Паливна промисловість складається із кам’яно- та буровугільної, нафто- та газовидобувної, трф’яної та нафтопереробної галузей.

Забезпеченість паливом значно впливає на розміщення підприємств важкої індустрії (найбільші споживачі палива). Переробка палива – основа формування про­мислових комплексів, особливо нафто- і вуглехімічних. Паливо є чинником формування промислових районів. Дешеве паливо є основою розвивитку паливомістких вироб­ництв, спеціалізації господарства району. Паливо використовується не тільки в енергетиці, є й сировиною для виробництва різномані­тної продукції. Наприклад, із нафти виробляють паливні матеріали, масла та мастила, пластмаси, мийні речовими, синтетичні волокна, добрива, а з природного газу – синтетичні спирти й білкові препарати, сірку. Вугілля є сировиною для виробництва пласт­мас, бензину, інших продуктів.

У структурі промисловості України на паливну припадає 15% вартості основних фондів і майже 8% середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу, 11% вартості промислової продукції.

З 50-х років до 1987 р. видобуток палива, особливо газу, посту­пово зростав. В останні роки абсолютні розміри видобутку почали спадати переважно внаслідок погіршен­ня гірничо-геологічних умов видобутку вугілля в Донбасі, нестабільності роботи вугільної, нафтової і газової промисловості, важкого фінансово­го становища країни в цілому.

У розміщенні паливної промисловості відбуваються постійні змі­ни, що зв'язано із завершенням виробітку одних родовищ та відкриттям і розробкою нових. Більш рівномірному її розміщенню сприяли створен­ня вугільної промисловості у західному регіоні України, нафтової й газової – у східному, буровугільних родовищ – у Черкаській та Житомирській областях. Підприємства Поділля, південних областей та АР Крим працюють на привізному вугіллі.

У перспективі необхідно вдосконалити галу­зеву й територіальну структуру паливного балансу та розміщення основних споживачів палива, тобто зниження енергомісткості виробництва в енергодефіцитних районах.

Удосконалення структури паливного балансу означає, що для західних і південних районів України найекономічнішою буде еле­ктроенергія АЕС, а для східних - вугілля Донбасу.

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива посідає перше місце серед інших галузей. З 1989 р. видобуток кам'яного вугілля поступово скорочувався і в 2000 р. (68,5 млн т.) разом із видобутком бурого вугілля становив понад 77 млн т., необхідно видобувати щороку не менш як 100 млн т.

Донецький басейн є основ­ним районом видобутку кам'яного вугілля. Вугілля видобувають на 295 шахтах, із них 131 шахта коксівно­го вугілля. З вугільною промисловістю пов'язана діяльність майже 40% мі­ського населення Донецької та Луганської областей.

Коксівне вугілля видобувають у центральній частині Донецької області (ра­йон Єнакієвого, Горлівки, Макіївки, Донецька, Красноармійська. Костянтинівки та ін.), Краснодонському й Кадіївському районах Луганської області. Енергетичне вугілля – в Антрацитівському, Лутугинському та Алчевському районах Луганської області.

Нове шахтне будівництво налагоджено в Західному Донбасі. Собі­вартість вугілля Донбасу висока, однак на сучасних шахтах вона трохи вища за середню собівартість видобутку вугілля в Кузнецькому басейні (Росія).

У Львівсько-Волинському кам'яновугільному басейні видобувають понад 7 млн т вугілля. Запаси вугілля тут невеликі. Значну частку вугілля використовують Бурштинська та Добротвірська теплові електростанції.

Дніпровський буровугільний басейн об'єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровсь­кої областей. Налічується понад 100 родовищ. Вугілля низькоякісне, використовується переважно для місцевих потреб. Відкритим способом можна видобувати вугілля у Кіровоградській, Дніпропет­ровській та Черкаській областях. В останні роки видобувають понад 1,5 млн т.

Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками, хоча потенційні можливості видобутку нафти значно більші. Вичерпання нафтових родовищ у старопромислових західних районах сприяло пошукам і видобутку нафти у східних райо­нах, геологічній розвідці шельфової зони Чорного й Азовського морів, а також Причорноморської низовини, де останніми роками почали видобувати промислову нафту. Щороку видобувається понад 4 млн т нафти.

Перше місце за видобутком нафти посідає лівобережна Україна, де працюють нафтогазові управління на базі Гнідищівського та Прилуцького родовищ у Чернігівській області, у Сумській – Охтирського і Качанівського, у Полтавській – Сагайдацького, Зачепилівського, Радченківського родовищ. Тут видобувають більшість нафти України. На другому місці Прикарпаття, де працюють нафтогазовидобувні управління на базі Бориславского й Долинського родовищ. Видобуток нафти тут невеликий че­рез вичерпаність запасів. Собівартість нафти відносно висока, оскільки видобуток її фонтанним способом майже припинив­ся.

Вартість нафти у районах споживання значною мірою визначається витратами на її транспортування, що залежить від діаметра трубопроводу, вмісту в сирій нафті парафіну, потужності нафтоперекачувальних станцій. Останніми роками відбувається подорожчання нафти, що пов'язано з ускладненням умов її видобутку та експлуатації родовищ. Будівництво нафтопереробних підприємств у районах споживання нафти й нафтопродуктів, сприяє різкому зменшенню перевезень нафтопродуктів незалежно від способу транспортування си­рої нафти (зберігання дешевше), а для споживання є можливість використовувати нафту, яка надходить із різних районів.

Через територію України з Росії у Західну Європу пролягає нафто­провід «Дружба», а також нафтопроводи до Кременчука й Лисичанська. Будуються нафтопроводи: Одеса-Кременчук та Одеса-Броди-Гданськ. Споруджується нафтовий термінал у м. Півден­ному біля Одеси потужністю 40 млн т.

Нині Україна не забезпечена влас­ною нафтою і нафтопродуктами.

Нафтопереробна промисловість. В Україні діють Лисичанський, Кременчуцький, Херсонський, Бердянський, Дрогобицький, Львівський і Надвірнянський нафтопереробні заводи. Власними ресурсами потребу в нафті Україна забезпечує лише частково (потрібно до 45 млн т нафти на рік, а видобуток понад 4,0 млн т).

Потужності нафтопереробної промисловості сягають 60 млн т річ­ної первинної переробки. Однак використовуються вони лише на 23% за переробкою нафти, на 31,0% – за виробництвом бензину, на 27% – за виробництвом дизельного пального і на 16% – за випуском топкового мазуту.

Основними шляхами виходу України з енергетичної кризи є розві­дка родовищ, розробка нетрадиційних нафтогазоносних об'єктів – глибинних зон земної кори на суходолі і зон гідратоутворення (ЗГУ) на дні Чорного моря. Одна з таких зон знаходиться у Дніпровсько-Донецької западини. Тут у 1989-1991 рр. було відкрито 12 промислових родовищ нафти й газу із загальними запасами 219 млн т нафтового еквівалента.

Сумарні прогнозні геологічні запаси нафти й газу тільки в надрах Дніпровсько-Донецької западини можуть сягати від 7 до 15 млрд т нафтового еквівалента.

Газова промисловість. Це наймолодша галузь паливної промисло­вості України ВОНА сформувалася у післявоєнні роки на базі розвіданих родовищ природного газу. Використання газу удвічі дешевше, ніж нафти. Крім того, із газу виробляють азотні добрива й синтетичні матеріали.

Нині видобуток природного газу в Україні становить понад 18 млрд м³ (рекорд у 1975 р. – 68 млрд м³ ) на рік за потреби 70 млрд м³.

Першою була освоєна Передкарпатська нафтогазоносна область. На неї припадає 3,1% всього видобутку газу в Україні. Цей район перспективний, оскільки газ видобувають переважно з незна­чних глибин. Розвідані запаси становлять 94 млрд м³. Прогнозовані запаси на­фти й газу становлять 600 млн т умовних одиниць палива, більш половини їх сконцентровано в Івано-Франківській області, але глибина їх залягання 5–6 км, що є основною технічною проблемою промислового видобутку.

