Основою будь-якої мови є живе розмовне
мовлення. Мовлення – процес добору і використання засобів мови для спілкування
з іншими членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існування живої
мови, у мовленні мова функціонує, перебуває в постійному розвитку. Мова і
мовлення нерозривно між собою пов'язані. Мовлення існує на основі певної мови,
а мова виявляє себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення – явище загальне; вона
належить усім, хто нею користується. Мовлення ж щодо мови – часткове, окреме,
індивідуальне. Та без повсякденного вжитку на всіх вікових і соціальних рівнях,
невпинного розвитку форм і засобів спілкування навіть найрозвиненіша мова
приречена на асиміляцію і зникнення.
Добираючи ті чи інші мовні засоби,
слід дотримуватися загальних етичних вимог та орієнтуватися також і на
позамовні чинники, розглядаючи їх як єдине ціле. Серед цих чинників
найважливішими є суспільна сфера й мета спілкування в конкретних обставинах.
Оскільки мова є найуніверсальнішим
засобом спілкування, накопичення й передачі інформації, навчання, виховання та
формування духовного світу вона немислима без належної культури мовлення.
Культура мовлення – збереження
мовних норм вимови, наголошування, слововживання й побудови висловлювань;
нормативність, літературність усної й писемної мови, що виявляється у
грамотності, точності, ясності, чистоті, логічній стрункості.
Отже, досконале володіння мовою, її
нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру
мовлення. Мовлення вбирає в себе конкретне говоріння, що триває в часі й
виявляється у звуковій (включно із внутрішнім проговорюванням) або письмовій
формі. Але засвоїти літературні норми вимови й дотримувати їх набагато складніше
й важче, ніж навчитися правильно писати. Основними причинами низької культури
усної мови є значний вплив суржику та недостатнє знання норм літературної
вимови. Вислів древніх "Заговори, щоб я тебе побачив", – красномовно
свідчить про те, яке місце мовленню надавали елліни.
Культура
усного ділового мовлення
Офіційно-діловий стиль, окрім писемної
форми, реалізується також і в усній (ділові наради, публічні виступи, телефонне
спілкування та ін.) Усне ділове мовлення передбачає всілякі способи взаємодії
між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза,
жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.
Залежно від способу сприймання
інформації, кількості учасників, форми спілкування можна поділити на такі види:
- контактне (безпосереднє);
- дистанційне (телефонне, селекторне);
- діалогічне (з одним
співрозмовником);
- монологічне (доповідь, промова);
- полілогічне (диспут);
- усне (розмова, бесіда);
- письмове (листи, телеграми,
електронні засоби);
- міжперсональне (нарада, колоквіум);
- масове (збори, мітинг);
- офіційне, функціональне (пов'язане
зі службовою діяльністю);
- приватне, інтимно-сімейне (у
невимушеній, неформальній обстановці);
- анонімне (між незнайомими - вулиця,
транспорт).
Кінцевий позитивний результат
спілкування залежить не стільки від мотивів, якими керується людина, скільки
від уміння їх сформулювати й викласти.
Кожний із наведених вище видів
передбачає дотримання відповідних етичних норм і правил спілкування. Людина
може по-різному ставитися до свого співрозмовника, але етикет у поєднанні з
почуттям власної гідності та самоповаги не дозволяє їй відкрито висловлювати
негативні оцінки чи іншим чином виявляти негативне ставлення.
Різні прояви мовленнєвого етикету
супроводжують більшість ситуацій міжперсонального, як і будь-якого іншого
спілкування. Незалежно від змісту розмови мовці послуговуються висловлюваннями, що включають певні етикетні знаки. Вони й
складають тематичні об'єднання різних за структурою мовних одиниць (слів,
словосполучень, речень) на ознаку привітання, подяки, вибачення, побажання,
прощання тощо. Кожне тематичне об'єднання є частиною доволі розгалуженої
системи засобів вираження мовного етикету.
Вибір тієї чи іншої одиниці формул
ввічливості залежить від:
- ситуації;
- професії;
- соціального статусу;
- статі;
- освіти;
- віку.
За умов умілого володіння та
врахування цих складових мовець має більше можливостей досягти поставленої
мети. Важко не погодитися із соціолого-психологами, які запевняють, що успіх
бізнесу на 85% залежить від уміння спілкуватися.
Треба пам'ятати, що основними рисами
офіційно-ділового стилю є – точність, логічність, стислість, впливовість.
Досягаються вони відповідним добором слів, граматичних конструкцій, синтаксису,
стандартизацією цілих блоків ділового тексту. Тому офіційно-ділове виключає
емоційно забарвлену лексику, в ньому переважають стилістично нейтральні мовні
засоби, стандартна канцелярська лексика, складні речення, гранично точний
виклад думок.
Канцелярська лексика (канцеляризми) –
це слова, словосполучення й граматичні форми офіційно-ділового мовлення,
доречні й потрібні у діловому стилі, але недоречні, зайві, навіть шкідливі поза
діловим стилем – у розмовній мові.
Розмовне мовлення, на відміну від
літературного, включає жаргонізми, діалектизми, запозичення. Такі вкраплення в
офіційно-діловому мовленні неприпустимі. Псує репутацію ділової людини так
званий суржик – недоладна мішанина зіпсованої української та російської
лексики.
| 
