Основними проблемами територіальної організації промисловості є розвантаження найбільших промислових районів, де зосереджена надмірна кількість ве­ликих підприємств важкої промисловості; зрушення у розміщенні нових підприємств важкої промисловості; розміщення нових підприємств у малих і середніх містах; обмеження розвитку екологічно небезпечних підприємств у районах із великим забрудненням навколишнього середо­вища; поліпшення внутрішньої структури «старих» промислових комплексів. Наприклад, створення підприємств для переробки відходів, побічної продукції, тобто для більш комплексної переробки сировини й матеріалів.

Загальні напрями вдосконалення розвитку окремих галузей про­мисловості:

1. У паливно-енергетичному комплексі – реалізація концепції забезпечення власних потреб, спрямованої на всебічну економію енергії в усіх галузях господарства, на зменшення енергоємності виробни­цтва ВНП, пошук нових, нетрадиційних джерел енергії, зменшення залежності України від постачання нафти й природного газу з Росії, пошук нових партнерів, створення танкерного флоту й будівництво нафтового терміналу поблизу Одеси; збільшення видобутку нафти й газу з великих (4-5 км) глибин; впровадження технологій, які підвищують обсяг видобутку ресурсів з надр, а також гли­боку переробки нафти на НПЗ (до 80% й більше), дослідження нових родовищ у перспективних районах шельфу Азовського і Чорного морів, використання метану вугільних шахт, створення більш надійних АЕС, краще використання транзитного розміщення України на перехресті торговельних потоків нафти з Азії в Європу.

Для вирішення цих актуальних завдань в Україні розроблено «На­ціональну енергетичну програму», за якою передбачаються: збільшення обсягів видобутку всіх власних видів палива приблизно удвічі; подовжен­ня терміну експлуатації ТЕС і ГЕС на 20 років за допомогою їх реконструкції, впровадження технології спалювання вугілля у киплячому кисневому шарі, подальше зростання потужностей АЕС та створення вла­сної бази виробництва палива й захоронення відходів, використання нетрадиційних джерел енергії (насамперед енергії вітру, біогазу), економ­не споживання енергії й палива на всіх стадіях через впровадження енергозберігаючих технологій.

2. У металургійному компексі – розширення експорту руд чорних металів і поліпшення власної сировинної бази кольорової металургії (ти­танової, мідної, хромо-нікельової, золотоплавильної, алюмінієвої).

У чорній металургії – оновлення технологій з метою поліпшення якості й асортименту продукції. Продукція чорної металургії й надалі буде експортуватись, особливо труби великого діаметра. Збільшити випуск продукції для самозабезпечення з метою зменшення обсягів імпорту окремих видів прокату і сталі, які Україна не виробляє.

Подальший розвиток кольорової металургії (алюмінієвої, титанової, мідноплавильної),  а також золотовидобувної промисловості. Пер­ші дві галузі залишаються експортними.

3. У машинобудуванні – впровадження найновіших технологій, які дадуть змогу збільшити експортні можливості комплексу, а також підвищити рівень самозабезпеченості України влас­ною продукцією, на яку існує внутрішній попит. Розвиток галузей, у яких Україна має науково-технічні досягнення, авіа-, ракетно-космічний комплекс, окремі галузі ВПК. Розвиток галузей, які виробляють різні транспортні засоби – від суден до автомобілів. Виробляти продукцію не тільки для самоза­безпечення, а й на продаж іншим країнам.

Актуальним є вдосконалення виробництва сільськогосподарських машин для потреб власного АПК. Передбачається випуск нових видів техніки, передусім зернових комбайнів та ін.; поліпшення асортименту і якості продукції традиційних галузей комплексу.

З інших галузей машинобудування перспективними вважаються окремі види приладо- й верстатобудування, енергетичного та електроте­хнічного машинобудування, електронної промисловості, засобів зв'язку та ін.

Значна увага приділятиметься виробництву енергозберігаючого й екологічно чистого обладнання для всіх галузей господарства.

Розроблено відповідні програми розвитку й розміщення найваж­ливіших галузей машинобудування.

4. У хімічній й лісопереробній промисловості – перехід на випуск найновішої й ефективної продукції на основі реконструкції старих підприємств з урахуванням потреби в поліпшенні їх екологічної дії. Нове будівництво через відсутність відповідних умов (води, палива й енергії, сировини) та забруднення навколишнього середовища є дуже проблем­ним. Деякі види продукції комплексу (сіль, сода, сірка, мінеральні добрива та ін.) і далі вироблятимуться на експорт. Розвиток галузей органічної хімії, у тому числі нафтохімії, за рахунок більш компле­ксного використання існуючих внутрішніх і зовнішніх джерел сировини, кількість яких обмежена.

Особлива увага приділяється подальшому формуванню фармацев­тичної, целюлозно-паперової промисловості, галузей побутової хімії.

Для основних галузей комплексу також розроблено відповідні про­грами їх майбутнього розвитку й реконструкції.

5. У будівельній індустрії – випуск нових видів будівельних матері­алів (керамічної плитки, спеціальних видів цегли, покрівельних матеріалів та ін.). Експортне значення зберігає цементна промисловість за умови впровадження менш енергомістких технологій. Удосконалення й розширення експортних можливостей виробництва цінних природних бу­дівельних матеріалів (гранітів, лабрадоритів та ін.).

6. У легкій промисловості – практично повне переозброєння найновішим обладнанням для випуску нових товарів народного вжитку; упровадження механізму швидкої зміни асортименту відповідно до вимог моди. Стримує розвиток галузі слабка сировинна база, яку частково можна зміцнити за рахунок розширення власного виробництва (вирощування бавовни, льону, збіль­шення виробництва нових штучних матеріалів тощо), а також за рахунок більшого використання давальницької сировини.

7. У харчовій промисловості – поліпшення якості, екологічності, збільшення асортименту продукції як для задоволення внутрішнього по­питу, так і для зовнішніх ринків збуту. Це можливо практично в усіх галузях продовольчого комплексу (цукрова, олійно-жирова, макаронна, кондитерська, плодо-овочеконсервна, м'ясо-молочна, виноробна, спиртово-горілчана, пивоварна та ін.). Харчова промисловість – найперспективніша галузь. Позитивні зміни в цій галузі вже почались. Головна проблема – зниження со­бівартості виробництва, щоб ціни на продукцію відповідали купівельній спроможності населення України.

У цілому майбутній розвиток промисловості, вдосконалення її га­лузевої і територіальної структур пов'язані з великими інвестиціями та інноваціями, створенням надійного й ефективного механізму залучення внутрішнього та зовнішнього капіталу. А це, у свою чергу, потребує все­бічної підтримки з боку держави, поліпшення податкової політики та відповідної законодавчої бази.