Дашавське родовище використовується для підзем­ного зберігання газу, Більче-Волицьке газове родовище експлуатується з 1949 р., Космацьке – з 1969 р., його газоконденсат переробляється на Надвірнянському нафтопереробному заводі. Опарське, Угорське й Рудківське родовища дуже вичерпані. На Косівському та Кадобнянському родовища видобувають газ для місцевих потреб. Крім перелічених, у Прикарпатті відкрито ще низку родовищ промислового значення (Немирівське, Солотвинське, Мукачівське, Іршавське).

Зменшення видобутку газу в Передкарпаті пояснюється вичерпанням його зі старих родовищ і їх нераціональ­ним виробленням, оскільки велика кількість газу залишається під землею. Нові родовища або малопо­тужні.

У Прикарпатті можна збільшити видобуток газу, якщо відновити свердловини, поліпшити якість роз­відувального буріння, забезпечити бурові організації устаткуванням для буріння свердловин завглибшки 5–7 км.

Дніпровсько-Донецька газоносна область. Це найбільша в Україні нафтогазоносна область (93,8% загального видобутку газу). Основні родовища природного газу в Харківській (Шебелинське, Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське й Західнохрестищенське), Сумській (Рибаль­ське, Качанівське), Полтавській (Солохо-Диканське), Дніпропетровській (Перешепинське) та Чернігівській (Гнідинцівське) областях. Усього тут виявлено 111 газових родовищ, запаси газу яких становлять 785,4 млрд м³. Найбільше із зазначених родовищ – Шебелинське (80% усіх запасів газу в Україні), на другому місці за запасами газу Західнохрести­щенське газоконденсатне родовище, яке експлуатується з 1970 р., далі Гнідинцівське нафтогазоконденсатне родовище – одне з найпродуктив­ніших в Україні (діє з 1960 р.).

У Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній області відкрито й експлуатуються 17 газових родовищ із загальними запасами газу 14,3 млрд м³ Найбільші з них Голіцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське. На дні Чорного моря виявлено ряд перспективних газових структур.

Специфічного рисою розміщення газовидобувної промисловості є високий рівень її територіальної концентрації та орієнтація видобутку на найвигідніші умови експлуатації родовищ. Приблизно 4/5 видобутого природного газу йде на потреби проми­словості.

Супутні гази, які є на деяких невеликих нафтових родовищах, – цінна сировина для промисловості органічного синтезу. З них на газобензинових заводах виробляють бензин.

Певну роль у паливному балансі відіграють утилізація промисло­вих газів та виробництво штучного газу з твердого палива. В Донбасі (Лисичанськ) здійснюється підземна газифікація вугілля.

Крім комунально-побутового сектора та автотранспорту важливим є використання природного газу в нафтохімії, продуктом якої є синтети­чні матеріали. З 1 т рідких вуглеводнів можна отримати 600–700 кг нафтохімічної сировини, вартість якої набагато перевищує ефект вико­ристання його як палива. На комунально-побутові послуги витрачається 17 млрд м³, а на виробництво електроенергії – майже 34 млрд м³ газу за рік.

Через Україну пролягає газопровід Уренгой-Ужгород і газопроводи внутрішнього значення: Дашава-Київ; Шебелинка-Полтава-Київ; Шебелинка-Одеса;  Шебелинка-Дніпропетровськ-Кривий Ріг та інші, які нині здебільшого перекачують імпортне газове паливо. Найбільшим підземним газосховищем є Богородчанське (Івано-Франківська область) місткістю 15–17 млрд м³ газу.

Торфова промисловість. Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видо­буток його невеликий. У вигляді брикетів і шматків торф використовують як паливо. У сільському господарстві його застосовують для виготовлен­ня органічних добрив, торфоізоляційних плит.