У минулому галузева структура й територіальне розміщення машинобудуван­ня формувалися планомірно, відповідно до принципів розміщення соціалістичного виробництва. На певних етапах цих принципів не завжди дотримувалися. Наприклад, курс на індустріаліза­цію України реалізувався через створення важкої індустрії. Тому машинобудування тяжіло до джерел сировини. Чинник тру­дових ресурсів враховувався тільки при розміщенні складного машинобудування, яке потребувало пра­цівників високої кваліфікації.

Бажання знизити вартість окремих об'єктів за рахунок економії на об'єктах промислової та соціаль­ної інфраструктур призвели до надмірної концентрації машинобудівних підприємств у великих містах.

За особливостями розміщення виробництва і технологічних проце­сів розрізняють машинобудування важке, загальне, середнє, виробництво точних механізмів, виробництво приладів та інструментів.

Важке машинобудування – це виробництво гірничо-шахтного, підйомно-транспортного, металургійного та енергетичного устаткування. Його характеризує низька трудомісткість і транспортабельність продукції, висока металомісткість. Більшість підприємств галузі з повним циклом (заготовка, обробка, складання), які випу­скають продукцію невеликими серіями, а також індивідуального призначення. Найбільшим підприємством важкого машинобудування в Укра­їні є Ново-Краматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні лис­тові стани неперервної дії, великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості.

Виробництво металургійного устаткування. Основними виробниками є Дебальцевський машинобудівний завод, який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткуван­ня, завод прокатних валків у м. Лутугіно Луганської області та Стаханівський ливарно-механічний завод, що виробляє доменне й стале­плавильне устаткування, в тому числі для механізації й автоматизації металургійних цехів. Устаткування для металургійної промисловості випускають також Старо-Краматорськнй завод та Маріупольський завод важкого машинобудування. Виробниками металургійного устаткування, металоконструкцій, установок для неперервного розливу сталі, прокатних станів для прокату труб, апаратів та устатку­вання для доменних печей, електромагнітних листоукладачів, чавуно- і шлаковозів, потужних роторних вагоноперекидачів стали міста Придні­пров'я – Дніпропетровськ, Кривий Ріг і Марганець.

Гірничо-шахтне машинобудування об'єднує 7 заво­дів, 5 НДІ. У 1989 р. обсяги виробництва становили 49% загальносоюзного рівня, але 62,6% продукції Україна імпортувала з Росії, Казахста­ну, Грузії. Укра­їна виробляла верстати для підземного видобутку, бурильні головки, пневматичні бурильні установк, навантажувально-доставочні машини, кар'єрні електровози, рудникові вагони, видобувні комбайни (для видобутку руди), а також бурильні верстати, вентилятори тощо.

Нині від 30 до 90% виробничих фондів підприємств застаріло, за­пасними частинами підприємства забезпечуються на 30%.

Головні підприємства галузі: ВО «Донецькгірмаш», Луган­ський завод гірничого машинобудування, Дніпропетровський заводи гірничо-шахтного обладнання, «КриворіжНДІрудмаш», Барвінківський та Ясинуватський машинобудівні заводи. Експортне значення галузі зменшилося.

Підйомно-транспортне машинобудування. Найбільші підприємства знаходяться у Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках і Дніпропетровську, середні – у Слов'янську, Золотоноші Черкаської області та Ківериях Волинської. Найбільш спеціалізованим підприємством України, є Львівський завод «Автонавантажувач».

Енергетичне машинобудувиння в Україні було добре розви­нене і мало експортне значення. Нині потреба в продукції цієї галузі зростає у зв'язку з реконструкцією енергетичного комплексу країни. Реконструкції потребують 8 великих, 25 середніх ГЕС і одна ГАЕС та багато ТЕС.

Національною енергетич­ною програмою (НЕП) передбачено подальший розвиток енергетичного машинобудування в Україні. Головним розробником призначений Харківський «Турбоатом», створений ще в 1934 р. за планом «ГОЕЛРО», який належить до відомих фірм світу. Він випускає всі види енергетичного обладнання для ТЕС, АЕС та ГЕС і експортує свою продукцію в 40 країн світу. Завод освоює виробництво нових турбін та обладнання для АЕС.

