За сучасних умов розвиток господарства України залежить від розміщення природних ресурсів, а ефективність його окремих галузей - від територіального, поєднання природних ресурсів. Територіальне поєднання природних ресур­сів - це джерела ресурсів різних видів, розміщені на певній цілісній території і поєднані фактичним або перспективним спі­льним використанням у межах єдиного виробничо-територіального комплексу (земля, вода, ліс, мінерально-сировинні ресурси), а також при­родні умови (клімат, рельєф тощо).

У різних регіо­нах природні ресурси використовуються здебільшого без урахування взаємодії компонентів природного комплексу. Наприклад, надмірна вирубка лісу при­зводить до порушення водного режиму місцевості, що негативно позначається на землеробстві.

Великих збитків господарству і навколишньому середо­вищу завдає пріоритетне використання одного виду ресурсу. Так, при відкритому спосібу видобутку корисних копалин вилучаються тисячі гектарів родючих земель для складування відходів, що порушує екологічну рівновагу.

Максимальне використання територіального поєднання природних ресурсів дозволяє отримати найбільший господар­ський ефект, а також успішно вирішувати питання охорони природного середовища і раціонального природокори­стування.

Розвиток промисловості вимагає вести пошук нових родовищ палива й руд, що зумовлено зменшенням їх видобутку (вичерпанням) у давно освоєних районах. Тому нині актуальною є концепція ресурсозбереження, яка полягає в забезпеченні зростання корисних результатів виробництва при стабільності матеріальних витрат. Розв'язання регіона­льних екологічних проблем і забезпечення ефективного природо­користування та ресурсозбереження вимагають приведення обсягів видо­бутку і використання природних ресурсів до оптимальних. Нині важливим є завдання розробки та впровадження ресурсозберігаючих, мало- та безвідходних технологій.

Ресурсозбереження - це здійснення комплексу заходів у галузях економіки, які мають забезпечувати зменшення витрат природної сировини шляхом упровадження досягнень НТП, скорочення втрат сировини під час видобутку, зберігання, транспортування та використання. Необхідно максимально використовувати вторинні, супутні та побічні ресурси, залучати додаткові джерела сировини, передусім місцевої, а також замінники й нові види матеріалів.

Комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресур­сів дає змогу збільшити кількість промислової сировини. Масштаби видобутку й переробки сировини та палива досягають таких розмірів, що навіть незначний вміст у них будь-яких компонентів має вели­ке економічне значення.

Наприклад, в гірничодобувних галузях промисловості існуючий рівень виробництва можна забезпечити при знижен­ні об'єму видобування гірничої маси на 20-25% за рахунок виробництва 80% будівельних матеріалів із відходів. При цьому за­гальна собівартість продукції знижується на 10-15%, покращується екологічна ситуація. Поки що відходи видобування й збагачення корис­них копалин використовуються лише на 6-7%.

У кольоровій металургії при комплексному використанні сировини одержують майже 40 елементів у вигляді металів високої чистоти та багато іншої проду­кції. Окрема проблема - шлаки кольорових металів. Напри­клад, на 1 т міді припадає 10-30 т шлаків, а на 1 т нікелю - 150 т шлаків (на 1 т чорних металів отримують 0,2-1,0 т). У шлаках кольорових металів вміст деяких кольорових металів більший, ніж у руді, однак їх вилучення ускладнено багатокомпонентністю відходів.

Актуальним є комплексне використання відходів електроене­ргетики. Так, електростанція потужністю 2-2,5 млн кВт, яка споживає вугілля зольністю 20%, щороку видає майже 100 млн м³ золи, для складування якої потрібна площа 150 га. Золу й шлаки можна додавати до асфальтобетону, використовувати для виробництва цегли, цементу, корисних наповнювачів.

Важливим напрямом економії природних ресурсів є впровадження ресурсозберігаючих технологій. Зниження матеріало- й енергомісткості виробництва рівнозначне зростанню виробництва про­мислової продукції у кількості використаних сировини й палива.

Важливим напрямком ресурсозбереження є залучення у виробництво вторинних ресурсів, що дає змогу мінімізувати використання первинної природної сировини.

