Народне господарство України складається з ряду великих і тісно взаємоз’язаних галузей матеріального виробництва та невиробничих галузей. Провідне місце належить галузям матеріального виробництва, включаючи вантажний транспорт, зв’язок по обслуговуванню виробництва, торгівлю.

Україну характеризує досить високий рівень освоєння території й розвиток галузей матеріального виробництва та невиробничої сфери. Особливості економіки України: пере­важання важкої індустрії, недостатній розвиток галузей і виробництва товарів народного споживання, наявність галузей і виробництв, що за­безпечують науково-технічний прогрес.

Орієнтація на розвиток важкої індустрії в Україні деформувала структуру всієї економіки, тому відбуваються структурні зрушення на прискорення розвитку виробництва товарів народного споживання, розвитку не тільки легкої й харчової промисловості, а й залученню машинобудівного комплексу до випуску товарів народного споживання.

На галузеву структуру економіки впливають еконо­мічні й природні чинники: наявний рівень розвитку продуктивних сил, темпи зростання (занепаду) виробництва, рівень за­безпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації досягнень науки й техніки, міжнародний поділ праці, економічна інтеграція.

Функціонування та розвиток господарського комплексу пов'язані з раціональним використанням природних, матеріальних і трудових ресурсів, забезпеченням пропорцій у галу­зях, регіонах, всьому господарстві, інтенсифікацією економіки, підвищенням рівня суспільного виробництва, охороною навколишнього середовища.

Економіка України до 1991 р. розвивалася за міжреспубліканським поділом праці. У проце­сі її розвитку провідну роль почала відігравати важка промисловість, на яку в 1989 р. припадало 69,5% про­дукції промисловості. Це змінило співвідношення між виробництвом засобів виробництва й предметів споживання, між видобувною та оброб­ною промисловістю, між галузями промисловості й міжгалузевими комплексами.

З 1991 р. структура господарства України значно змінилася. Так, промислове виробництво зменшилося майже на 50%, частка сільського господарства у ВВП скоротилася з 20,8% до 13,6%, а частка послуг у ВВП зросла з 23% до 38%.

Провідне місце в економіці країни належить промисловості, що визначається значними обсягами її продукції у галузях, промислово-виробничіми фондами й часткою промислово-виробничого персоналу.

За останнє десятиріччя обсяги промислової продукції у галузях еконо­міки зменшилися на 20%, знизилася і частка промислово-виробничих фондів. У промисловості зросла частка збиткових підприємств, а рентабельність продукції промислових підприємств за цей період знизи­лася з 17% до 6,5%.

У галузевій структурі промисловості України перше місце посідає чорна металургія (23%), далі ене­ргетика (16,5%), машинобудування і металообробка (15%), харчова (15%), паливна промисловість (12%). Сталися значні зміни у виробництві продукції провідних галузей. До 1990 р. перші позиції займали галузі, що виробляли кінцеву продукцію: маши­нобудування (28,4%), харчова (18,7%) і легка (11,6%). Найбільшого занепаду зазнала легка промисловість.

У галузях групи А, що займаються виробництвом засобів виробни­цтва, 25% становить виробництво предметів праці, але поступово збільшується частка засобів виробництва для легкої та харчової промисловості, сільського господарства.

Динаміка промисловості в економіці України, %

До галузей, що виробляють засоби виробництва, належать видобувні та обробні галузі. Видобувні – це видобуток мінера­льного палива, виробництво електроенергії на гідроелектростанціях, видобуток руд чорних і кольорових металів, гірничо-хімічної і мінерально-будівельної сировини; лісозаготівля; вилов риби і морських продуктів.

Видобувна промисловість фондомістка, її ча­стка майже 1/5 всіх основних виробничих фондів (стільки ж у машинобудуванні), а фондовіддача значно менша, ніж обробних галузей.

Галузі спеціалізуються за ознаками однорідності – подібності між собою за призначенням вироблюваної продукції (галузі паливної промисловості), спільністю використовуваної сировини (галузі машинобудування) або за характером технології. Вони групуються у міжгалузеві комплекси: паливно-енерге­тичний (паливна промисловість і електроенергетика), металургійний, машинобудівний, хіміко-лісовий (хімічна і нафтохімічна, лісова, дерево­обробна та целюлозно-паперова промисловість).

Агропромисловий комплекс України - це складна виробничо-економіч­на система, яка становить групу технологічно й економічно взаємопов'язаних галузей сільського господарства, промисловості та ін­фраструктури. В АПК є три основні сфери: 1) забезпечення сільського господарства різним устаткуванням й засобами виробництва; 2) власне сільське господарство; 3) заготівля, зберігання, транспортування й переробка сільськогос­подарської продукції. Головна ланка АПК - сільське господарство.

Основними причинами кризових явищ у галузях економіки України є недоста­тнє й несвоєчасне врахування змінних умов виробництва, можливостей інтенсифікації, змін у методах господарювання та ін. Тому темпи виробництва різко сповільнилися, а намагання стримати його спад екстенсивними методами не дало належних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.

За відносно високого рівня розвитку економіки Україна може за­безпечити свою економічну незалежність у разі конверсії оборонного потенціалу та належної економічної оцінки мінерально-си­ровинної бази. Сьогодні економіка має виразне сировинне спрямування (значна частка галузей мінерально-сировинного комплексу).

Великі масштаби видобутку корисних копалин призвели до виснаження найбільш якісної й рентабельної частини запасів вугілля, залізних та марганцевих руд, самородної сірки та ін. Зараз необхідна диференційована інвестиційна політика, яка б спри­яла забезпеченню внутрішніх потреб і створенню експортного потенціалу мінеральної сировини. Насамперед необхідно здійснити геолого-економічну переоцінку виявлених запасів корисних копалин, обгрунтувати пріоритетні напрями розвитку й освоєння сировинної бази, впроваджувати інтенсивні методи її використання.

Конверсія галузей мінерально-сировинного комплексу полягає у спрямуванні потужностей, що вивільняються, на виробництво дефіцитної продукції (високотехнологічні метали, будівельні матеріали тощо). Ресурсні джерела для такого виробництва: виробничі відходи, су­путня мінеральна сировина, техногенні родовища.

Конверсія передбачає розвиток передових технологій видобутку, збагачення та комплексної переробки корисних копалин, зниження витрат, екологізацію виробництва. Ресурсна база повинна орієнтуватися на вторинну сировину.

Важливою є переорієнтація зовнішніх виробничо-сировинних зв'язків на внутрішні, особливо виробницт­ва мінеральних добрив, насіння соняшнику, марганцевої руди, окремих видів озброєння та ін.

Пріоритетним є фінансування розвитку ресурсно-техноло­гічних ланок одержання нових видів продукції. На випадок кризових явищ у сировинних галузях слід передбачати можливість переорієнтації потужностей на інші види корисних копалин або перехід на інші типи виробництва.

Необхідно постійно вдосконалювати базові галузі, а також ті, що є каталізатором технічного прогресу (електроенергетика, хімічна й нафтохімічна промисловість, машинобудування), забезпечують його прискорення (радіоелектроніка, виробництво обчислювальної тех­ніки та ін). Подальший розвиток економіки неможливий без її електронізації, інформатизації усіх сфер діяльності людини, впровадження цехів і підприємств-автоматів, систем автоматизованого управління.

Система господарства України складається з трьох основних структур: соціально-економічної, галузевої та територіальної. Соціально-економічна структура враховується при вивченні розміщення продуктивних сил, галузева структура відображає співвідношення, взаємозв'язки й пропорції між складовими частинами господарства і реалізується в його територіальній структурі.

За функціями виділяють галузі первинні (видобувна промисловість, сільське господарство) і вторинні (обробна й переробна промисловість). У структуру народного госпо­дарства також входять транспорт, торгівля, житлове будівництво, охорона здоров'я, сервісні галузі, управління, наука й наукове обслуговування.

Стратегічні напрямами розвитку провідних галузей єкономіки:

-        енергетика – перехід паливно-енергетичного комплексу на енергозберігаючі технології, заміну рідкого палива вугіллям, глибоку переробку нафти, використання на АЕС найпрогресивніших видів турбін;

-        металургійна промисловість – перехід на киснево-конверторне виробництво сталі, впровадження установок не­перервного її розливу, збільшення частки холоднокатаного листа, поліпшення якості металу та розширення його сортаменту;

-        хімічна про­мисловость – переобладнання продуктивним устаткуванням, збільшення виробництва сучас­них видів пластмас, синтетичних волокон, фармацевтичних препаратів тощо.

-        машинобудування – розвиток усіх його  галузей, оскільки воно визначає технічний прогрес в інших галузях го­сподарства, розвиток власного виробництва необхідних компонентів машин.

Виробнича інфраструктура потребує технічного переоснащення, насамперед транспорт і зв'язок, та харчова й легка промисловість.

У капітальному будівництві необхідно скоротити інвестиційний цикл при реконструкції старих підприємств, а також при спорудженні нових.

Наука має бути спрямова­на на потреби господарства, впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

У сфері продовольчого постачання основні завдання полягають у забезпеченні норм споживання на душу населення м'яса, молока, овочів і плодів, поліпшенні соціально-економічної ситуації на селі, створенні умов для глибокої інтенсифікації сільського господарства, гарантованого вироб­ництва продукції,  розширенні самостійності та підвищенні відповідальності за результати праці.

Підвищити ефективність ви­робничого потенціалу можна за рахунок меліорації земель, створення умов для стабільного розвитку сільського господарства, зменшення втрат продукції полів і ферм, розвиток сільськогосподарського машинобуду­вання, впровадження різних форм господарювання – орендні, фермерські господарства, кооперативні товариства, асоціації, акціоне­рні товариства, підряд та ін.

У найближчий період держава повинна зберегти за собою функції прогнозування розвитку галузей, визначення цілей і пріоритетів, регулювання економічних процесів, оскільки перетворення форм власності у галузях економіки триватиме не менш ніж 10–15 років.

Основні заходи для поглиблення взаємодії галузей економіки України:

-        спрямування капітальних вкладень на реконст­рукцію і технічне переоснащення підприємств, яке є ефективнішим за будівництво нових;

-        визначення пропорцій використан­ня капітальних вкладень з метою забезпечення соціальної орієнтації економіки, пропорційного й збалансованого розвитку різних галузей.

Необхідно обмежувати створення у великих містах нових промислових підприємств, крім об'єктів обслуговування населен­ня, використовувати можливості господарського розвитку малих та середніх міст (розміщення невеликих спеціалізованих підприємств, філій й окремих цехів заводів, підприємств, які виготовляють вироби з місцевої сировини).

Важливим є розв'язання проблем конкуренції у всіх сферах госпо­дарства (між державним й комерційним секторами економіки; у науково-технічній сфері – конкурсні проекти, паралельні дослідження й розробки, конкурси на одержання державних ресурсів, раціональне роз­міщення підприємств, виявлення резервів виробництва, соціальна орієнтація окремих галузей).

Потрібна ефективна система противаги монополізації, надання підприємст­вам прав вступу до міжгалузевих об'єднань, створення великих господарських утворень типу концернів або комбінатів.

Держа­ва повинна забезпечувати в масштабі господарства баланс кількості робочих місць і наявних трудових ресурсів у великих регіонах і галузях та відповідного соціально-економічного забезпечення.