Переконливе пристрасне слово – дійовий засіб організації стосунків між людьми в діловій сфері, могутній чинник
виховання. Живе слово, особистий приклад – величезна сила. Поведінка оратора,
його мова, жести, вигляд – усе це взірець для слухачів. Справжній промовець –
неповторна індивідуальність. Проте ця особливість обдарування не завжди дається
людині від народження, а частіше виробляється впродовж усього життя і є
результатом тривалої та наполегливої роботи над удосконаленням свого мовлення.
Кожний промовець, який багато виступає, має свій індивідуальний стиль. Це
поняття складне і багатогранне. Насамперед на стиль людини значний відбиток
накладає її світогляд: він визначає і підхід до тлумачення фактів, і вибір
слова, й образні засоби. Тут виявляється й характер людини.
Публічне мовлення становить собою один із жанрових
різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідною за своєю природою, місцем
серед інших видів мовлення, а також за своїми якісними характеристиками.
Серед них – писемно-усна форма публічного
мовлення, на етапі існування якої мовець повинен викласти свої думки письмово.
Це необхідно для збереження думки, побудови логічно сформульованих понять,
безперечної впевненості у власних судженнях та подальшого точного, ясного й
стислого викладу їх перед аудиторією. Це підтверджує й вислів Д. Карнегі:
"Постійно занотовуйте всі роздуми, які спадають вам на думку, і весь час
ретельно обдумуйте їх... Записуючи, я відшліфовую як саму думку, так і її
словесну форму... значно легше аналізувати факти після їхнього попереднього
запису: добре сформульована проблема – наполовину розв'язана проблема".
Книжно-розмовна форма публічного
мовлення характеризується впливом на мисленнєво-мовленнєву діяльність слухача з
метою переконання й спонукання його до відповіді чи дії.
Розмовний аспект публічного мовлення виявляється в таких
її якостях, як:
- безпосередність (спілкування віч-на-віч, у процесі
якого здійснюється оперативна реакція мовця на стимули слухача);
- невимушеність (природність, розкутість спілкування) як
необхідна передумова встановлення контакту між мовцем і слухачем;
- емоційність спілкування (збудження пристрастей), що
забезпечує виразність мовлення за рахунок доцільного використання вербальних і
невербальних засобів.
Книжний характер публічного мовлення виявляється у:
- правильності (відповідності нормам літературної мови);
- точності (використанні слова у відповідності до його
мовного значення);
- стислості (використанні таких мовних засобів, які
найбільш яскраво виражають головну думку);
- виразності (використанні елементів художнього стилю);
- доцільності (зумовленої книжним характером мовлення й
тісним зв'язком публічного мовлення з різними стилями літературної мови).
Звідси – красномовство в різних сферах спілкування
(навчальне, офіційно-ділове, мітингове, публіцистичне, ораторське та ін.)
Підготовлено-імпровізаційний характер публічного
мовлення частіше зумовлений специфікою риторики, що підпорядкована системі
законів, кожен із яких функціонує на певному етапі мисленнєво-мовленнєвої
діяльності.
Процес створення публічного виступу передбачає перш за
все підготовчий етап, який закономірно зумовлює наступний – виконавчий, тобто
успіх останнього залежить від якості першого. Лише за цієї умови оратор має
можливість творити на етапі виконання – вільно реалізувати свій
розумово-мовленнєвий продукт у різних варіантах. "Добре підготовлена
промова – це на 9/10 вимовлена промова".
Отже, публічне мовлення – це особливий вид тексту,
створюваний за законами риторики, орієнтований на переконання, що зумовлює його
інтеграційну природу (письмово-усна форма реалізації, книжно-розмовний тип
мовлення, підготовлено-імпровізаційний характер реалізації). Цей вид тексту
може виступати в різних жанрових різновидах (доповідь, лекція, бесіда) та
орієнтуватися на різну кількість слухачів. Публічне мовлення – це такий
матеріал, де найповніше виявляються сліди розумово-мовленнєвої діяльності
людини й лише постійна робота над ним є найдієвішим чинником розвитку й
удосконалення цієї діяльності оратора.
Види і жанри
публічного мовлення
Залежно від змісту, призначення, форми
чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі
жанри, як доповідь, промова, лекція, виступ.
Доповідь ділова містить виклад
певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація, що міститься в
доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття,
обговорення та розв'язання запропонованих проблем. Максимальний результат буде
досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом
доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх
доповнень і плідно виваженого рішення.
Доповідь звітна містить
об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності
керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до
звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до
кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі
приклади, влучні й доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі
положення та частини пов'язати в одну струнку систему викладу.
Після обговорення, доповнень і
коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як
програму майбутніх дій на подальший період.
Промова – це усний
виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й
волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими
імпульсами мовця.
Давньоримська ораторська схема: що,
для чого, у який спосіб – може і нині бути визначальною для промовця. Отже,
враховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби,
якими оперуватиме під час її виголошування.
Із промовою виступають на мітингах,
масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.
Мітингова промова зазвичай
виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка
хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на
безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора – виявити нові, нестандартні
аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти
й реалії.
Успішність мітингової промови
безперечно залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно
використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та
майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична,
актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія, –
дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.
Агітаційній промові притаманні
практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних
суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець
спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну
громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній
промові, як правило, роз'яснюють чи з'ясовують певні питання, пропагують певні
думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи
втілення в життя.
Ділова промова характеризується
лаконізмом, критичністю спрямування, полемічністю та аргументованістю
викладених у ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова
промова орієнтована на логічно виважене, а не на емоційно схвильоване
сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він
зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на
конкретному зібранні.
Ювілейна промова присвячується
певній даті, пов'язаній із вшануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям
на честь події з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо
це підсумок діяльності – до ювілейної промови можна включати в хронологічному
порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання
подальшого плідного розвитку та всіляких гараздів.
Доречна пафосність не повинна
переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові
будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги
слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі широкому
загалу факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови,
попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні бути морально та етично
виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.
Лекція є однією з
форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних,
науково-популярних та ін. Знань шляхом усного викладу навчального матеріалу,
наукової теми, що має систематичний характер.
Навчально-програмові
лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни.
Обов'язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової
літератури, акцентування уваги на ще не розв'язаних питаннях і проблемах.
Настановча – вступна лекція має на меті ввести слухача в
коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів
подальшим вивченням запропонованого матеріалу.
Оглядові лекції,
як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті
систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше
самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.
Лекції зі
спеціального курсу зазвичай присвячені певній вузькій галузі науки,
дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх
думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з
навчально-програмовими.
Ця форма публічного виступу вимагає
більшої офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно
чітку структуру – вступ, основна частина, висновки.
Вступ – своєрідний
заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії
проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючим. Згуртувавши й
зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.
В основній частині повинно бути
викладено, послідовно й логічно розкрито стрижневе питання лекції з
увиразненням усіх причинно-наслідкових зв'язків кожної смислово-самостійної
частини. Як свідчать психологи, кількість частин не повинна перевищувати семи,
щоб не розпорошувати увагу й не стомлювати слухачів. Не варто перенасичувати
лекцію фактами, "засипати" слухачів цифрами, датами, невпорядкованим
ілюстративним матеріалом (цитатами).
Висновки мусять
логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати
близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий
та настановчий елемент щодо виконання певних дій. Цій завершальній частині
можуть передувати такі фрази:
"Підсумовуючи
викладене вище...", "Отже, із усього, про що йшлося сьогодні, можна
зробити такий висновок...", "І нарешті..." та под.
Лектор повинен бути готовий до
запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними,
виваженими й лаконічними.
Виступ, як правило,
не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця,
доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання,
чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.
Виступ на зборах, нараді, семінарі
передбачає:
- виклад суті певного питання;
- акцентування на основному;
- висловлення свого ставлення й
оцінки;
- підкреслення значущості, важливості
й актуальності (чи навпаки);
- підкріплення своїх доказів
прикладами (посиланнями на джерела).
Адресувати своє звернення промовець
повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши
його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу
їх власних роздумів і висновків.
Наукова дискусія – це
обговорення будь-якого спірного наукового питання. Наукові дискусії мають свою
специфіку. Дуже важливо формулювати свої думки однозначними й точними словами;
терміни й абстрактні слова, важливі для дискусії, слід витлумачити попередньо.
Висуваючи якусь тезу, обов'язково
стежать за тим, щоб у ній не було двох питань, якщо для кожного з них потрібні
свої докази.
Найважливіше в науковій дискусії –
точно визначити головну проблему й навколо неї зосередити увагу.
Виступаючий має подати слухачам ту
інформацію, яка потрібна для того, щоб правильно зрозуміти й оцінити
запропонований спосіб вирішення проблеми. При цьому треба дібрати такі
аргументи, які б свідчили на користь запропонованого рішення. Добре, якщо
виступаючий уміє передбачити можливі контраргументи і вже у своєму виступі
спробує спростувати їх.
У середовищі вчених надзвичайно високо
цінують час. Тому в аудиторії фахівців треба бути гранично лаконічним: уникати
довгих преамбул, подробиць, про які можна сказати лише тоді, коли виникнуть
питання або хтось спеціально ними зацікавиться
| 