На існуючих потужностях в Україні можна випускати парові, газо­ві, гідравлічні турбіни, підігрівачі низького тиску, котельне-допоміжне обладнання, електрогенератори, трансформатори, електрофільтри, тех­нічні засоби автоматизованих систем управління технологічними лініями та ін.

На «Турбоатомі» освоєно виробництво нових турбін для цукрової промисловості, підігрівачів води в мережі, тягодувних машин, мікро- і міні-ГЕС, підігрівачів низького тиску, парогазових установок ПГУ-345.

Миколаївське ВО «Зоря», яке спеціалізується на випуску суднових двигунів, випускає парогазові установки, «ТЕК» (м. Монастирище Черкаської області) – парові котли. У програмі задіяні також Харківські підприємства «Електроважмаш» (вироб­ництво генераторів) та «Моноліт» (АСУ ТП), Сумський «Насосенергомаш», «Запоріжтрансформатор», Краматорський «Енергомашспецсталь», Багліївський завод котельного обладнання.

Трансформатори випускають Запорізький та Миколаїв­ський заводи, трансформаторні підстанції – Хмельницький, високовольтну апаратуру – Рівненський та Коломийський заводи.

Загальне машинобудування об'єднує транспортне (без автомобіль­ного) і сільськогосподарське (без тракторного), виробництво промислового технологічного та будівельного обладнання (без легкої та харчової промисловості). Підприємства цієї галузі орієнтуються на споживача готової продукції.

Локомотиво- й вагонобудування дуже капіталомістке, а тому прив'язане до джерел сировини. Тепловози виробляють у Луганську та Харкові на заводі транспорт­ного машинобудування,  електровози - у Дніпропетровську.  Тепловозоремонтні заводи, розміщені у Києві, Львові, Дніпропетровську, Полтаві, Одесі, Запоріжжі, Конотопі й Дружківці .

Залізничні вагони виробляють у Кременчуці й Дніпродзержинську, великовантажні вагони - у Стаханові (Луганська область). У Маріуполі – металеві вагони-цистерн. Найбільші вагоно-ремонтні заводи є в Києві, Харкові, Одесі, Львові й Конотопі.

Суднобудування. Україна належить до країн із відносно високим рівнем розвитку суднобудування (40% колишнього загальносоюзного виробництва). Суднобудівний комплекс складається з 8 суднобудівних, 5 машинобудівних, 11 приладобудівних заводів, 27 спеціалізованих КБ і НДІ.

На світовому ринку суднобудування склалась дуже сприятлива для України ситуація. Сьогодні найбільшими виробниками суден у світі є Пів­денна Корея та Японія, на кілька порядків відстають інші країни. Значний попит на нові судна у світі пов'язаний із старінням флоту в більшості країн світу та прийняттям нового міжнародного зако­ну, котрий забороняє заходити в порти суднам, строк експлуатації яких більший 10 років. Обсяг виробництва суднобудівної продукції в Україні не зменшується, як в інших галузях, а навпаки, зростає. Це одна з перспе­ктивних галузей машинобудування. Так на 1995-2000 рр. було укладено контракти на будівництво 33 суден на $930 млн, близько 90% яких пішло на експорт. Головні замовники – Греція й Росія.

Українські судновласники не замовляють судна через їх високу вартість.

Суднобудування зосереджено у Миколаєві, Херсоні, Керчі, Феодосії, Києві. Миколаївські, херсонські, керченські підприємства випускають танкери.

 На Херсонському заводі буду­ються танкери-продуктовози, бурові судна, лісовози, постачальницькі судна.  Миколаївський Чорноморський завод будує насипні та рибопереробні судна, морозильні траулери-рибовози, танкери.

Українське суднобудування відзначається високим рівнем вироб­ництва корпусів суден і відстає в розвитку виробництва суднового обладнання.

Літакобудування. За рівнем розвитку літакобудування Україна на­лежить до найбільш розвинених країн світу. Подібну промисловість мають 6 держав, які застосовують «високі технології». Деякі моделі «АНів» випереджають світові аналоги на 3-4 роки. Прибуток з одиниці продукції у літакобудуванні більший, ніж у будь-якій галузі. Водночас це одна з найдорожчих галузей.

