1. Поняття мовної норми.

2. Види мовних норм

2.1 орфоепічні;

2.2 акцентні;

2.3 графічні;

2.4 орфографічні;

2.5 морфологічні;

2.6 стилістичні;

2.7 пунктуаційні

Поняття мовної норми

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови.

             Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених в процесі суспільної комунікації.

             Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, опанування якими сприяє підвищенню культури мови.

             Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів. Для прикладу зосередимо увагу на порушеннях літературної норми у вимові злитих звукосполучень /дж/, /дз/ та розрізнення приголосних (г), (ґ).

В усному мовленні /дж/, /дз/ у позиції на початку слова вимовляються здебільшого правильно: джерело, дзвін. Всередині слова часто ці звуки вимовляються окремо, що є порушенням норми: дослід/ження, поход/ження.

В українській мові слід розрізняти /г/і /ґ/. Літера ґ була вилучена з правопису у 1933 році, але третім виданням "Українського правопису" 1990 року поновлена, проте не всі слова з цією буквою зафіксовані у цьому виданні. Найповніший список слів з літерою ґ подається в "Орфографічному словнику української мови", яким варто користуватися, оскільки сьогодні втрачена літера вживається не лише згідно з нормою, а й на власний розсуд мовців: біографія, монографія, організація, але ґатунок, ґрунт, підґрунтя.

Акцентуаційна норма в українській мові цілком сформована, але найменш усталена, оскільки на наголос впливають діалекти та інші мови. Дедалі скорочується в українській мові кількість діалектів з дублетним наголосом. Слід пам'ятати, як правильно наголошувати: новий, фаховий, випадок, одинадцять, рукопис, машинопис, перепис, книжки, шляхи тощо.

Лексичні норми встановлюють правила слововживання. Вони відзначаються не тільки стабільністю, а й рухливістю. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в 11-ти томах (1970-1980); Російсько-українським словником у 3-х томах (1983-1985); Орфографічним словником української мови та іншими. У лексиці офіційно-ділового стилю часто вживаються слова - кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього опанування лексичними нормами, невмілого використання синонімів.

Функціонування переважної більшості кальок в українській мові теоретично обумовлене відповідними словотворчими моделями: підприємство, співіснувати, багатогалузевий тощо.

Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень. Наприклад, у сучасній українській мові обмежено вживаються активні дієприкметники теперішнього часу, які під час перекладу з інших мов, зокрема з російської, замінюються прикметниками або іменниками:

На особливу увагу заслуговують прийменникові конструкції, поширені насамперед у діловому мовленні. Порушенням норми вважається вживання прийменника -по , оскільки в українській мові є чимало прийменників, які є вдалими замінниками, порівняйте:

Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення. Наприклад, для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення – мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення внаслідок впливу російської мови.

Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:

1) фонетичним (пишуться так як і вимовляються): випробувати, підрозділ , дата, бланк;

2) морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їхньої вимови): підписуєшся, укладається, безстроковий, зчитувати;

3) історичним (традиційним) (букви, морфеми, слова пишуться за традицією, а не відповідно до існуючих норм): дзвінок, рівень, меншості, зосереджений, черговий;

4) смисловим (диференціюючим) (різне написання однозвучних слів, які мають неоднакове значення): напам'ять – на пам'ять, вишневе – Вишневе, проте – про те.

Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу; вони полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері.

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватись. У зв'язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї і тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування нового і старого в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти: акцентні (алфавіт і алфавіт), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, родовий відмінок – моста і мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, підручниках, довідниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами і послідовно дотримуватись їх.