенергоресурсів з урахуванням комплек­сного розв'язання завдань електроенергетики, транспорту, водопостачання, іригації та рибництва; випереджального розвитку атом­ної енергетики, особливо в районах з напруженим паливно-енергетичним балансом.

Розміщення електроенергетики залежить від наявності паливно-енергетичних ресурсів, споживачів електроенергії. Нині майже 1/3 електроенергії виробляється у районах споживання і понад 2/3 – у районах її виробництва.

В Україні є чотири види електростанцій:

1)      теплові – працюють на твердому, рідкому й газоподібному паливі. Серед них вирізняють конденсаційні й теплоелектроцентралі;

2)      атомні – в якості палива використовують уран або інші радіоактивні елементи;

3)      гідравлічні – використовують гідроресурси, це гідроелектростанції та гідростимуляційні електростанції;

4)      електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії.

Найпоширеніші в Україні теплові електричні станції. Вони виробляють майже 2/3 усієї електричної енергії у державі. Частка вугілля в структурі палива, яке використовують ТЕС, велика. Перевагою ТЕС є відносно вільне розмі­щення, вдвоє менший обсяг капіталовкладень у них порівняно з АЕС. Найбільшими ДРЕС в Україні є Вуглегірська, Старобешівська, Курахівська. Слов'янська, Криворізька-2, Придніпровська, Бурштинська, Запорізька, Ладижинська, Трипільська та ін.

Дедалі більшого значення набувають теплоелектроцентралі (ТЕЦ), споруджені поблизу споживача, оскільки радіус транспортування від них тепла невеликий (10–12 км), а коефіцієнт корисного використання тепла становить майже 70%, тоді як на ТЕС – тільки 30-35°/о. Теплоелектроцен­тралі обігрівають понад 25 міст України. Найбільші з них – Київська ТЕЦ-5, Дарницька (Київ), Київська ТЕЦ-6, Харківська ТЕЦ-5, Одеська, Калуська, Краматорська та ін.

Атомні електростанції не пов'язані з родовищами видобутку палива, що забезпечує широкий маневр їх розміщення. АЕС зорієнтовані виключно на споживачів, особливо на райони з обме­женими ресурсами палива та гідроенергії. В Україні запасів урану вистачить більш як на 100 років. Нині річний видобуток урану становить 400 т за рік. За виробниц­твом уранового концентрату країна займає провідне місце у світі. У нас немає влас­ного виробництва атомного палива з уранового концентрату. Створення власного виробництва палива дасть змогу скоротити валютні витрати на атомну енергетику на 30%. Крім того, необхідне виробництво елементів, які виводять тепло з реакто­рів.

В Україні працюють такі потужні атомні електростанції, як Запорі­зька, Південноукраїнська. Рівненська, Хмельницька. Під тиском громадськості припинено будівництво Кримської, Чигиринської, Харків­ської АЕС та Одеської атомної ТЕЦ, 15 грудня 2000р. закрита Чорнобильська АЕС.

Гідроелектростанції (ГЕС) – одне з найефективніших джерел електроенергії. Переваги їх полягають у тому, що вони виробляють електроенергію, яка у 5–6 разів дешевша, ніж на ДРЕС, а персоналу для їх обслуговання потрібно в 15–20 разів менше, ніж на АЕС. Коефіцієнт ко­рисної дії ГЕС становить понад 80%. Однак розміщення їх повністю залежить від природних умов, а виробництво ними електроенергії має сезонний характер. Будівництво ГЕС на рівнинних ріках України завдає значних матеріальних збитків, оскільки потребує затоплення великих те­риторій під водосховища. Поки що гідроенергетика посідає незначне місце в енергетиці України – до 9% потужностей і 9,2% виробництва електро­енергії. Основні гідроелектростанції, розташовані на Дніпрі – Дніпрогес, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Каховська, Канівська і Київська; на Дністрі – Дністровська ГЕС-ГАЕС; у Закарпатській області – Теребле-Ріцька. Крім того, близько сотні електростанцій невеликої потужності діють на малих річках, більші з них, належать до державної енергосисте­ми. Збудовано каскади ГЕС на річках Рось (Корсунь-Шевченківська, Стеблівська та ін.) і Південний Буг. Добудо­вуються Дністровська і Ташлицька ГАЕС.

Специфічну роль відіграють гідроакумуляційні електростанції (ГАЕС) – Київська, Дністровська. Їх електроенергією забезпечують споживачів у пікові години. ГАЕС працюють за принципом переміщення того самого обсягу води між двома басейнами, розміщеними на різній висоті.

Головна тенденція розвитку електроенергетики України – об'єднан­ня електростанцій в енергосистеми, які здійснюють виробництво, транспортування і розподіл електроенергії між споживачами. Енергосистеми дають змогу маневрувати у виробництві елек­троенергії як у часі, так і в просторі. У процесі транспортування електроенергії на значну відстань її втрати збільшуються, проте вони можуть зменшуватися при підвищенні напруги передачі. Тому будівництво висо­ковольтних ліній є досить актуальним.

Останнім часом ство­рено Об'єднану енергетичну систему України (ОЕС), 4 державні акціонерні енергогенеруючі компанії (ДАЕК), до яких увійшли всі ТЕС потужністю понад 500 МВт кожна («Донбасенерго», «Дніпроенерго», «Центроенерго», «Західенерго») і дві гідрогенеруючі компанії («Дніпрогідроенерго» і «Дністрогідроенерго»). Діють 24 обласні енергопостачальні компанії та дві міські (Київська, Севастопольська), а також «Крименерго». Усі 5 АЕС входять в об'єднання «Енергоатом». Об'єднана енергосистема України пов'язана з енергосистемами сусідніх з нею держав.

У 2001 р. виробництво електроенергії в Україні становило і 173 млрд кВт-год.

Нерентабельність виробництва електроенергії в Україні (відношен­ня собівартості електроенергії, виробленої з даного енергоджерела в Україні, до її світової собівартості) становить, %: вугілля – 58, газу – 155, мазуту – 95–125, урану – 89, води – 24.

Використання на електростанціях газу в якості палива нерентабельне, тому доцільно такі станції переводити на ву­гілля. Проте якщо газ використовувати в парогазових установках (ПГУ), ККД яких становить 50–52%, то собівартість 1 кВт-год виробленої електроенергії значно знизить­ся. З урахуванням екологічних параметрів ПГУ рентабельність газових ТЕС наближається до рентабельності вугільних. Машинобудування України може налагодити виробництво сучасних ПГУ, здатних конкурувати на світовому ринку.

Задоволенню потреб в електроенергії сприятиме всебічне енергозбереження, реконструкція і технічне переоснащення діючих потужностей, спорудження нових електростанцій, у тому числі введення в дію енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС.

Нетрадиційні джерела енергії. Серед них перспективними в Україні є вітрові, сонячні та ін.

В Україні розпочато будівництво 9 ВЕС, 5 із них знаходяться у Криму, де особливо гостро стоїть проблема з енергопостачанням. Найбільшою є Донузлавська ВЕС (53 вітрових агрегати, у 1998 р. вироблено 23, 5 млн кВт-год); експерементальні – Акташська (14), Чорноморська (4), Сакська (23) та Євпаторійська. У Миколаївській області працює Аджигільська ВЕС (3 вітроагрегати), на Херсонщіні – Асканійська та Новоазовська (12), на Львівщіні – Трускавецька (7 вітроагрегатів). Усі вітрові електростанції виробили понад 4 млн кВт-год електроенегрії, що становить 0,0025% загального вироблення її у 1998 р.