В авіапромисловості України з 10 великих підприємств, 5 – авіабудівні: Київський завод «Авіант», Хар­ківський авіаційний завод, Запорізький «Мотор-Січ», Київський завод ім. Артема, Харківський «Фед». Загальні потужності виробництва дають змогу Україні ввійти в ряд великих аерокосмічних держав разом зі США, Німеччиною, Францією, Великобританією, Росією. Раніше Харківський авіазавод щомісяця випускав по 13-18 машин Ту-134, Київський – по 15 Ан-24 і Ан-26. Тепер заводи не мають військових замовлень і обсяги випуску різко скоротилися. Літаки йдуть на експорт.

Спільно з Росі­єю розширюється випуск військово-транспортних Ан-70, Ан-72, Ан-74 (серійне виробництво на Київському авіа­заводі), транспортно-пасажирських (Ан-140, Ан-38, Ту-344). Ан-140 вироблятиметься на Київському й Харківському авіазаводах; Ан-70 – за участю Укра­їни у Самарі (Росія). Підписано договір з Узбекистаном – одним із головних виробників пасажирських літаків в СНД.

Нині світова потреба тільки в Ан-70Т оцінюється в 2 тис. шт. Зарубіжні фірми намагаються витіснити Україну не тільки зі світового ринку, а й з ринку СНД, який поки що має значні перспективи розвитку.

Сільськогосподарське машинобудування. У розвитку цієї важливої для України галузі склалася кризова ситуація, зумовлена насамперед руйнуванням колишніх економічних зв'язків. У минулому потреби в комплектуючих на 70% задовольнялися за рахунок імпорту з Росії. Крім того, про­дукція неконкурентоспроможна на світовому ринку. Через нестачу коштів у сільськогосподарських підприємств змен­шився попит на продукцію галузі. Порівняно з 1990 р. обсяги виробництва в галузі скоротилися на 86%.

Основними виробниками сільськогосподарських машин в Україні є Кіровоград (сівалки), Херсон (кукурудзозбиральні комбайни), Одеса (грунтообробні машини), Дніпропетровськ і Тер­нопіль (бурякозбиральні комбайни), Коломия, Бердянськ (запчас­тини для зернозбиральних комбайнів), Новоград-Волинський, Вінниця (трактор­ні агрегати).

Калиновський завод (Вінницька область) за допомогою Німеччини почав випускати нові сівалки. Потужності цього підприємства дають змогу виробляти 3 тис. сівалок за рік (100%).

В Херсоні заплановане виробництво нових комбайнів «Славутич», які за допомогою спеціальних пристосувань можуть збирати круп'яні, зернобобові культури, кукурудзу, соняшник, сор­го. У Рівному спільно з датською фірмою створено СП із виробництва комбайнів. Ведуться переговори зі США про створення підприємств з виробництва зернових, кукурудзозбиральних комбайнів, ма­шин для збирання соняшнику.

На заводі ім. Малишева (Харків) опрацьовується спільний з Польщею проект виробництва зерно­збиральних комбайнів «Бізон».

Львівський завод виробляє машини для внесення пестицидів та рідких добрив (20 ви­дів апаратів). Продукція експортується в Росію, Словаччину, Угорщину, Фінляндію, Казахстан. Тут налагоджується виробництво но­вої техніки, передусім жниварок.

Хімічне і нафтохімічне машинобудування. Машини для хімічної промисловості виробляють підприємства Львова, Бердичева, Свеси (Сумська обл.), Павлограда, Сум, Фастова. Машинобудування для виробництва полімерів створено у Києві, Дніпропетровську і Бахмачі.

Середнє машинобудування. Для нього характерний високий рівень кооперації виробництва. На його роз­міщення найбільше впливають такі чинники, як трудові ре­сурси, наявність кваліфікованих кадрів.

Базова галузь середнього машинобудування – верстатобудуван­ня, розіщення якого зорієнтоване на райони й центри з розвиненими машинобудуванням, науково-дослідною та конструкторською базою (Києв, Харков, Дніпропетровськ, Одеса, Запоріжжя, Львів, Краматорськ, Житомир).