Вторинні ресурси поділяються на вторинні матеріальні та енерге­тичні. Під вторинними мінеральними ресурсами розуміють відходи виробництв і споживання (у тому числі побутові), які використовують у господарстві. Вторинне ви­користання господарське цінних речовин або ресурсів, які через недосконалість технології йдуть у відходи, називається утилізацією. Тому до цієї категорії відносять лише ту частину відходів, яка може бути зібрана. Тільки після їх формування, первинної переробки та оцінки за придатністю до використання вторинні ресурси перетворюються на вто­ринну сировину.

Вичерпання високорентабельних родовищ металевих руд і проблема охорони навколишнього середовища зумовили проблему – використання вторинних ресурсів, завдяки чому зменшують­ся не тільки витрати енергії на їх вилучення й переробку, а й промислові викиди в атмосферу та гідросферу. Відомо, що тонна металу, виплавлена з лому, обходиться у 20 разів дешевше, ніж із залізної руди. При цьому викиди в атмосферу зменшуються на 86%, у гідросферу - на 76%, а кількість відходів - на 97%. Повна утилізація й переробка відходів чорної металургії можуть дати економію, рівнозначну вартості залізної руди, що видобувається в Україні.

До вторинних енергетичних ресурсів належать газоподібні, рідкі або тверді суміші - відходи технологічних процесів, температура яких вища за температуру навколишнього середовища (тепла вода від систем охо­лодження устаткування, пара, вентиляційне повітря). Їх можна використовувати для обігрівання будинків, теплиць тощо.

В Україні щороку утворюється майже 2 млрд т різних відходів, 2/3 із яких - розкривні, шахтні та інші гірські породи. Крім того, переробка сільськогос­подарської сировини дає щороку 450 млн т відходів.

Зростання населення й масштабів виробництва спричинило виникнення регіональних екологі­чних проблем.

Головними причинами екологічної напруги стали:

Проблема охорони повітряного ба­сейну є однією з найважливіших. Основними джерелами забруднення повітря є транспорт, енергетичні й хімічні підприємства. Вони викидають в атмосферу оксиди вуглецю, вуглекислого газу, діоксиду сірки, пил, радіонукліди. Особливо загострилася проблема охорони атмосфери в промислових районах, центрах металургійної й хімічної промисловості.

Винятково важливою є охорона водних ресурсів. Джерелами забру­днення вод неочищеними стоками є передусім промислові та комунальні підприємства, сільське господарство. Основні забруднювачі водойм - мінеральні добрива й пестициди. Збільшення споживання води зумовлює її дефіцит. У зв'язку з цим проблема забезпе­чення населення чистою прісною водою є однією з найгостріших. До найважливіших природоохоронних об'єктів належать річки Дунай, Тиса, Дніп­ро, Дністер, Південний Буг; Чорне й Азовське моря.

Складовою проблеми охорони навколишнього середовища є охо­рона земельних ресурсів. Для розвитку сільськогосподарського виробництва винятково велике значення має раціональне використання землі, відновлення її родючості, максимальне зменшення вилучення сіль­ськогосподарських угідь для промислового, житлового й транспортного будівництва. Важливу роль у стабілізації земельного фонду сільського господарства відіграє рекультивація відпрацьованих кар'єрів і золовідвалів.

Першочерговою є охорона рослинного світу, особливо лісів. Найважливішим завданням є регулювання лісокористування та підтриман­ня продуктивності лісів. З цією метою здійснюються заходи лісовідновлення й лісозбереження. Для збереження видів унікальної природи створюються національні парки (Карпатський, Шацький та ін.).

Проблема охорони тваринного світу зумовлена зниженням запа­сів цінних видів риби, хутрових звірів, диких тварин, які не завдають шкоди людині. У зв'язку з цим на відповідні органи покладено обов'язки конт­ролю і регулювання правил мисливства та рибальства.

Про­блема охорони надр зумовлена зростанням масштабів видобутку мінеральних ресурсів. Розв'язання цієї проблеми полягає в раціональному використанню надр й зменшенні втрат корисних компонентів при видобутку й переробці, комплексному використанні мінеральної сировини, застосовуванні ефективних технологій видобутку й переробки бідних руд, утилізації відходів.

Загострення цих проблем вимагає міцного зв'язку між НТП і реалізацією заходів, спрямованих на мінімізацію негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище.