В Україні створено потужний науково-технічний потенціал. Здо­були світове визнання фундаментальні дослідження українських учених у різних галузях знань. На їх основі створено й упроваджено принципово нові технологічні процеси й устаткування: роторно-конвеєрні лінії, малогабаритні преси надвисокого тиску, сучасні машини неперервного розливу металу, обладнання для безверетенного прядіння та нечовникового ткац­тва, верстати для електрофізичної та електрохімічної обробки металів.

На сучасному етапі розвитку продуктивних сил особлива увага приділяється вдосконаленню існуючих і впровадженню принципово но­вих технологій (електронно-променевих, плазмових, імпульсних, біологічних, радіаційних, мембранних, хімічних), у сільському господар­стві – індустріальних технологій, методів біотехнології та генної інженерії.

Впровадження новітніх досягнень науки й техніки у виробництво впливає на розміщення продуктивних сил; розширюються територіальні межі застосування нової техніки, використання якої є вигідним, коли ви­трати на неї менші за вартість продукту, створеного робітником, якого замінила машина.

Науково-технічний прогрес (НТП) впливає на територіальний поділ пра­ці, спеціалізацію та комплексний розвиток господарства. З одного боку, розширюються можливості для більш рівномірного розміщення підпри­ємств на території, а з другого – виникає потреба у врахуванні регіональних вимог до нової техніки.

Перед НТП постала проблема створення регіональних модифікацій високопродуктивних машин і меха­нізмів. При цьому мають враховуватись не тільки природні (клімат, особливості залягання корисних копалин тощо), а й економічні (густота населення, кваліфікація кадрів, транспортна освоєність тощо) та регіональні особливості. Регіональні модифікації техніки й технологій повинні забезпечувати зниження затрат живої праці і, відповідно, вико­ристання трудових ресурсів, нових джерел сировини, скорочення строків будівництва об'єктів, норм витрат палива, електроенергії, сировини на одиницю продукції.

Досягнення НТП сприяють удосконаленню розміщення продуктивних сил. Наприклад, при розміщенні обробної промисловості важливим чинником є наявність трудових ресурсів. Проте у разі впровадження комплексної механізації, автоматизації й роботизації виробництва потреба в робочій силі різко зменшується, а зрос­тає потреба у кваліфікованих кадрах. Тому галузі матеріального виробництва з високим рівнем механізації та автоматизації можна розміщувати в районах із дефіцитом трудових ресурсів.

Науково-технічний прогрес підвищує продуктивність праці, а також прискорює оновлення техніки (впровадження нових, високопродуктивних механізмів у гірничорудній промисловості, верстатів, устаткування з автоматизова­ним управлінням).

Сучасний рівень науки й техніки дає змогу створювати нові види матеріалів, палива, енергії, експлуатувати родовища мінерально-сировинних ресурсів, які розробляти було економічно невигідно. Сьогодні, наприклад, є рентабельним видобуток нафти з великих глибин і морського шельфу, можна повніше вилучати корисні компоненти з бідних руд, виробляти матеріали із заданими технічними характеристиками, що істотно знижує вплив чинника матеріаломісткості на розміщення машино­будівної промисловості; замінювати сировину, яка раніше вважалася основною для виробництва продукції, наприклад, виробництво азотних добрив із природного газу.

У сфері охо­рони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування завдяки досягненням науково-технічного прогресу, створено ефективні засоби та прилади для очищення промислових і комунальних викидів у воду, атмосферу, грун­ти; прогресивні технології, які забезпечують перехід до замкненого водопостачання, утилізацію відходів, економію трудових, рослинних та мінеральних ресурсів, раціональне використання земель (рекультивація). Разом із тим, науково-технічний прогрес супроводиться зростанням територіальної концентрації виробництва, яка може відповідати галузевим інтересам, не враховуючи регіональних умов (дефіциту трудових, паливних, водних ресурсів тощо). Як правило, оптимальні розміри під­приємств визначаються економічними показниками, але в сучасних умовах найголовнішим став екологічний чинник, особливо для підприємств хімічної, металургійної, енергетичної, гірничодобувної та інших галузей промисловості.

Науковий потенціал – це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), що дає змогу за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати господар­ські завдання. Складовими наукового потенціалу є кадри, кошти, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Науковий потенціал держави об'єднує наукові організації різного підпорядкування.

Науковий потенціал є невід'ємною частиною науково-технічного потенціалу суспільства. Найважливіший його елемент – наукові кадри. В 1980 р. в науці та науковому обслуговуванні України було зайнято 600 тис. осіб, у 1989 р. – 549 тис. У 2000 р. в Україні налічувалося 10,5 тис. докто­рів наук і до 6 тис. кандидатів наук, в тому числі у вузах – відповідно 5,3 тис. і 21,9 тис. Понад 700 докторів і 18 тис. кандидатів наук зайняті в дер­жавному управлінні, освіті, медицині, галузевих науково-дослідних інститутах і установах.

Від наукового потенціалу залежить розміщен­ня наукомістких галузей господарства та невиробничої сфери. Наукові заклади досліджують продуктивні сили в усіх регіонах, а продук­тивні сили впливають на спеціалізацію наукових підрозділів. Науковий потенціал країни – переду­мова розміщення нових підприємств та вищих закладів освіти.

Наукові інститути, що спеціалізуються на теоретичних досліджен­нях, як правило, розміщують у великих науково-інформаційних центрах, а ті, що займаються прикладними проблемами певної галузі, – поблизу провідних підприємств галузі та органів управління ними.

Науково-дослідні установи, що займаються фундаментальними дослідженнями, зосереджені переважно у великих економічних та культу­рних центрах країни. Більш рівномірною є мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до ви­робничих баз. Більшість їх розміщена в центральних районах, а їхні філії, відділення - на периферії.

Створюються науково-виробничі об'єднання (НВО), в яких поєднуються творчі зусилля вчених і виробничників. До складу таких об'єднань входять голо­вне підприємство, його філії, науково-дослідні та проектно-конструкторські інститути. Провідні проектні інститути займа­ються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магістралей, гідротехнічних споруд, а також складанням генеральних планів міст та районів.