Виробництво приладів, точних машин, інструментів і механізмів зорієнтоване тільки на райони з високою технічною культурою. Галузь відзначається мінімальною металомісткістю. Більшість її підприємств займається складанням виробів із деталей, що надходять з різних регіонів України та інших країн відповідно до кооперації.

Найбільшими центра­ми виробництва телевізорів є Львів, Київ, Харків, Сімферополь, електронно-обчислювальних машин – Київ, приладобудування та інстру­ментів – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Львів.

Тракторне машинобудування. Його розміщення, зорієнтоване переваж­но на споживача. Найважливішим центром тракторобудування є Харків, де виробляють не тільки різні модифікації колісних і гусеничних тракто­рів, а й двигуни для них. Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати – у Вінниці, комплектуючі для тра­кторів – на спеціалізованих підприємствах Сімферополя, Кременчука, Чугуєва, Луганська, Білої Церкви, Одеси.

Автомобілебудування в Україні не розвинене на належному рівні. Це стосується передусім якості та асортименту продукції, що в умовах загальної економічної кри­зи призвело до значного занепаду галузі. До автомобілебудівного комплексу належать 4 автомобільних заводи, 94 підприємства, які випус­кають комплектуючі.

Вантажні автомобілі «КрАЗи» випускають на Кременчуцькому автозаводі, міські автобуси – «Лази» на Львів­ському автозаводі, автомобілі на Запорізькому (ЗАЗ) та на Луцькому (ЛуАЗ) автозаводах.

На КрАЗі виробляють двовісні: тягачі, самоски­ди, бортові автомобілі. Створюється виробництво автомобільних двигунів. Для цього налагоджено зв'язки з «Renault» (Франція), «Cummins» (США), «Маnn» (Німеччина), «DAF» (Данія). Зараз використовуються двигуни російського виробництва (Ярославль), 50% інших комплектуючих також отримується з Росії. Понад 70% виробленої продукції йде на експорт у Росію.

Власні  автомобільні двигуни виробляють на Мелітопольському заводі, але обсяги недостатні, а якість двигу­нів низька.

На АвтоЗАЗі випускають «Таврію». Програма СП з південнокорейською фірмою Daewoo не реалізована. Планується виробництво автомобілів типу «пікап» та мікроавто­бусів (на 8 пасажирів) і на їх базі – автомобілів швидкої допомоги, зборка німецького «Мерседесу».

Медичні автомобілі на базі російської «Газелі» випускають на Лубенському «Автомаші». Налагоджено випуск «Газелей» у Сімферополі та «Волги» у Кременчуці. У Дрогобичі освоєно випуск нових автокранів.

На Львівському «ЛАЗ» почали осво­ювати виробництво нових видів міських автобусів на 70, 120, 180 осіб. Двигуни для автобусів постачають Росія, Франція і Ні­меччина. Випускють нові двигуни Харківські заводи ім. Малишева та «Серп і молот».

Розвиток автомобілебудування в Україні не має значних перспектив через велику конкуренцію на світовому ринку з боку розвинених країн. Європейські виробники можуть повністю заповнити наш ринок своєю продукцією.

Україна не мала власного виробництва транспортних засобів для міст, потрібні машини купувала в Чехії, Румунії, Росії. Нині налагоджено власне виробництво тролейбусів в Дніпропетровську на «Південмаші». У Львові, Києві розробляються нові моделі машин. На ЛАЗІ випус­кають односекційні тролейбуси. Виробництво трамваїв налагоджено на Луганському тепловозобудівному заводі та на «Південмаші». Щорічна потреба – 450 вагонів.

Космічний комплекс. Україна входить до сімки космічних держав світу і відома виготовленням запускаючих ракетоносіїв, су­путників, а також бойових стратегічних ракет. Отримавши статус без'ядерної держави, вона знизи­ла випуск військово-космічної продукції до 1-5% від рівня 1991 р. В Україні на космос працює 40 підприємств. Головними із них є КБ «Південне», «Південмаш» з філією в Павлограді, «Моноліт» та «Кому­нар» (Харків), Київський радіозавод і ВО «Київприлад», Чернігівський завод радіоприладів та Сумський «Оріон». Космічний комплекс України діє в тісному зв'язку з російським. Українські підприємства отримують із Ро­сії до 75% комплектуючих та матеріалів. Космічна галузь України практично «тримається на плаву» за рахунок замовлень із Росії й інших держав. Крім того, Росія оплачує Україні авторський на­гляд за діючою військовою та космічною технікою. Українські ракетоносії замов­ляє поки що тільки Росія, але й вона також зменшила замовлення в Україні. Нині, на «Південмаші» лише 14% загального виробництва припадає на військово-космічний комплекс.

