Найбільш загальним показником розвитку соціальної сфери є об­сяг перевезень вантажів транспортом загального користування. У 1985 р. він становив 200,7 млрд пасажиро/км і 985,6 млрд т/км вантажів, у 1995 р. знизився до 544,0 млрд т/км, в 2000 р. – до 395,0 млрд т/км вантажів. Пасажирооборот зменшився з 120,2 млрд пасажиро/км у 1996 р. до 109,2 млрд. у 2000 р.

Потенціал соціальної сфери характеризується також виробництвом окремих видів продукції з розрахунку на одного жителя. За більшості видів продукції цей показник не відповідає нормам.

Соціальна інфраструктура складається з галузей, що забезпечують нормальні умови життєдіяльності людей. Її географія тісно пов'язана з районним плануванням та містобудуванням. Вона є похідною від розвит­ку виробництва та розміщення галузей господарства і разом із тим впливає на його розвиток і темпи урбанізації.

Одна з важливих галузей соціальної інфраструктури – роздрібна торгівля – забезпечує людей товарами народного споживання. Нині спо­стерігається тенденція зменшення кількості підприємств роздрібної торгівлі в Україні (з 145,7 тис. у 1990 р. до 120,4 тис. у 2000 р.).

Кількість підприємств масового харчування (кафе, ресто­рани та ін.) у 1990 р. становила 62,7 тис., у 1995 р. – 121 тис. За 1990 – 1999 рр. внаслідок економічної кризи товарообіг торгівлі і ма­сового харчування значно скоротився. Нині значна частка підприємств торгівлі міських ринках належить приватному сектору.

Житловий фонд значною мірою застарів – 30% його потребує заміни й модернізації. Найбільш якісний житловий фонд розмі­щений в агломераціях, великих промислових вузлах і центрах, обласних містах. Якість його визначається комплексом послуг (ліфт, гаряча вода, телефон) та зелених зон поблизу житлових масивів, транспортної мережі тощо.

Сфера побутового обслуговування в незначних масштабах зберег­лася лише у великих містах, у сільській місцевості ця галузь практично відсутня.

Середній рівень забезпеченості дошкільними закладами в Україні низький – 49%, а в Івано-Франківській та Львівській областях – менше 30%. У Харківській, Дніпропетровській і Черкаській областях цей показник сягає 54–60%.

У галузі охорони здоров'я у 2000 р. працювали понад 228 тис. лікарів усіх спеціальностей та 557 тис. осіб середнього медичного персоналу, або відповідно 45,6 та 111,8 фахівця з розрахунку на 10 000 населення. Кількість лікувальних закладів різного типу становила 3,3 тис. на 483,0 тис. лікар­няних ліжок, або по 97 ліжок на 10 000 населення.

Більшість лікарів та середнього медичного персоналу, а також лі­карняних ліжок зосереджена в Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Одеській областях, АР Крим та м. Києві.

Із закладів культури в Україні в 1995 р. було 22954 клубні устано­ви, у т. ч. 19756 у сільській місцевості, а в 2000 р. – відповідно 20912 та 18060; бібліотек 23816 із загальним книжковим фондом 369,9 млн, 21073 – із фондом 350,4 млн примірників. Розміщені заклади культури на терито­рії України рівномірно.

Розміщення інтелектуального потенціалу, тобто спеціалістів із ви­щою освітою, що працюють у різних галузях господарства, залежить від розміщення закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації. Ці заклади, розміщені у великих містах і у зв'язку з цим концентру­ються у певних регіонах. Зокрема, в Харківській області їх кількість зросла з 22 у 1990 р. до 39 у 2000 р., у Дніпропетровській – відповідно з 12 до 20, Донецькій – з 10 до 24, Одеській – з 15 до 21, у м. Києві – з 18 до 60, в АР Крим – з 3 до 14. В решті областей по 3–9 вузів. Загальна кількість їх в Україні зросла з 149 до 300. Кількість вищих закладів І-ІІ рівнів акреди­тації зменшилася порівняно з цим показником у 1990 р. з 742 до 651, або на 10,5%. По окремих регіонах і областях вони розміщені рівномірно.

Найсприятливіші умови для розвитку санаторно-курортного комплексу (кліматичні, водні), туризму, відпочинку є в АР Крим, Карпа­тах, Приазов'ї. Перспективними є Херсонська та Миколаївська області.

Надзвичайно низька забезпеченість сільського населення об'єктами соціальної інфраструктури. Так забезпеченість загальноосвітніми школами становила 53%, клубами та будинками культури – 67%, лікарнями – 57%.

Середня забезпеченість шляхами сполучення у державі становила 22%.

Як бачимо, соціальна інфраструктура села перебуває  в катастрофічному стані і практично гальмує піднесення продуктивності праці не тільки нині, але й на перспективу.