Продукція й послуги космічної промисловості користу­ються попитом на світовому ринку. Найбільша конкуренція на ринку комерційного запуску космічних апаратів. Купуються переважно супутники телекомунікаційних послуг і зв'язку, які пов'язані з наземними терміналами і працюють у системі зв'язку. Витрати на запуск космічних апаратів складаються з витрат на створення ракетоносія, передстартову підготовку та страхування запус­ку. Страховий внесок становить 20% вартості космічного апарата ($100-150 млн.).

На світовому ринку космічних послуг найбільшою є частка західноєвропейського консорціуму «Аріанспейс» (60%), фірм США – 30%. На міжнародний рівень виходять Китай, Росія, Японія.

Військово-промисловий комплекс. Україна була й залишається ві­домим виробником військової техніки та зброї. До України відійшла 1/3 ВПК колишнього Союзу. Науковий потенціал налічував 750 конструкторських бюро і науково-дослідних закладів. Більша частина виробництва (80%) була зосереджена на 27 великих під­приємствах.

У фінішному постачанні зброї частка України становила 15%, Росії – 79%, у кінцевих розробках військової продукції – відповідно 7% і 91%, у контрагентних поставках – 14% і 71%. На підприємствах України будува­лося майже 50% військово-морського флоту, стартових ракет, танків та вироблялося радіоелектронне обладнання. Харківське НВО імені Малишева – одне з найбільших в СНД – виробило в 1991 р. 800 танків.

На Україну припадала 1/3 військово-космічиого потенціалу Сою­зу. З 20 типів міжконтинентальних ракет 12 вироблялись в Україні, випускались твердо­паливні ракети «СС-24» (Павлоград), ракетоносії «Космос», «Циклон», «Зеніт», «Океан» (ВО «Південмаш»), готувались ракети нового типу «Аріадна» та нові космічні апарати. «Хартрон» був головним розробником систем управління й контролю над космічними програмами.

З 21 «критичної» технології в Україні розроблялось 17: електроніка й кібернетика, РЛС, СТЕЛС, композити, лазерна техніка та ін. У нашій країні зовсім не вироблялися стрілецька зброя, деякі види авіаційної техніки.

З 1992 р. почалася конверсія. Унаслідок переходу на виробництво дешевшої цивільної продукції рентабельність галузі зни­зилася з 18,3% до 12,1%. Пріоритетними було визначено: виробництво технологічних комплексів для сільського господарства, 45 програм з харчової та переробної промисловості; 41 – з медичної техніки; 62 – з виробництва товарів народного споживання; 34 – з еколо­гічно чистих та енергозберігаючих технологій.

Найбільш перспективними є підприємства, що виробляють авіаційні двигуни, попит на які на світовому ринку зростає. Популярні модернізовані танки, які випускає Харківський завод ім. Малишева. Велике значення має продаж запасних частин до зброї й техніки, яка є в інших країнах світу. Крім того, конкурентоспроможною продукцією є акселерометри, датчики тиску та джерела живлення (НДІ «Ритм»), головки самонаведення ракет класу «земля-повітря», ава­рійні радіобуї Севастопольського концерну «Мусон» (система «Коспар-сарсат»), радіолокаційні відповідачі, пасивні станції радіотехні­чного контролю, комплекси заглушування радіозв'язку оперативної і тактичної ланки.

За прогнозами, одним із головних споживачів зброї стануть Об'єд­нані Арабські Емірати (ОАЕ).

Україна вийшла на контакти щодо реалізації зброї з Єгиптом, Пакистаном.

На території України діє нове підприємство з утилізації відпрацьованої, а також надлишкової зброї, яке створено за допомогою США в м. Ічня.

Власними силами Україна зможе виробляти лише 10% усієї техніки та зброї. Тому з Росією в 1993 р. укладено угоду, яка передбачає звільнення від податків на кордоні відповідної про­дукції й комплектуючих та інші пільги.

Виробництво побутової техніки проти 1990 р. значно зменшило­ся: холодильників – на 50%; пральних машин, м'ясорубок, кавомлинків, духовок – у 4,5 раза, сокодавильниць, вентиляторів, бритв, прасок – у 23 раза.

Холодильники «Норд» Донецького виробництва постачаються у 120 країн світу. В Йорданії (Аммані) збудовано його дочірнє підприємство. Миколаївська фірма «КРИЕКО» розробила новий тип холодильників.

Виробництво побутових швейних машин освоюють ВО «Львівприлад» та ВО «Київсь­кий радіозавод».

В Україні створюється виробництво сучасних кіне­скопів. Випуск нових видів телевізорів освоює СП «Ніконд» (спільно з Литвою).

Радіоелектронна промисловість. До 1991 р. в Україні практично не вироблялися технічні засоби зв'язку. В результаті конверсії ВПК налаго­джено виробництво багатьох видів продукції. Зокрема, на Дніпровському машинобудівному заводі виробляються цифрові електронні АТС. На Роменському заводі АТС, ВО «Моноліт» (Харків) та Львівському заводі телеграфної апаратури випускають комутаційне обладнання для сільсь­кої місцевості та невеликих міст. Виробничі потужності Черкаського заводу телеграфної апаратури, заводу «Прожектор» (Малин), ВАТу «За­вод Нева» (Хмельницький) дають змогу повністю забезпечити телефонну мережу України цифровими системами передачі. ВО «Оріон» (Тернопіль) виробляє засоби мобільного зв'язку для залізничного транспорту, КБ радіозв'язку і ВАТ «Мусон» (Севастополь) – засоби радіозв'язку для мор­ського транспорту та глобальної морської системи безпеки.

КНВО «Електронмаш» (м. Київ) разом з СП «Магніт» (м. Канів) налагодив випуск сучасної комп'ютерної техніки. Налагоджено також випуск вітчизняних електронних контрольно-касових апаратів.

Виробництво медичної техніки. Рівень розвитку цієї галузі невисо­кий. Це стосується якості та асортименту продукції. Медичне обладнання випускають ВО «Полярон», Львівський завод РЕМА, Київський радіозавод, Ізюмський оптико-механічний завод, Старосамбірський завод «Екватор», Харківський НВО «Турбоатом».

Налагоджено виробництво стоматологічних крісел на Харківському протезному та Новомосковському механічному заводах. У Києві освоюється випуск штучних нирок.

Підприємства машинобудівного комплексу територіально розосереджені по всіх регіонах України. На фоні просторової деконцентрації виділяється Харківська область, яка (особливо м. Харків) характеризується найбільшим на Україні  випуском продукції машинобудування (14%). Харківська промислова агломерація спеціалізується на випуску широкого асортименту продукції, зокрема, середнього машинобудування. За масштабами просторової концентрації машинобудування Харківська область перевищує відповідний показник по Одеській, Львівські та Миколаївській областях.

Друге місце за масштабами територіального зосередження машинобудування займає Київська область, на яку разом з м. Києвом, припадає 12% продукції галузі. Переважає приладобудування, виробництво устаткування для харчової, легкої промисловості, випуск верстатів тощо.

Високим рівнем концентрації виділяються Донецька, Дніпропетровська і Запорізька області, на кожну з них припадає близько 8% випуску продукції.

Перспективи розвитку машинобудівного комплексу. Передбачено розширювати асортимент продукції машинобудування, інтенсифікувати процеси оновлення машинобудівної продукції і технічного переоснащення галузей промисловості. Треба створювати високоефективні машини та їх системи для всіх галузей і сфер господарства; розвивати нові машинобудівні галузі та виробництва; створювати нові види машин, устаткування, приладів і апаратів, роботів, виробництво швидкісної електронно-обчислювальної техніки нових поколінь, електрофізичних і електротехнічних засобів обробки металу й матеріалів, виробництво сис­тем зв’язку, нових засобів управління, автоматизації тощо.